Відкриття вакцинації Едвардом Дженнером
Наука, освіта і технікаВолодимир Лук'янюк
Щоб запобігти зараженню натуральною віспою, 14 травня 1796 року англійський лікар Едвард Дженнер вперше здійснив щеплення зразка коров'ячої віспи, взятої від хворої на неї людини, восьмилітньому Джеймсу Фіппсу. Ця процедура, названа вакцинацією, набула поширення не лише в Англії, але й за її межами, стала ефективним засобом боротьби з інфекційними захворюваннями і дозволила за наступні два століття повністю ліквідувати загрозу епідемій натуральної віспи, яка протягом історії людства забрала життя десятків мільйонів людей.На обкладинці: Ернест Борд «Доктор Дженнер проводить першу вакцинацію 8-літньому Джеймсу Фіппсу 14 травня 1796 року», 1910 рік © Wellcome Trust
22821
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Попри те, що епідемії натуральної (або чорної) віспи, як вважається, супроводжують людство з доісторичних часів, перші детальні описи хвороби, які дозволяють її точно ідентифікувати, відносяться до V (Індія) — VI (Європа) століть. Приблизно у це й же час вона поширилась з Африки у Візантію, з початком арабських завоювань досягла Західної Європи і з першими іспанськими та португальськими мореплавцями — Америки. Через високу смертність, яка сягала від 20% до 60% у дорослих і до 80% у дітей, епідемії віспи мали руйнівні наслідки для народів і країн, торкались всіх верств суспільства на всіх континентах, і на початок XVIII століття вона була причиною від чверті до третини смертей у світі.

З X століття, коли перський вчений Абу Бакр Мухаммад ар-Разі, що вивчав медицину в Багдаді, першим описав симптоми натуральної віспи достатньо скурпульозно, щоб диференціювати її від кору і вітряної віспи, людство знайшло, хоч і малоефективні, методи запобігання хворобі. Здавна було відомо, що людина, яка вижила після захворювання віспою, мала імунітет до неї, і у того ж ар-Разі є згадка про поширений з Середньовіччя в Індії і Китаї метод введення під шкіру здорової людини гною з дозрілої віспяної пустули хворого. Названий пізніше варіоляцією (або інокуляцією), у 1670 році цей метод профілактики віспи став відомий в Османській імперії завдяки купцям з Кавказу, котрі таким чином убезпечували дівчаток, призначених для життя в гаремах, від рубців, що неминуче залишала по собі хвороба.

У Європі варіоляція вперше стала відома завдяки Еммануелю Тімоні, що працював лікарем в британському посольстві у Стамбулі, — у 1713 році він надіслав до Королівського накового товариства трактат, надрукований наступного року у Лейпцігу, у якому детально описав процедуру. Однак найбільшим пропагандистом подібної профілактики віспи стала Мері Вортлі Монтегю, дружина Едварда Вортлі Монтегю, відправленого у 1717 році послом в Константинополь: два роки перед тим вона сама перехворіла натуральною віспою, пізніше від неї помер її 20-річний брат, і коли у столиці Порти вона дізналась про варіоляцію, то наполягла, щоб хірург посольства Чарльз Мітленд прищепив її 5-річного сина. Процедура була виконана у березні 1718 року, і після повернення до Лондона в присутності лікарів королівського двору вона була проведена і для 4-річної дочки леді Монтегю.

Після цього Чарльз Мітленд отримав дозвіл під наглядом придворних лікарів, членів Королівського товариства і колегії лікарів 9 серпня 1721 року провести варіоляцію шістьом в'язням тюрми міста Ньюґейт — всі вони вижили, як і діти-сироти, яким Мітленд виконав щеплення згодом. Завдяки успіху процедури вона була виконана членам британської королівської родини, отримала загальне визнання і почала масово практикуватись лікарями по всій Європі та в колоніях Нової Англії.

Завдяки варіоляції смертність від натуральної віспи вдалось зменшити у кілька (а подекуди — у кілька десятків) разів, проте процедура мала і суттєві недоліки — не всі виживали після її проведення (смертність складала 2-3%), часом вона і сама ставала першопричиною епідемій чи поширення таких інфекційних хвороб як сифіліс чи туберкульоз. У 1760-х роках деякі англійські лікарі звернули увагу на коров'ячу і конячу віспу, які хоч і передавалась людині, проте їх перебіг був значно легшим і людина, котра ними перехворіла, ставала резистентною до натуральної віспи. Однак тривалий час ці спостереження ніким не систематизовувались і не виклакали довіри наукового співтовариства, лише етнтузіасти-одинаки ескпериментували над собою як-то англійський фермер Бенжамін Джесті в 1774 році чи німецький вчитель Пітер Плетт у 1791-у.

