На початку 1919 року більшовики стрімко оволоділи більшою частиною України переважно силами партизанських загонів «селянських революціонерів», перехід яких на бік Червоної армії був зумовлений їхнім розумінням більшовиків як захисників справді народної і, відповідно, в українському селі — селянської радянської влади. Такі сподівання не справдилися — на хвилі ейфорії від швидкого захоплення України більшовики почали активно впроваджувати комуністичне будівництво, основні риси якого Володимир Ленін змалював ще в 1917 році у своїх «Квітневих тезах». Найбільший спротив викликало одержавлення («радгоспизація») великих земельних володінь, примусова реквізиція продовольства («продовольча розкладка») та пов'язана із спротивом цим діям каральна діяльність органів ВУЧК.
Наступного дня у Єлисаветграді був проголошений підписаний Григор'євим як «Отаманом партизанів Херсонщини і Таврії» Універсал «До українського народу», у якому містився заклик знищити владу комуністів і утвердити справжню, народну радянську владу. Одним із засобів цього була визначена ліквідація неспівмірного представлення різних національностей у владних органах і, зокрема, було підкреслено, що до нових рад мають увійти «представники всіх національностей, пропорційно їх кількості на Вкраїні, себто: для українців предоставляється в Раді вісімдесят відсотків місць, для євреїв — п'ять відсотків місць і для всіх інших національностей — п'ятнадцять відсотків місць».
9 травня 1919 року почалась активна фаза повстання — полки Григор'єва були направлені відразу у чотирьох напрямках на Харків, Київ, Одесу та Катеринослав.
Виступ Григор'єва рішуче засудили боротьбисти — 8 травня, отримавши відомості про непокору Григор'єва і, зокрема, про арешт політичних комісарів, він був виключений з лав партії і оголошений «зрадником партії та революції», а 9 травня Радою робітничо-селянської оборони УСРР було ухвалено рішення спрямувати до бунтівного отамана делегацію від ЦК КП(б)У для перемовин та посилити агітацію у підпорядкованих йому військах. Лише на наступному засіданні, яке пройшло після повідомлення про збройний виступ повстанців, Рада оголосила Григор'єва поза законом.
На початку повстання григор'євці налічували близько 15 тисяч бійців, мали на озброєнні 11 бронепотягів, 52 гармати, 1 млн набоїв. До 25 травня на їх бік перейшов ряд підрозділів Червоної армії і їм вдалося захопити велику кількість міст і містечок (Олександрія, Єлисаветград, Черкаси, залізнична ст. Бобринська (нині ст. Шевченка), Знам'янка, Катеринослав (нині м. Дніпро), Херсон, Миколаїв, Чигирин, Берислав та інші, у більшості з яких були ліквідовані органи більшовицької влади, а в містах Олександрія, Херсон, Черкаси і Кременчук було скликано повітові з'їзди робітників, селян та інтелігенції.
Незважаючи на деклароване в Універсалі твердження про те, що «Всякі вбивства без суду народного, мародерство, безчинство, вторгнення в чужу оселю, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей присікатися будуть на місці силою народу і зброї», у більшості із зайнятих місцевостей григор'євськими військами влаштовувалися єврейські погроми, які, втім, були їм властиві і під час перебування у лавах Червоної армії, що стало вагомою завадою їх наміру стати об'єднавчою силою повстанського руху.
У придушенні григор'євського повстання брало участь понад 30 тисяч бійців Червоної Армії і кілька селянських загонів на Харківщині та Полтавщині. Вже до 1 червня 1919 року григор'євці були витіснені з переважної більшості захоплених ними населених пунктів. Незважаючи на придушення основних вогнищ повстання, воно всерйоз зруйнувало плани більшовиків, зокрема, зірвало «визвольний похід» Червоної армії до Угорщини через Бесарабію, наказ про який вже було видано, та стало одним із вагомих чинників, що завадили «експорту революції» у Європу.
Перемога над основними силами григор'євських повстанців була використана в Україні як привід для легітимації ухваленого в Кремлі рішення про ліквідацію Українського фронту, мотивуючи затвердження якого в УСРР 21 червня 1919 року ВУЦВК зауважував: «Зрадницька спроба отамана Григор'єва відкинути Україну назад переможно розгромлена. Тим самим завдання Українського фронту як такого може вважатися завершеним».
Поразка повстання, однак, не означала повної його ліквідації — в кінці червня близько 3 тисяч григор'євців з'єднались з повстанськими загонами Нестора Махна для спільної боротьби проти більшовиків, петлюрівців і білогвардійців. Але вже 27 липня 1919 року у селі Сентовому (нині Родниківка Олександрівського р-ну Кіровоградської області) Ничипір Григор'єв був убитий махновцями за підозрою у співробітництві з Добровольчою армією Антона Денікіна.
Коментарі
Дивіться також
• Директорія Української Народної Республіки, 1918
• Захоплення більшовиками Харкова, 1919
• Друга російсько-українська війна, 1919
• Евакуація французьких військ з Одеси, 1919
• Махновська радянська республіка, 1919
• Падіння Галицької СРР, 1920
• Падіння Директорії УНР, 1920
• Завершення першого комуністичного штурму, 1921