Джироламо Савонарола народився 21 вересня 1452 року в місті Феррара в сім'ї потомственних лікарів. Рано захопившись середньовічними богословським творами, в 1475 році він став ченцем у домініканському монастирі в Болоньї, де взяв обітницю бідності, цнотливості та послуху, присвячуючи весь час молитвам, вивченню Біблії і написанню віршів. Через рік був призначений священиком, почав проповідувати серед ченців, критикуючи монастирський устрій. Три роки навчання на теологічному факультеті місцевого університету були перервані у 1482 році коли Савонаролу відправили помічником наставником до домініканського притулку Санта-Марія дель Ангелі в рідну Феррару, а звідти — у Флоренцію в монастир Сан-Марко, де він був призначений почесним читцем при братії і наставником послушників.
У 1485 році Савонарола почав проповідувати у різних містах північної Італії і став широко відомим завдяки викривальним промовам проти римських пап і віщуванням Італії Божі кари за її гріхи. У 1490 році на запрошення глава Флорентійської республіки Лоренцо Медічі він зайняти кафедру вчителя в монастирі Сан-Марко, який завдяки проповідям Савонароли почали відвідувати світські слухачі. 1 серпня 1490 року він виголосив свою знамениту промову, в якій, не соромлячись у доборі слів, викривав зіпсованість багатих і могутніх флорентійців, які узурпували свободу народу, і, поскаржившись на корумповане духовенство, закликав до оновлення церкви.
Стверджуючи, що, подібно старозавітним пророкам, він передає лише веління Божі і погрожуючи прокляттям усім, хто не вірить в його пророче покликання, Савонарола набув чимало послідовників і у 1491 році був одноголосно обраний настоятелем монастиря Сан-Марко. Авторитет Савонарола набув настільки великого авторитету, що після його промов купці повертали місту несправедливо набуте, а дами перестали надягати до церкви прикраси. Сам вірячи у своє божественне призначення, Савонаролла сміливо і владно критикував священиків, проповідників, батьків і матерів, князів, громадян і купців, селян і солдатів, докоряючи їх у відступі від правил істинного християнського життя.
Ще різкішими стали проповіді Савонароли, коли після смерті у 1492 році Лоренцо Медічі правителем Флоренції став його син, П'єро ді Лоренцо Медічі, а папою римським був обраний Олександр VI Борджиа. З часом Савонарола перейшов до здійснення своєї мрії — морального і державного перетворення Флоренції: він продав майно монастиря Сан-Марко, зобов'язав всіх його ченців працювати, заснував кафедри грецької, єврейської, турецької та арабської мов для проповіді серед некатоликів. Папа Олександр VI намагався залучити Савонаролу на свій бік, пропонуючи йому спочатку архієпископство у Флоренції, потім — сан кардинала, але отримав відмову.
У 1494 році, після вигнання з міста П'єро ді Лоренцо Медічі, силою французького короля Карла VIII, війська якого окупували місто, Савонарола став на чолі його посольства і фактичним правителем Флоренції. За його ініціативою олігархи, як основа влади клану Медічі, були звільнені з посад, були відновлені республіканські установи і кожен добросовісний громадянин отримав право голосу в новому парламенті — Великій раді, — рішенням якого земельний податок був замінений десятиною, яка йшла на благодійність, всі позичальники були звільнені від сплати боргів, а лихварі і міняйли, що брали понад 30%, у річний термін мали залишити місто.
Савонарола жорстоко нападав на святотатців, яким наказував вирізати язики, на азартних гравців, яких карав величезними штрафами, перелюбників, розпусників і гомосексуалістів, котрив наказував спалювати живцем. Він організував загін фанатичних підлітків, які вривалися в багаті будинки для контролю за виконанням 10 заповідей, бігали по місту, відбираючи гральні карти, кості, світські книги, розкішний одяг, музичні інструменти, духи і тому подібні речі, які потім урочистого спалювалися на так званому «багатті марнославства». Частку речей на багаття приносили і самі мешканці Флоренції, налякані подіями в місті. Вершиною реформ Савонароли стало проголошення Ісуса Христа синьйором і королем Флоренції, під захистом якого вона стане Новим Єрусалимом, «славнішим, багатшим і сильнішим, ніж будь-коли була раніше».
