Англо-французький договір в Бретіньї
Після успішної англійської кампанії, яка тривала майже чверть століття, 8 травня 1360 року в селищі Бретіньї біля Діжона підписано мирну угоду, за якою в обмін на відмову англійського короля Едварда ІІІ Плантагенета від претензій на французьку корону Жан ІІ Валуа погодився на втрату третини території Франції і виплату за своє звільнення з полону гігантського викупу. Попри королівські клятви у намірі дотримуватись «вічного миру», жодною зі сторін договір у Бретіьї так і не був виконаний у повному обсязі, і через 9 років почався другий етап Столітньої війни. На обкладинці: Портретт короля Жана II Доброго невідомого автора, до 1350 року © Лувр
12534
Читати 10 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Укладеним у вересні 1347 року перемир'ям у захопленому англійцями Кале завершився початковий етап Столітньої війни, позначений переконливою перемогою Едварда III Плантагенета у битві при Кресі. Епідемія чуми, що вразила Францію наступного року, і фінансова скрута завадили Філіпу VI Валуа продовжити війну зі своїм англійським племінником й бойові дії були поновлені в 1355 році після відмови вже нового короля Жана II Доброго від укладення Гінського договору, що передбачав втрату графств Пуату, Мен, Анжу, Турень та Лімузен. У листопаді син англійського короля Едвард на прізвисько «Чорний Принц» здійснив шевоше від Бордо до Нарбони й наступного року рушив на Париж. Переслідуваний Жаном II, він зустрівся з ним у вересні 1356 року під Пуатьє в Аквітанії, де попри удвічі меншу армію завдав ніщівної поразки і захопив французького короля в полон.

Жан ІІ був доправлений до Англії і 8 травня 1358 року погодив з Едвардом III т. зв. Перший Лондонський договір, за яким Франція повертала Англії захоплену на початку Столітньої війни Аквітанію і зобов'язувалась виплатити за короля викуп розміром 4 млн екю (або 667 тисяч фунтів стерлінгів), з яких 600 тисяч мали бути сплачені до 1 листопада. Звістка про цей договір викликала заворушення у Парижі й після спроби дофіна Карла збільшити повинності, покладені на селян, щоб зібрати необхідну для викупу суму, привели до повстання. Жорстоко придушена військами короля Наварри Карла ІІ Злого, Жакерія поставила під загрозу корону Франції і спустошила країну.

Користуючись ситуацією, Едвард ІІІ домігся від Жана ІІ укладення Другого Лондонського договору, підписаного 24 березня 1359 року, який передбачав ще більші територіальні втрати Франції: окрім Аквітанії, яка виходила з-під васалітету французького короля, Едварду III мали відійти Турень, Анжу, Мен, Нормандія, Понтьє, Булонь, Кале з його округою, всі острови на морі, що до початку Столітньої війни належали англійському королю чи його попередникам, а також сюзеренітет над герцогством Бретань. Розмір викупу за Жана II залишалась незмінним, але терміни його сплати ставали жорсткішими: 100 тис. фунтів стерлінгів мали бути виплачені до найближчого 1 серпня, а Жан ІІ звільнявся з полону лише після сплати 500 з 667 тисяч фунтів стерлінгів. Гарантами «доброї згоди» і «вічного миру» між двома королями і королівствами мали стати 15 заручників з числа вищої французької знаті.

Генеральні штати назвали Другий Лондонський договір «неприйнятним і нездійсненним», а територіальні зазіхання Англії консолідували знать Франції навколо дофіна Карла, який відмовився від його виконання. У відповідь у жовтні 1359 року Едвард ІІІ розпочав свою шосту і останню кампанію, яка з військової точки зору склалась вкрай невдало. Висадившись в Кале, він рушив до Реймсу, проте взяти його не зумів, і, переслідуваний, без достатніх запасів боєприпасів і продовольства, спустошив Бургундію, звідки попрямував на Париж, околиці якого були піддані небувалому розоренню, а потім — у Бретань, де до нього дійшла звістка про французькі морські атаки на порт Вінчелсі. Очікувана з Англії підмога опинилась під загрозою, але 10 квітня 1360 року Едвард ІІІ неочікувано отримав пропозицію дофіна укласти мир і, втративши через три дні частину війська під час небувалої бурі, яку середньовічні хроніки назвали «карою Божою» за розорення Франції, погодився на переговори.

