Польсько-московський
«Вічний мир»
6 травня 1686 року в Москві підписано мирний договір, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю і Смоленщину, а південні Київщина і Брацлавщина, спустошені тривалою війною, мали стати нейтральною територією. Для Гетьманщини «Вічний мир» став актом її остаточного поділу на Лівобережжя і Правобережжя й призвів, зрештою, до ліквідації козацького устрою по обидва береги Дніпра.На обкладинці: Преамбула договору про «Вічний мир» російською, 1686 рік
60146
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після укладення Богданом Хмельницьким союзу з царем Олексієм Михайловичем Річ Посполита опинилась на порозі чергової війни, яка почалась у червні 1654 року під формальним приводом захисту православного населення: влітку-восени Московське царство захопило найважливіші міста і фортеці у порубіжжі з Великим кнзівством Литовським, а до кінця року — практично всю його територію, включно зі столицею Вільно. Швецією це було розцінено як загроза її інтересам і на думку більшості парламентарів вона мала підтримати Річ Посполиту в обмін на відмову від претензій тої на Лівонію, Курляндію і Пруссію.

Однак категоричним противником союзу зі Швецією виступив польський король Ян II Казимир, і з січня 1655 року спочатку польські магнати, а згодом і литовські, почали таємні перемовини зі Стокгольмом про обрання Карла X Густава на польський трон. Це дало йому підстави розраховувати на швидку перемогу та політичну підтримку в Речі Посполитій, і 21 липня 1655 року 14-тисячна армія під командуванням фельдмаршала Арвіда Віттенберга перетнула кордон Польщі. Названа сучасниками за її стрімкий і руйнівний характер «Шведським потопом», війна привела до майже повної окупації Великопольщі та Пруссії і початку в липні 1656 року Шведсько-російської війни.

Поява спільного ворога спонукала Яна II Казимира і Олексія Михайловича до переговорів, і 24 жовтня 1656 року було укладено Віленське перемир'я. Оглошення Данією війни Швеції і виступ Австрії на боці Польщі дав можливість Речі Посполитій звільнити значну частину своїх володінь, розвинувши активні дії у Литві та Ліфляндії, що призвело до поновлення наступного року війни з Москвою.

Зі смертю Хмельницького, який невдало виступив союзником шведського короля і у Віленському перемир'ї вбачав зраду Москвою досягнутих у Переяславі домовленостей, частина козацької старшини на чолі з гетьманом Іваном Виговським перейшла на бік Речі Посполитої, уклавши з нею 16 вересня 1658 року Гадяцьку угоду, яка серед іншого передбачала утворення на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств Великого Князівства Руського як третьої складової частини федерації.

Польсько-шведська війна завершилась зі смертю 13 лютого 1660 року Карла X Густава.

Після підписаного в травні Олівського мирного договору польсько-литовська армія зуміла розвинути успіх у війні проти Москви, звільнивши західну і центральну частину Великого князівства Литовського, а на території Гетьманщини у союзі з Кримським ханством завдати московським і козацьким військам поразок в битвах біля Любара і Чуднова. Це змусило лояльного царю гетьмана Юрія Хмельницького перейти на бік Речі Посполитої, уклавши 17 (7) жовтня Слободищенський трактат, який підтверджував Гадяцький договір дворічної давнини. Він не був прийнятий полками Лівобережжя, очолюваними Якимом Сомком і Василем Золотаренком, що стало початком розколу Гетьманщини, закріпленому Андрусівським перемир'ям 1667 року: тривала і виснажлива війна не дала змоги Яну II Казимиру повернути Лівобережжя, яке відійшло до Московського царства, котрому на два роки передався Київ, а Запорозька Січ переходила під спільну польсько-московську опіку.

Передача Києва, що за Андрусівським перемир'ям мав повернутись під юрисдикцію Речі Посполитої через два роки, так і не відбулась спочатку через т.зв. Московські пункти, якими уточнювались умови перемир'я, потім через Московсько-турецьку війну 1676-81 років, і «Вічний мир» остаточно затвердив перехід міста під владу Московського царства, яке володіло ним з початку Російсько-польської війни, з виплатою Польщі 148 тисяч рублів компенсації

Остаточні підсумки Російско-польської війни були підведені лише через 19 років — у кінці лютого 1686 року польська делегація прибула до Москви, де після тривалих переговорів 6 травня познанський воєвода Кшиштоф Гжимултовський і великий канцлер литовський Марціан Огінський від імені Речі Посполитої та боярин Борис Шеремєтєв і фактичний глава російського уряду під час регентства царівни Софії Олексіївни князь Василь Голіцин підписали Трактат про вічний мир.

Згідно з досягнутими домовленостями Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорозьку Січ, Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом, зберігала за собою Північну Київщину, Волинь і Галичину, де зобов'язувалась надати православним свободу віросповідання (в обмін на аналогічні права католиків на території Московського царства), а південь Київщини і Брацлавщини від містечка Стайок до ріки Тясмин з містами Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин й інші землі, спустошені за роки війни, мали стати нейтральною територією.

Сейм, що проходив з 7 травня по 23 червня 1764 року у Варшаві і ратифікував «Вічний мир», одночасно визнав право на королівський титул правителів Пруссії (не визнавався з 1701 року) та імператорський титул правителів Росії (не визнавався з 1721 року)

18 червня 1686 року «Вічний мир» був ратифікований від імені царів-співправителів Івана V і Петра I, після чого московське посольство, очолюване Борисом Шеремєтєвим, відбуло до Львова, де 21 грудня в палаці Корнякта дотримуватись договору дав клятву король Ян Собеський.

У польсько-литовському суспільстві «Вічний мир» був сприйнятий вкрай негативно через величезні територіальні поступки і був ратифікований сеймом лише в 1764 році в умовах фактичного контролю Російської імперії над внутрішньою політикою Речі Посполитої, який через 8 років призвів до її Першого поділу.

Для Гетьманщини «Вічний мир» став актом її остаточного поділу по Дніпру й початком втрати суб'єктності, символічно співпавши з перепідпорядкуванням того ж 1686 року Київської митрополії Москві. Численні спроби об'єднати Гетьманщину, які почались ще з Андрусівського перемир'я 1667 року, чи то як самостійне утворення чи під протекторатом Речі Посполитої, Московського царства, Османської імперії або Шведського королівства зазнали невдач і обернулись врешті-решт ліквідацією козацького устрою в 1699 році на Правоборежжі і в 1781 році — на Лівобережжі. Фактично колишня територія Гетьманщини «об'єдналась» у 1793 році, коли після Другого поділу Польщі Правобережна Україна була анексована Російською імперією.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 травня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 6 травня

«Похід тисячі» Джузеппе Гарібальді

1860
#ЦейДень

Все про 6 травня

Події, факти, персоналії

Кінець ери дирижаблів

1937

Відкриття Євротунелю

1994