У своїх проповідях Савонарола був безжальним, нікого не оминав і нажив багато ворогів як у світському середовищі, так і серед духовенства. Проти нього виступили прихильники аристократичного республіканського правління Медічі і папа римський, котрий у відмові Флоренції приєднатись до антифранцузької Ліги італійських міст, вбачав згубний вплив Савонароли на містян. Проти Савонаролли виступали і авторитетні представники гуманістичних поглядів, які в ньому бачили ворога науки і просвітництва. Ситуація ускладнювалася фінансовою кризою міста, можливим голодом і епідеміями хвороб.
Після неодноразових заборон проповідувати, безрезультатного листування і отримання книги Савонароли, з викладом його пророчої місії і поглядів на оновлення Церкви і ідмови прибути до Риму, 12 травня 1497 року папа Олександр VI, назвавши вчення Савонароли «підозрілим», відлучив його від церкви.
У 1498 році під загрозою інтердикту всієї Флоренції і відлучення від церкви всіх, хто буде говорити з Савонаролою або слухати його, папа зажадав арешту Савонароли і відправки його до Риму. Однак, зважаючи на авторитет Савонароли, Флоренція тривалий час відмовлялася виконувати волю Святого Престолу, а Савонарола натомість зажадав скликання Вселенського собору для обговорення спірних церковних питань.
Під час одного з релігійних диспутів Савонарола заявив, що може здійснити чудо, щоб довести своє божественну місію, на що отримав пропозицію свого опонента францисканського ченця пройти випробування вогнем. Не маючи змоги відмовитись, він погодився на суд Божий, перший у Флоренції за попередні чотири століття. Натовп, що 7 квітня 1498 року вщерть заповнив центральну площу міста у бажанні побачити втручання Бога, був розчарований — випробування вогнем довго відкладалось і надвечір, коли пішов дощ, було відмінене.
Звинувачений у боягузстві Савонарола, який так і не з'явився на очі містян, наступного дня був ними схоплений і ув'язнений разом з двома його найближчими сподвижниками. На допитах, що велись цілоденно протягом місяця і супроводжувались тортурами, Савонарола часто міняв свідчення, але зрештою був змушений зізнатися, що всі його пророцтва — вигадка і обман. 22 травня трибунал із 17 високопоставлених кліриків та урядовців за розкольництво і непослух засудив Савонаролу і двох його соратників на смерть: наступного дня при величезному скупченні народу вони були повішені на площі Синьйорії, тіла їх — спалені, а попіл — викинутий в ріку Арно.
Вигнані з міста монахи Сан-Марко продовжували проповідувати вчення Савонароли і зуміли зберегти більшість його проповідей і творів, які дійшли наших днів і налічують майже 30 томів. Його вчення набуло поширення у Німеччині та Швейцарії, де ширились ідеї Мартіна Лютера, і, особливо — у Франції, де лягло в основу реформації гугенотів.
У середині ХIХ століття ім'я Савонароли стало символом боротьби з деспотизмом, а позбавлені релігійних крайнощів ідеї використовувались прихильниками об'єднання Італії. У 1875 році йому був поставлений пам'ятник на батьківщині у Феррарі, сім років перед тим — його статуя, як одного з попередників Реформації, увійшла до складу пам'ятника Мартіну Лютеру в Вормсі, що на думку католиків абсолютно необгрунтовано, оскільки Савонарола не був єретиком у питаннях віри.
Коментарі
Дивіться також
• Флорентійська республіка, 1115
• Розпуск ордену тамплієрів, 1312
• Свята інквізиція, 1215
• Битва під Рапалло, 1494
• 95 тез Мартіна Лютера, 1517
• «Акт про супрематію», 1534
• Теократична диктатура Жана Кальвіна, 1534
• Створення ордену єзуїтів, 1540
• Страта Джордано Бруно, 1600
• Початок «Культурної революції», 1966