Англо-французькі переговори розпочались 1 травня 1360 року у селищі Бретіньї біля Діжона в Бургундії. Від імені папи Інокентія VI на них головував абат Клюні Андруен де ла Рош. Французьку сторону представляли 16 делегатів на чолі з канцлером Франції єпископом Бове Жаном де Дорманом, англійську — 22 делегати, очолювані сином короля Джоном Гонтом. Спираючись на попередні домовленості у Лондоні, умови майбутнього договору були швидко погоджені, і 8 травня 1360 року обидві делегації підписали угоду з тридцяти дев'яти статей, які склали у формі хартії дофіна Карла, що пропонувалась королю Жану ІІ Доброму для ратифікації.

В обмін на відмову Едварда III від претензій на корону Франції у своє повне володіння він мав отримати Аквітанію, включаючи Пуату, Сентонж, Кверсі, Руерг та Ажен, і території на півночі — Понтьє, Монтрей і Кале, а також прилеглі до них острови. Сеньйори, що володіли маєтностями на цих землях, мали принести клятву на вірність королю Англії і звільнялись від будь-яких зобов'язань перед французьким королем і короною Франції, яка за договором у Бретіньї втрачала третину своєї території. Викуп за Жана II зменшувався до 3 млн екю, 600 тисяч з яких мали бути сплачені для звільнення французького короля, а решта суми розподілялась на 6 щорічних частин, виплата яких мала гарантуватись заручниками з вищої знаті, включаючи двох синів Жана II, чотирьох представників Парижа і по 2 представника від 19 визначених у договорі інших міст.

У свою чергу Едвард III мав вивести свої війська із замків і фортець на тій французькій території, яка йому не переходила. У випадку виникнення спротиву при передачі належних за договором земель королю Англії або повернення належних земель королю Франції, кожний з монархів мав власними силами придушити опір на своїх територіях. Король Франції і його старший син щодо Шотландії з одного боку і король Англії і його старший син щодо Фландрії з іншого боку зобов'язувалися припинити діючі союзні угоди і не укладати жодного нового союзу, у будь-який спосіб спрямованого проти іншого короля, його королівства або підданих.

Крім відмови Едварда III від французької корони, порівняно з Другим Лондонським договором англійський король відмовився також і від претензій на герцогства Нормандія та Турень, графств Мен та Анжу, а також сюзеренітету над Фландрією і Бретанню

Договір у Бретіньї мав також забезпечуватись клятвою обох королів, їх дітей і ще двадцятьох родичів й знатних осіб з кожного боку. Серед передбачуваних форм відповідальності були заходи церковного примусу, які на порушників мав накладати папа римський, а також спільні дії обох монархів і їх спадкоємців проти осіб, які чинили б спротив або стояли на заваді виконанню договору.

10 травня 1360 року в паризькому палаці архієпископів Санських адвокат Жан де Марес у присутності членів Королівської ради, прево Жана Кюльдо і делегації паризьких бюргерівзачитав текст договору дофіну Карлу , після чого всі перейшли в каплицю, де архієпископ Гільом де Мелен відслужив месу Святого Духа. По її завершенні Карл піднявся на вівтар, простягнув руку над освяченою облаткою і, поклавши руку на відкритий молитовник, у присутності шести англійських лицарів, які слідкували, щоб не було обману, зачитав текст мирного договору. Церемонія завершилась виконанням гімну «Те Deum» у соборі Нотр-Дам. Наступного дня з цієї нагоди відбувся бенкет, шестеро англійців отримали по доброму коню і у супроводі шістьох французьких лицарів відбули до Лувьє, де перебував Чорний Принц.