У 1796 році можливістю випробувати на людях варіоляцію на основі коров'ячої віспи зацікавився 47-річний сімейний лікар і хірург Едвард Дженнер, що мав практику в місті Берклі, графство Глостершир на Південному Заході Англії. Біолог-ентузіаст з хорошою й різносторонню медичною освітою, він припустив, що захисний ефект може мати не лише варіоляція віспою, взятою у корови, але й від людини, що перехворіла коров'ячою віспою. 14 травня за присутності інших лікарів і зацікавленої публіки він взяв гній з пустули хворої на коров'ячу віспу доярки Сари Нелмс і ввів його у надріз на руці 8-літнього сина свого садівника Джеймса Фіппса. Наступного дня у хлопчика почалась лихоманка, він втратив апетит, але на 10-й день повністю одужав. 1 липня Дженнер прищепив йому натуральну людську віспу, яка не прийнялась і не дала жодних побічних результатів.

У 1797 році Дженнер надіслав коротке повідомлення з описом проведеного екперименту Королівському науковому товариству, але воно не було прийняте до розгляду. Провівши ще кілька досліджень, у 1798 році він опублікував свої результати у невеликій брошурі під назвою «Дослідження причин та впливів варіольної вакцини, хвороби, виявленої в деяких західних округах Англії, зокрема, у Глостерширі, і відомої як коров'яча віспа», в котрій вперше використав термін «вакцинація» (від латинського vaccina — коров'ячий). Науковим співтовариством вона була зустріта прохолодно, спроби Дженнера знайти у Лондоні добровольців для вакцинації закінчились безрезультатно, і лише наступного року зусиллями інших лікарів, яким Дженнер на їх прохання надіслав зразки своєї вакцини, вона знайшла практичне застосування, а до 1800 року набула поширення не лише в Англії, але й за її межами.

Едвард Дженнер став світовою знаменитістю, полишив лікарську практику, повністю присвятивши себе популяризації вакцинації. Він був обраний іноземним почесним членом Американської академії мистецтв і наук у 1802 році та іноземним членом Шведської королівської академії наук у 1806 році. Його особисто і його дослідження підтримав, в тому числі і фінансово, британський парламент, який у 1808 році погодився на створення Національної організації з вакцинації. Проте, через незгоду із добором до її керівництва осіб, котрі свого часу критикували і насміхались з експериментів Дженнера, через рік він полишив Лондон і повернувся до лікарської практики в Берклі, де у себе в саду звів невеликий будиночок для проведення безкоштовного щеплення бідноті.

Протягом наступних п'яти років Едвард Дженнер втратив дружину, сина і двох сестер, котрі померли від туберкульозу, у 1820 році пережив інсульт, проте не полишив практику, і помер від другого інсульту 25 січня 1823 року у віці 73 років

Робота Едварда Дженнера виявилась першою науковою спробою боротьби з інфекційним захворюванням шляхом спеціального використання вакцинації. Строго кажучи, він не був першовідкривачем подібної процедури, але був першою людиною, яка надала їй наукове обгрунтування, науковий статус і назву.

Наприкінці XIX століття було встановлено, що вакцинація не дає неперервного імунітету і що необхідна подальша ревакцинація. Її впровадження дозволило суттєво знизити смертність, але епідемії віспи у більшій частині Європи та Північній Америці вдалось подолати лише у 1950-х роках. Процес її глобального викорінення був розпочатий у 1958 році, коли під егідою Всесвітньої організації здоров'я (ВООЗ) була започаткована розробка відповідної програми у 63-х найбідніших країнах світу. Її впровадження розпочалось у 1967 році, і 26 жовтня 1977 року в сомалійському місті Марка був зафіксований останній випадок зараження натуральною віспою.

8 травня 1980 року ВООЗ оголосила про те, що у світі більше нема натуральної віспи і рекомендувала усім країнам припинити вакцинацію: «Світ і всі його люди перемогли віспу, яка була найруйнішою хворобою, що в епідемічній формі з давніх часів пройшлась через безліч країн, залишаючи за собою смерть, сліпоту та каліцтва».

На початку 1990-х років були ліквідовані всі лабораторні запаси вірусу натуральної віспи, які на той час зберігались лише у США, СРСР та Південно-Африканській Республіці.

Грецька Декемвріана
Сьогодні
Грецька Декемвріана
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 14 травня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Стаття «Відкриття вакцинації Едвардом Дженнером» торкається події, що стала визначальною в історії людства.

Коментарі

Головні події 14 травня

Колонія Джеймстаун

1607
#ЦейДень

Все про 14 травня

Події, факти, персоналії

Вбивство Генріха IV Бурбона

1610

«Король-сонце» Людовик XIV

1643

Закріпачення селян Лівобережжя та Слобожанщини

1783

Київське «Динамо» — володар Кубка кубків

1975