У 1617 році британська Ост-Індська компанія отримала від могольського імператора Джахангира право торгувати з Індією. На початок 1850-х років вона контролювала більшу частину півострова Індостан, а також сучасні Пакистан і Бангладеш, користуючись державною роздробленістю Індії і конфліктами як між різними князівствами, так і між різними соціальними та релігійними групами. Для військового контролю за колоніальною територією Ост-Індська компанія використовувала сипаїв, найманих солдатів, рекрутованих серед місцевого населення.
Формальним приводом до повстання, стало прийняття на озброєння нової гвинтівки Енфілда, патрон до якої нібито просочувався сумішшю яловичого і свинячого жиру, що ображало релігійні почуття мусульман та індуїстів (корова була священною твариною в індуїзмі, а свиня — вважається нечистою твариною в ісламі). 29 березня 1857 року 29-річний солдат 34-го Бенгальського полку тубільної піхоти відмовився брати в руки нову зброю. Коли для розслідування цього інциденту в полк прибув британський офіцер, солдат вистрілив у нього, але промахнувся. Жоден із сипаїв не підкорився наказу заарештувати солдата, за що 22 квітня полк був розформований, а солдат і його начальник-індієць повішені.
Через два дні брати до рук нову зброю відмовилось 90 солдатів полку в Міруті (453 км на північний схід від Делі, нині — штат Уттар-Прадеш), за що отримали від 5 до 10 років каторги. Таке жорстоке покарання справило сильне враження на сипаїв інших полків і наступного дня по місту пройшли заворушення — були спалені декілька будинків, а сипаями було вбито 20 європейців, включаючи чотирьох дітей. Вцілілим британським військовим довелось рятуватись втечею в сусіднє місто.
11 травня 1857 року повстання докотилось до Делі, де було підтримане населенням міста — розпочались напади на європейців, індійських християн; із трьох батальйонів сипаїв, що перебували в Делі два перейшли на бік повсталих, а третій відмовився застосовувати проти них силу. При спробі атакувати місцевий арсенал британці, розуміючи свою нездатність захистити його, підірвали запаси зброї, що привело до загибелі багатьох людей і руйнації навколишніх будинків. Після цього повсталих підтримали всі сипайські гарнізони навколо Делі. 12 травня про свою підтримку заявив імператор Великих Моголів Багадур Шах.
В Делі з числа повсталих сипаїв була створена адміністративна рада. Аналогічно події розвивались у двох інших великих містах Індії — Канпурі та Лакхнау, де також з'явились самостійні уряди. Повстання, поширюючись країною, ставало дедалі жорстокішим навіть проти мирного населення — у більшості захоплених міст і військових поселень майже все британське населення було повністю знищено, незалежно від статі і віку; вбивали також військовополонених і поранених.
З поширенням повстання в рядах його лідерів почався розкол — керівники різних національностей вимагали відновлення своєї державності, мусульмани проголосили джихад, але незабаром спалахнули розбіжності між сунітами і шиїтами: більшість сунітів виступили на боці британців, як і сикхи та пуштуни Пенджабу і Північно-Західної Індії. Великий Могол Бахадур Шах Зафіра оголосив себе єдиним законним правителем всієї Індії — він почав карбувати монети зі своїм зображенням і зажадав від населення присяги на вірність. Це відштовхнуло від повсталих індуїстів, які не бажали відновлення мусульманського правління.
Неузгодженність в діях повсталих і відсутність централізованого керівнитва ним дозволили британцям перекинути необхідні військові сили з Сінгапуру, Європи, самої Британії і, невпинно рухаючись країною, жорстоко страчуючи повсталих в провінціях, 1 липня 1858 року підійти до Делі.
Столиця Імперії Великих Моголів перебувала в облозі до 14 версня, коли завдяки підтримці щойно прибулих сикхів і пуштунів вдалось увірватись в нього і після тижня вуличних боїв взяти Делі під контроль. Британці почали знищувати і грабувати місто; безліч індійців були вбиті на зенак помсти за розправи повстанців над європейцями. Англійська артилерія розстріляла головну мечеть з навколишніми будівлями, в яких проживала мусульманська еліта з усієї Індії.
Заарештований 20 вересня 1857 року 83-річний Бахадур Шах II з династії Тимуридів став останнім імператором Великих Моголів: його віддали під суд і вислали в Рангун (Бірма), де він через чотири роки помер. Двоє його синів і внук були розстріляні 22 вересня після того, як разом із шахом здались в полон британцям.
Незважаючи на перемогу, ще 1 червня британський парламент прийняв закон про ліквідацію Ост-Індської компанії і введення в Індії прямого правління, проголосивши все її населення підданими англійської королеви Вікторії, яка 1 травня 1876 року прийняла титул імператриці єдиної Індії.
Коментарі
Дивіться також
• Імперія Великих Моголів, 1526
• Проголошення Великої Британії, 1707
• Битва біля Плессі, 1757
• Битва біля Паніпата, 1761
• Вікторіанська епоха, 1837
• Вікторія — імператриця Індії, 1876