Влітку 1360 року Едвард ІІІ і Жан ІІ прибули в Кале, де після передачі англійцям 400 тисяч екю 24 вересня ратифікували договір і під час урочистого бенкету з цієї нагоди разом із синами Едвардом «Чорним принцем» і дофіном Карлом, відповідно, дали клятви братської любові і наміру підтримувати мир між королівствами. Наступного дня Жан ІІ Добрий відбув в Сент-Омер, а звідти — у Париж, де 13 грудня його чекала урочиста зустріч, «наче він отримав перемогу над англійцям».

Кожна зі сторін виявилась нездатною виконати умови договору у Бретіньї і передати території у зазначені терміни. Крім того, для знекровленої чумою, війною і грабунками ватагами демобілізованих найманців Франції виявилось не по силах зібрати необхідну для виплати англійцям обіцяних коштів. Задля приданого у 600 тисяч золотих крон вже у червні Жан II видав свою 12-річну дочку Ізабель за заможного, але нижчого за неї статусом 9-річного Джана, сина сеньора Мілану Галеаццо Вісконті. У пошуках фінансової підтримки французький король відправився в Авіньйон, щоб отримати позику у прихильного до нього папи Інокентія VI І і просити його посприяти заручинам свого сина Філіпа Сміливого з королевою Неаполя овдовілою Джованною Анжуйською. Але у вересні 1362 року папа помер, а його наступник Урбан V , остерігаючись французьких зазіхань на Прованс, відмовив Жану II. Тим часом Людовик, герцог Анжу, що за умовами договору замінив батька в якості заручника в Англії, втратив терпець і втік з полону. Знеславлений таким нешляхетним вчинком сина, Жан II зважився на безпрецедентний крок і 3 січня 1364 року відправився в Англію в надії переглянути фінансову частину договору, однак у Лондоні несподівано захворів і 8 квітня помер.

Новий король Франції Карл V, згодом істориками названий Мудрим, виявився здібнішим за свого батька адміністратором і політиком. Він тимчасово припинив виплату англійцям викупу, але не відмінив запроваджений для його збору податок, направивши отримані кошти на створення постійно діючої армії. Завдяки цьому була ліквідована основна внутрішня загроза Франції: багаточисельні загони найманців, що в роки перемир'я жили з грабунку і мародерства, Карл V використав у кастильській міжусобиці, в якій Англія і Франція підтримували різних претендентів на престол. Тривалий англо-кастильський альянс економічно виснажив Аквітанію, і весною 1369 року місцеве дворянство, невдоволене непомірними податками, звернулось зі скаргою до паризького парламенту.

Виклик лейтенанта Аквітанії Едварда «Чорного принца» на суд в Париж король Едвард III розцінив як відступ від умов договору в Бретіньї й у відповідь знову заявив свої претензії на французький престол. Весною 1370 року він поновив бойові дії у Пікардії, на що французи відповіли тактикою локальних ударів невеликими загонами по всьому англо-французькому кордону. Уникаючи великих битв, за п'ять років під командуванням конетабля Бертрана дю Геклена було звільнено більшість втрачених раніше територій, крім Кале, Гасконі та окремих фортець у Нормандії та Дофіне. Виснажений невдачами і не маючи фінансових засобів для продовження війни, 27 червня 1375 року Едвард III на організованій за посередництва папи Григорія XI конференції в Брюгге уклав з Карлом V річне перемир'я, згодом подовжене ще на два роки, під час якого помер 21 червня 1377 року, на рік переживши свого сина-спадкоємця Чорного принца.

Хоча повноцінного мирного договору з Францією укладено так і не було, Столітня війна припинилась на сорок наступних років: за правління Річарда II Англія зіткнулась з цілим рядом внутрішніх проблем — селянським повстанням, заколотами в Ірландії, Вельсі та Нортумбрії, а також новим конфліктом з Шотландією. Зрештою, внутрішні потрясіння привели до династичного перевороту, і черговий етап війни за корону Франції почався лише в 1415 році, коли на престолі Англії утвердився молодий і амбітний Генріх V Ланкастер.

Друк 2
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 16 березня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 8 травня

Жанна д'Арк — Орлеанська діва

1429
#ЦейДень

Все про 8 травня

Події, факти, персоналії

Друга капітуляція Німеччини

1945

Перше сходження на Еверест без кисню

1978