Перших військових поразок імператор Франції Наполеон Бонапарт, який більше десятиліття успішно воював з найсильнішими державами світу, зазнав у 1812 році, коли втратив Іспанію у війні з Великобританією і провів невдалу військову кампанію проти Росії. Наступного року він нищівно програв Битву народів під Лейпцігом, і на наступний день після входження 31 березня 1814 року перших військ Шостої антифранцузької коаліції у Париж уряд Талейран-Перигора позбавив Наполеона влади. У ніч з 12 на 13 квітня він здійснив спробу самогубства, але отрута виявилась неефективною, Наполеон вижив і за рішенням союзних європейських монархів через тиждень був висланий з континентальної Франції.
На Ельбу, невеликий острів у Корсиканській протоці, спеціально для нього перетворений на неспадкове князівство, Наполеон прибув 30 травня 1814 року у супроводі особистого майже тисячного війська, кількох генералів і членів свого уряду. Уважно стежачи за подіями у Парижі і ходом Віденського конгресу, який підводив підсумки воєн антифранцузької коаліції, він вирішив скористатись невдоволенням французів реставрацією Бурбонів та неузгодженністю позицій держав-переможниць і 26 лютого 1815 року відплив до Франції. На бік Наполеона перейшло військо, направлене проти нього королем Людовиком XVIII, 13 березня він видав декрет про відновлення Імперії і 20 березня переможно увійшов у Париж.
Союзники, налякані поверненням Наполеона, створили Сьому антифранцузьку коаліцію, яка 18 червня під Ватерлоо завдала йому нищівної поразки. 22 червня Наполеон повернувся у Париж, зрікся влади на користь сина і після невдалої спроби виїхати до США 15 липня 1815 року в порту Рошфор зі словами «Я прибув, щоб перейти під захист вашого короля і ваших законів» здався капітану британського корабля «Беллерофон» Льюісу Мейтленду. Судно негайно відплило до Англії, де два тижні простояло біля Плімута.
31 липня Наполеону було оголошено рішення британського уряду вислати його на острів Святої Єлени у Південній Атлантиці, куди він прибув 10 грудня 1815 року в супроводі трьох офіцерів, лікаря і 12 слуг. Їх поселили у садовому флігелі в очікуванні ремонту закинутої ферми Ост-Індської компанії, в якій, скаржачись на погані умови, вологий клімат, Наполеон провів останні п'ять з половиною років свого життя, протягом яких вивчив англійську, написав книгу про свого улюбленого полководця Юлія Цезаря і мемуари.
У лютому 1821 року здоров'я 51-річного Наполеона Бонапарта різко погіршилось: він страждав від болів у животі, нудоти, гарячки і діареї, почав різко втрачати вагу, скаржився на головні болі, слабість в ногах і дискомфорт на яскравому світлі, його мова ставала дедалі нерозбірливішою. Наполеон встиг прийняти таїнство помазання хворого, нарешті примирившись з Католицькою церквою, 4 травня втратив свідомість і, не приходячи до тями, помер 5 травня о 5-49 по полудні. Розтин, здійснений наступного дня за участі семи французьких і британських лікарів, засвідчив, смерть від раку шлунку.
Всупереч заповіту Наполеон був похований на острові Святої Єлени, і лише в 1840 році король Луї Філіпп I отримав від Британії дозвіл перепоховати тіло першого імператора Франції на батьківщині — після пишної церемонії на державному рівні 15 грудня воно знайшло свій останній притулок у Будинок інвалідів у Парижі.
У 1858 році будівлі, в яких на острові Святої Єлени останні роки проживав Наполеон, разом із місцем його першого поховання, були придбані французьким урядом і сьогодні входять до державного музейного комплексу.
Сумніви у природній смерті Наполеона Бонапарта, які зародились у 1950-х роках, коли були опубліковані щоденники його камер-юнкера з описом подробиць останніх місяців життя імператора, і версії про його навмисне отруєнні мишьяком, спростовувались аналізом зразків волосся Наполеона, його найближчих родичів і сучасників, проте й досі популярні поряд із теоріями про викрадення та підміну його тіла, чому сприяє і категорична заборона уряду Франції відкрити й дослідити вміст порфірового саркофага, що стоїть у центрі Парижа.
Коментарі
Дивіться також
• Наполеон Бонапарт — імператор Франції, 1804
• Зречення Наполеона Бонапарта, 1814
• Реванш Наполеона, 1815
• Правління 100 днів, 1815
• Битва під Ватерлоо, 1815
• Правила життя Наполеона Бонапарта