Король Франції
Людовик XVI
10 травня 1774 року у Версалі на 64-у році життя від віспи помер Людовик XV Бурбон, прозваний Улюбленим за відносний добробут у перші роки його правління. Проте за понад півстоліття при владі він втратив порозуміння з парламентом і частиною дворянства, був непослідовним у політичних рішеннях , що привело Францію на межу кризи коли на трон зійшов його онук Людовик XVI.На обкладинці: Жозеф Дюплессі «Король Франції і Наварри Людовик XVI», бл. 1777 року © Версальський палац
10542
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Останні роки правління Людовика XV пройшли у спробах модернізувати Францію зі збереженням абсолютистського устрою, позбавившии аристократію можливості втручатись в державне управління. Проте реформи, започатковані в 1770 році, хоча і відповідали інтересам переважної більшості населення, підтримку парламенту не знайшли, оскільки в тому ж році король відправив у відставку уряд герцога Шуазеля, який допустив зміцнення парламентської опозиції королівській владі. Керівництво урядом було передане тріумвірату консервативних міністрів на чолі з канцлером Рене де Мопу, а король продовжив свої грандіозні будівельні проекти у Парижі і Версалі, де двір переймався в основному інтригами між новою коханкою Людовика XV мадам дю Баррі і молодою дружиною дофіна Марією-Антуанеттою.

Свого внука і спадкоємця — другий син Людовика XV помер у 1765 році від туберкульозу — король недолюблював за нехтування придворним життям та неприховану зневагу до дю Барі і тримав подалі від державних справ, небезпідставно вважаючи його мало придатним до управління країною: ріс і виховувся Луї-Огюст у тіні свого старшого брата Луї-Жозефа, загального улюбленця, до освіти особливої схильності не виказував, віддаючи перевагу слюсарній справі, спортивним розвагам і полюванню. Його шлюб, укладений в 1770 році заради політичного зближення з Австрією, також додав королю клопотів: молода пара — Луї-Огюсту шістнадцять, його дружині п'ятнадцять — довго не мала дітей, що ставило під сумнів здатність дофіна «вести себе як король» через «природню боязкість», як пояснювали це лікарі.

В останні дні життя свого діда Луї-Огюст був поруч з ним — вони разом поїхали на полювання, коли королю несподівано стало зле: 27 квітня 1774 року у нього почалась гарячка, довелось вертатись у Версаль, де консиліум лікарів діагностував віспу. Луї-Огюсту, Марії-Антуанетті й решті членів родини наказали перейти у дальні покої палацу, біля Людовика XV залишилась мадам дю Баррі, яка відмовилась його залишати.

Королю ставало дедалі гірше, 7 травня він висповідався, через два дні його соборували, й 10 травня о 3-15 він помер. Звістку про смерть діда 19-літній Луї-Огюст зустрів слізьми: «Який тягар! Я нічого не вмію, здається, на мене падає всесвіт!». Його дружина зітхнула: «Боже милостивий, захисти нас, ми надто молоді».

Сходження на престол Людовика XVI французьке суспільство сприйняло з ентузіазмом, перебуваючи в очікуванні змін на краще після тривалого періоду чвар, фаворитизму і військових невдач. Під впливом дружини він видалив з Версалю Жанну дю Баррі, яку відправили до монастиря, 24 серпня оголосив про відставку непопулярного тріумвірату на чолі з канцлером Мопу і відновлення роботи парламенту. Проте досить швидко парламентарі розпочали активну кампанію з дискредитації королівської влади як інституції, поставивши її в залежність від суспільної думки і аристократичної опозиції.

Навесні 1775 року до економічних негараздів додалось майже півтораразове подорожчання хліба, викликане неврожаєм попереднього року, чим одразу скористалась опозиція й організувала цілий ряд заворушень, відомих як «Борошняна війна», що засвідчило неабияке загострення суспільно-політичної ситуації. Опинившись під впливом недалекоглядних радників, молодий король здійснив ряд невдалих призначень урядовців, які не справились з кризою, що охопила підірвану Семилітньою війною економіку країни. Підбурюване політиками суспільство у причинах фінансових проблем винуватило королівський двір і, зокрема, королеву, яка не церемонилася з державною скарбницею, витрачаючи на розваги, азартні ігри і наряди величезні суми, й оточила себе відвертими шахраями та інтриганами, які робили при дворі карколомні кар'єри, шалено збагачаючись державним коштом.

У 1788 році дефіцит бюджету Франції зріс до 25%: країна опинилася на межі повного банкрутства. Скликана Людовиком XVI Рада нотаблів, яка відхилила пропозицію першого міністра Жака Неккера оподаткувати привілейоване дворянство, була розпущена, і королівським регламентом від 24 січня 1789 року було постановлено скликати Генеральні штати. Вихід з кризи і «встановлення постійного і незмінного порядку в усіх частинах управління країною» вони побачили у прийнятті конституції, яка б обмежила владу короля, й відкрито виступили проти Людовика XVI. Спроба протидіяти їм зрештою привела до революції, переходу влади до Національних зборів і фактично домашнього арешту монаршої родини в паризькому палаці Тюїльрі.

Спроба залишити революційний Париж у квітні 1791 року через збіг обставин і нерішучість короля завершилась невдало. Таємно листуючись з батьківщиною, Марія-Антуанетта закликала до війни, невдача Франції в якій дозволила б «відновити християнство» і старі порядки. Однак, коли на початку серпня 1792 року в Париж прийшла звістка про перетин кордону австро-прусськими військами, Людовик XVI був звинувачений у готовності підтримати інтервентів і позбавлений влади. Заклик найрадикальніших революціонерів з числа якобінців взяти монаршу родину в заручники підхопила паризька біднота, і 10 серпня король був заарештований й разом з дружиною і дітьми поміщений у замок Темпль.

Після виявлення серед паперів «громадянина Луї Капета» документів, що підтверджували його зносини з іноземними державами, Людовика XVI звинуватили у змові проти волі нації і замаху на безпеку держави, віддали під суд і 21 січня 1793 року публічно гільйотинували на колишній площі Згоди, перейменованій паризькими комунарами на площу Революції. Через дев'ять місяців на ній же було обезголовлено і Марію-Антуанетту, визнану революційним трибуналом винною у державній зраді, змові з ворогом, марнотратстві і розпусті.

8 грудня 1893 року на площі Революції була страчена і Жанна Бекю, колишня графиня дю Баррі, схоплена за доносом своєї прислуги і звинувачена у фінансовій допомозі емігрантам. Її поховали на кладовищі Мадлен, як і багатьох інших, страчених під час терору, включаючи Людовика XVI і Марію Антуанетту.

Османське завоювання Белграда
Сьогодні
Османське завоювання Белграда
Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 7 травня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 10 травня

Вінстон Черчілль — прем'єр-міністр Великобританії

1940
#ЦейДень

Все про 10 травня

Події, факти, персоналії

Битва за Францію

1940

Нельсон Мандела — президент ПАР

1994