Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
«Травневий наступ»
Фракції Червоної Армії
11 травня 1972 року у Франкфурті-на-Майні в штаб-квартирі командування 5-го армійського корпусу США, підірвано бомби, закладені бойовиками з Фракції Червоної Армії. Це стало початком серії терактів у Аусбурзі, Мюнхені, Карлсруе та Гейдельберзі, які забрали життя чотирьох і привели до поранення більше 50 чоловік.На обкладинці: Емблема Фракції Червоної Армії
6638
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У другій половині 1960-х років у Західній Європі активізувався протестний студентський рух як реакція на соціальні потрясіння, які переживали суспільства розвинутих індустріальних країн, пов'язані з кінцем епохи колоніалізму, розпалом Холодної війни і появою нового покоління молоді, що виросло повоєнний час і усвідомило себе силою, здатною протистояти консерватизму своїх батьків. У Федеративній Республіці Німеччини (ФРН) на радикалізацію студентства і поширення лівих ідей сильний вплив мала, як вважалось, невдала політика денацифікації, коли на фоні заборони Комуністичної партії державні та виборні посади все частіше стали займати колишні нацисти.

Війна у В'єтнамі посилила неприязне ставлення багатьох представників німецького суспільства як до США зокрема, так і імперіалізму як політики ведучих світових держав загалом, і сприяла формуванню позапарламентської опозиції, в середовищі якої до кінця 1960-х років утворилась велика кількість мілітаризованих організацій, готових до силового протистояння з державою. Одною з перших їх акцій став підпал 2 квітня 1968 року великих супермаркетів у кількох містах ФРН на знак протесту проти «суспільства споживання» і в знак солідарності з країнами третього світу. Засуджений за це 26-літній Андреас Баадер, 14 травня 1970 року був силою звільнений групою бойовиків на чолі із 35-літньою журналісткою Ульрікою Майнгоф.

«Протест — це коли я кажу, що мені щось не подобається. Опір — це коли я можу гарантувати, що те, що мені не подобається, більше не відбувається» — Ульріка Майнгоф, 1968 рік
Перейшовши у підпілля, група Баадера-Майнгоф, що назвала себе Фракцією Червоної Армії (Rote Armee Fraktion, РАФ) на честь революційних армій СРСР, Китаю і Куби, після нетривалого перебування в одному з тренувальних таборів Фронту визволення Палестини в Йорданії, у 1971 році повернулась до Німеччини, де оголосила державі міську партизанську війну — здійснюючи збройні пограбування банків, які часто закінчувались вбивством не лише поліцейських, але й випадкових цивільних, РАФ зуміла придбати зброю і необхідні хімікати та компоненти для підготовки терористичного акту.

У січні 1972 року РАФ залучила до співпраці члена іншої ліворадикальної партизанської групи «2 червня» 22-річного студента Томаса Вейбекера, під керівництвом якого на кількох конспіративних квартирах у Франкфурті були виготовлені три бомби, загальною потужністю 80 кг у тротиловому еквіваленті. За рішенням Баадера 11 травня 1972 року о 18-59 вони були підірвані (одна не спрацювала) у будівлі «IG Farben» у Франкфурті-на-Майні, де розміщувались командування 5-го армійського корпусу США, що привело до загибелі однієї людини і пораненню 13-х. До кінця травня було вчинено ще п'ять терактів — у Аусбурзі, Мюнхені, Карлсруе та Гейдельберзі від них загинуло три людини і було поранено більше 40 чоловік.

Після скоєння цих терактів пошук членів РАФ, який розпочався ще в 1971 році після серії банківських пограбувань і публікації програмного документу «Концепція ведення міської партизанської війни», набув загальнодержавного масштабу. На початку червня на підставі оперативних даних були встановлені їх конспіративні квартири у різних містах ФРН і протягом двох тижнів вісім з них були заарештовані. Томас Вейбекер був застрелений поліцією ще 2 березня 1972 року під час арешту за підозрою у вчиненні вибухів у Берліні взимку 1970 року.

Судовий процес над членами РАФ почався 21 травня 1975 року у Штутгарті в спеціально збудованому для цього приміщенні суду, захищеному належним чином від можливого штурму бойовиками. Він викликав широкий суспільний резонанс — в якості захисників терористів, які провели кілька голодувань і вимагали собі статусу військовополонених, на процесі виступали відомі адвокати, які симпатизували ліворадикальним рухам і у майбутньому стали політиками федерального масштабу, а у пресі — світові авторитети, найвідомішим з яких був французький філософ Жан-Поль Сартр, який 4 грудня 1974 року відвідав Баадера у штутгартській тюрмі «Штамхайм».

Однак, засновники РАФ покінчили життя самогубством ще до винесення вироку : 9 травня 1976 року — Ульріка Майнгоф, 18 жовтня 1977 року — Андреас Баадер, Ян-Карл Распе і Гудрун Енслін; троє інших обвинувачених (крім Хольгера Майнса, який 9 листопада 1974 року помер в тюрмі під час голодування) були засуджені на довічне позбавлення волі за вчинення чотирьох вбивств і 34 замахів на вбивство.

Один із засновників «Фракції Червоної Армії» адвокат Хорст Малер у 1970 році був засуджений до 14 років за пограбування банку і звільнення Андреса Баадера. Через 10 років він був достроко звільнений і поновив дозвіл на юридичну практику зусиллями адвоката Герхарда Шредера, майбутнього канцлера ФРН. У 2009 році Малер був засуджений на п'ять років за нацистське привітання і ще на шість років за заперечення Голокосту і виправдання нацистських злочинів
Групу Баадера — Майнгоф називають першим поколінням Фракції Червоної Армії. Ще під час їх перебуванні у тюрмі справу РАФ підтримали активісти інших ліворадикальних організацій, які до кінця 1970-х вчиняли викрадення і вбивства політиків. Користуючись фінансовою та організаційною підтримкою спецслужб НДР, вони знайшли прихисток у Східній Німеччині, де жили за фальшиви документами, і були виявлені лише після об'єднання Німеччини.

На початку 1980-х їм на зміну прийшло т. зв. третє покоління РАФ — воно було найчисельнішим (до 250 чоловік) і здійснювало теракти не лише в Німеччині, але й діяло у співпраці із французькою «Прямою дією», італійськими «Червоними бригадами» та бельгійським «Бойовим комуністичним осередком». Їх активність практично повністю припинилась з 1992 року, а 20 квітня 1998 року федеральне управління кримінальної поліції у Вісбадені, отримало поштою заяву про саморозпуск Фракції Червоної Армії.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 10 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Битва при Павії
Війни
Битва при Павії