сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Арешт генерала Власова
12 травня 1945 року під час Празької наступальної операції радянськими військами заарештовано генерала Андрія Власова, головнокомандуючого Російською визвольною армією, створеною у Німеччині для участі у війні проти СРСР.
На обкладинці: Генерал Власов, 1942 рік © Bundesarchiv
15804
Особистості
Володимир Лук'янюк
Андрій Власов народився 14 вересня 1901 році в селі Ломакіно Нижегородської області. Був наймолодшою дитиною в сім'ї з 13 дітей. Навчався в духовній семінарії, після революції 1917 року - на агронома, але в 1919 році був мобілізований до Червоної армії. Після закінчення чотиримісячних командирських курсів воював на Північному Кавказі, в Криму, на півдні України. У 1929 році закінчив Вищі армійські командні курси, в 1930-у вступив до ВКП (б), у 1935-у став слухачем Військової академії, по завершенні якої став помічником командира 72-ї стрілкової дивізії і у 1938 році був відряджений до Китаю в якості військового радника (з 1939 року - в.о. головного військового радника) СРСР при уряді Чан Кайши.
У січні 1940 року генерал-майор Власов був призначений командиром 99-ї стрілецької дивізії, яка в жовтні того ж року була нагороджена перехідним Червоним Прапором і визнана кращою дивізією в Київському військовому окрузі, а маршалом Семеном Тимошенкон була названа кращою у всій Червоній армії. У січні 1941 році Власов був призначений командиром 4-го механізованого корпусу Київського особливого військового округу й через місяць був нагороджений орденом Леніна.
Зустрівши війну під Львовом, за вмілу організацію оборони за рекомендацією Микити Хрущова Власов був призначений командувачем 37-ю армією, яка захищала Київ. Після жорстоких боїв її розрізнені з'єднання зуміли пробитися на схід, а сам Власов був поранений і потрапив у госпіталь. У листопаді 1941 року за особистим наказом Йосифа Сталіна сформував 20-у армію для оборони Москви. За вагомий внесок у перемогу під Москвою Власов був нагороджений орденом Червоного Прапора і отримав звання генерал-лейтенанта, а Сталін назвав його «рятівником Москви». За завданням Головного політуправління про Власова, «одного з улюблених командирів Сталіна», була написана книга під назвою «Сталінський полководець».
8 березня 1942 року генерал-лейтенант Андрій Власов був призначений заступником командувача військами Волховського фронту, а 20 квітня, за сумісництвом, - командувачем 2-ї ударної армії, яка в кінці травня опинилась під загрозою оточення під Ленінградом. Відчайдушні спроби вирватися тривали до 25 червня, коли армія Власова, знесилена голодом була повністю оточена супротивником. Власов відмовився полишити власних солдат напризволяще, коли за ним прилетів останній літак, щоб евакуювати командувача вглиб радянської території, і 11 липня 1942 року році він був заарештований у селі Туховежи Ленінградської області, куди випадково попав, виходячи з оточення.
Спроба видати себе за учителя-біженця виявилась марною, Власов був упізнаний по фотографії в газеті і відправлений у Вінницький військовий табір для полонених вищих офіцерів, де 27 грудня 1942 року разом з полковником Володимиром Баєрським виступив з ініціативою створення з полонених радянських військовослужбовців «Російської визвольної армії» (РОА). Практичне її формування почалося після створення 14 листопада 1944 року в Празі «Комітету визволення народів Росії», який мав статус уряду в еміграції і армією котрого стала РОА. Генерал Власов, як голова Комітету, став одночасно і головнокомандувачем Збройними силами, які де-юре і де-факто представляли собою повністю незалежну російську національну армію, пов'язану з Третім рейхом лише союзними відносинами. 28 січня 1945 року РОА отримала статус збройних сил союзної Німеччині держави, що зберігає нейтралітет по відношенню до США і Великобританії.
Андрій Власов (крайній зліва) на прийомі у рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса (крайній справа), Берлін, 28 лютого 1945 року
Андрій Власов (крайній зліва) на прийомі у рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса (крайній справа), Берлін, 28 лютого 1945 року
В умовах фактичного падіння Берліну у кінці квітня 1945 року генерал Франко надав Власову політичний притулок в Іспанії і вислав за ним літак, але той відмовився емігрувати до Іспанії. На початку травня в Празі почалось антинімецьке повстання, яке підтримала частина військ РОА на чолі з генерал-майором Сергієм Буняченком і 4 травня звільнила деякі частини Праги - Рузине, Злічин і Петршин та брали участь також в боях в інших празьких кварталах - Страшніцах і Панкраці.
Власов не підтримав Буняченка і разом з вірними йому військами перейшов до американської окупаційної території. 12 травня 1945 року він втретє відмовився залишити підлеглих, коли йому таку пропозицію зробили представники американської окупаційної адміністрації і того ж дня, виказаний один з підлеглих йому офіцерів, був заарештований військами 1 Українського фронту, коли їхав у штаб 3-ї армії США в Пльзень домовлятись про надання політичного притулку членам РОА.
31 липня 1946 року генерал Андрій Власов і ще 11 його сподвижників по РОА були засуджені закритим судом у Москві (від показового відкритого суду довелось відмовитись через небажання власівців визнати себе винними в зраді батьківщині) і 1 серпня були повішені у дворі Бутирської тюрми; разом з Власовим був страчений і генерал Буняченко, переданий радянським властям американцями разом з більшістю членів РОА. Тіла страчених були спалені в крематорії НКВС і їх прах був розвіяний в одному з ровів Донського кладовища.
Генерал Андрій Власов (в окулярах) і члени РОА під час суду, Москва, 31 липня 1946 року
Генерал Андрій Власов (в окулярах) і члени РОА під час суду, Москва, 31 липня 1946 року
У 1992 році Конституційний суд Росії прийняв офіційну постанову про скасування всіх репресивних вироків, які були винесені партійними органами, - у випадку Власова Військова колегія Верховного суду СРСР 31 липня 1946 року лише продублювала рішення про винесення йому смертного вироку, прийняте Політбюро ЦК ВКП (б) 23 липня. Проте у 2001 році колегія Верховного Суду РФ скасувала вирок Власова лише у частині «антирадянська агітація і пропаганда» через відсутність складу злочину, залишивши без змін вирок за зраду батьківщини.
8 вересня 2015 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Друга Світова війна
Європа
Новітня історія

Головні події 12 травня

#ЦейДень
Все про 12 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left11 травня
13 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward