сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Повстання отамана Григор'єва
9 травня 1919 року на півдні України почалося велике антибільшовицьке повстання українського селянства, яке очолив командир 6 дивізії Української Червоної армії Ничипір Григор'єв. Залишаючись прихильниками радянської влади, повстанці виступили проти багатьох норм запроваджуваного комуністичного будівництва і попри великий успіх на початкову етапі, до червня були витіснені Червоною армією з переважної більшості захоплених ними населених пунктів.
На обкладинці: Казимир Малевич «Скаче червона кіннота» (1928-1932), Державний Російський музей, Санкт-Петербург
14183
Війни
Геннадій Єфіменко
На початку 1919 року більшовики стрімко оволоділи більшою частиною України переважно силами партизанських загонів «селянських революціонерів», перехід яких на бік Червоної армії був зумовлений їхнім розумінням більшовиків як захисників справді народної і, відповідно, в українському селі - селянської радянської влади. Такі сподівання не справдилися - на хвилі ейфорії від швидкого захоплення України більшовики почали активно впроваджувати комуністичне будівництво, основні риси якого Володимир Ленін змалював ще в 1917 році у своїх «Квітневих тезах». Найбільший спротив викликало одержавлення («радгоспизація») великих земельних володінь, примусова реквізиція продовольства («продовольча розкладка») та пов'язана із спротивом цим діям каральна діяльність органів ВУЧК.
«При моєму приїзді до України у нашому розпорядженні не було нічого, окрім повстанських загонів, які були орієнтовані на нас, але нестійкі в політичному сенсі, просякнуті анархічним духом і здатними при відповідних умовах піти проти нас» - Володимир Антонов-Овсієнко, червень 1919 року
Очолювані 34-літнім Ничипором Григор'євим війська перекинулися з Армії УНР до Червоної армії у лютому 1919 року і спочатку були перетворені на 1-шу бригаду Задніпровської радянської дивізії, а з квітня - на 6-у дивізію Української Червоної армії. Зміна підпорядкування не змінила сутності цих загонів, тобто про прихильність до комунізму серед їх учасників не йшлося, а сам Григор'єв був симпатиком українських есерів (комуністів-боротьбистів), які саме у земельному та національному питанні не дійшли з більшовиками до остаточної згоди.
Навіть за таких умов Григор'єв тривалий час виконував накази військового командування Червоної армії і саме керовані ним війська відвоювали у петлюрівців, денікінців і військ Антанти міста Знам'янка (нині - Кіровоградської області), Єлизаветград (нині - Кропивницький), Херсон, Миколаїв, Одесу та інші. Однак репресивні заходи більшовицької влади щодо села не стихали, і 7 травня розпорядженням Григор'єва було заарештовано більшовицьких політичних комісарів у підпорядкованих йому армійських частинах.
Ничипір Григор'єв крайній зліва, 1919 рік
Ничипір Григор'єв крайній зліва, 1919 рік
Наступного дня у Єлисаветграді був проголошений підписаний Григор'євим як «Отаманом партизанів Херсонщини і Таврії» Універсал «До українського народу», у якому містився заклик знищити владу комуністів і утвердити справжню, народну радянську владу. Одним із засобів цього була визначена ліквідація неспівмірного представлення різних національностей у владних органах і, зокрема, було підкреслено, що до нових рад мають увійти «представники всіх національностей, пропорційно їх кількості на Вкраїні, себто: для українців предоставляється в Раді вісімдесят відсотків місць, для євреїв - п'ять відсотків місць і для всіх інших національностей - п'ятнадцять відсотків місць».
9 травня 1919 року почалась активна фаза повстання - полки Григор'єва були направлені відразу у чотирьох напрямках на Харків, Київ, Одесу та Катеринослав.
Ничипір Григор'єв і командувач Українською армією Володимир Антонов-Овсієнко у штабному вагоні на станції Знам'янка, 1919 рік
Ничипір Григор'єв і командувач Українською армією Володимир Антонов-Овсієнко у штабному вагоні на станції Знам'янка, 1919 рік
Виступ Григор'єва рішуче засудили боротьбисти - 8 травня, отримавши відомості про непокору Григор'єва і, зокрема, про арешт політичних комісарів, він був виключений з лав партії і оголошений «зрадником партії та революції», а 9 травня Радою робітничо-селянської оборони УСРР було ухвалено рішення спрямувати до бунтівного отамана делегацію від ЦК КП(б)У для перемовин та посилити агітацію у підпорядкованих йому військах. Лише на наступному засіданні, яке пройшло після повідомлення про збройний виступ повстанців, Рада оголосила Григор'єва поза законом.
На початку повстання григор'євці налічували близько 15 тисяч бійців, мали на озброєнні 11 бронепотягів, 52 гармати, 1 млн набоїв. До 25 травня на їх бік перейшов ряд підрозділів Червоної армії і їм вдалося захопити велику кількість міст і містечок (Олександрія, Єлисаветград, Черкаси, залізнична ст. Бобринська (нині ст. Шевченка), Знам'янка, Катеринослав (нині м. Дніпро), Херсон, Миколаїв, Чигирин, Берислав та інші, у більшості з яких були ліквідовані органи більшовицької влади, а в містах Олександрія, Херсон, Черкаси і Кременчук було скликано повітові з'їзди робітників, селян та інтелігенції.
Незважаючи на деклароване в Універсалі твердження про те, що «Всякі вбивства без суду народного, мародерство, безчинство, вторгнення в чужу оселю, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей присікатися будуть на місці силою народу і зброї», у більшості із зайнятих місцевостей григор'євськими військами влаштовувалися єврейські погроми, які, втім, були їм властиві і під час перебування у лавах Червоної армії, що стало вагомою завадою їх наміру стати об'єднавчою силою повстанського руху.
«…зачепивши його в цей момент (коли він нам допомагав), ми б викликали чутки про нашу агресивність щодо українців, ризикували б підірвати популярність партії і головне протиставити собі всю масу подібних Григор'єву повстанців і темних селян. Якби самі стали наступати на Григор'єва, ми понесли б набагато більше втрат, можливо, замість Єлисаветграда та Черкас отримали б справжню українську Вандею і програли б справу» - Володимир Антонов-Овсієнко, червень 1919 року
У придушенні григор'євського повстання брало участь понад 30 тисяч бійців Червоної Армії і кілька селянських загонів на Харківщині та Полтавщині. Вже до 1 червня 1919 року григор'євці були витіснені з переважної більшості захоплених ними населених пунктів. Незважаючи на придушення основних вогнищ повстання, воно всерйоз зруйнувало плани більшовиків, зокрема, зірвало «визвольний похід» Червоної армії до Угорщини через Бесарабію, наказ про який вже було видано, та стало одним із вагомих чинників, що завадили «експорту революції» у Європу.
Перемога над основними силами григор'євських повстанців була використана в Україні як привід для легітимації ухваленого в Кремлі рішення про ліквідацію Українського фронту, мотивуючи затвердження якого в УСРР 21 червня 1919 року ВУЦВК зауважував: «Зрадницька спроба отамана Григор'єва відкинути Україну назад переможно розгромлена. Тим самим завдання Українського фронту як такого може вважатися завершеним».
Поразка повстання, однак, не означала повної його ліквідації - в кінці червня близько 3 тисяч григор'євців з'єднались з повстанськими загонами Нестора Махна для спільної боротьби проти більшовиків, петлюрівців і білогвардійців. Але вже 27 липня 1919 року у селі Сентовому (нині Родниківка Олександрівського р-ну Кіровоградської області) Ничипір Григор'єв був убитий махновцями за підозрою у співробітництві з Добровольчою армією Антона Денікіна.
8 травня 2017 © Геннадій Єфіменко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Інавгурація Барака Обами
Особистості
Інавгурація Барака Обами
Війни
Особистості
Європа
Україна
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 9 травня

#ЦейДень
Все про 9 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left8 травня
10 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward