Битва
при Тьюксбері
4 травня 1471 року поблизу міста Тьюксбері в графстві Глостершир відбулася битва між військами королеви Маргарити Анжуйської, дружини Генріха VI Ланкастера, і короля Едварда IV Йорка. Здобута Едвардом переконлива перемога остаточно утвердила його на престолі Англії, завершивши черговий етап Війни троянд. На обкладинці: Грем Тернер «Битва при Тьюксбері»
17256
Читати 12 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після нищівної поразки Ланкастерів в кінці березня 1461 року в битві під Таутоном, король Генріх VI з родиною та прихильниками був змушений рятуватись втечею до Шотландії. Заручившись підтримкою в обмін на місто Берік-апон-Твід, королева Маргарита Анжуйська з сином Едвардом згодом перебралась до Вельсу, звідки на початку 1462 року відплила до Франції, а Генріх переховувався в англійських графствах Ланкашир і Вестморленд, доки в липні 1465 року не був схоплений йоркістами.

У Парижі королева вмовила свого двоюрідного брата короля Людовіка IX Валуа позичити їй гроші і надати експедиційну армію, обіцяючи в обмін за це, віддати Франції порт Кале. Однак цей план зазнав невдачі через спротив герцога Бургундії Філіпа ІІІ Доброго, який навідріз відмовився пропустити французькі війська через свою територію. Безуспішними виявились і спроба Маргарити у 1463 році створити на півночі Англії надійну ланкастерську базу й заколот у Нортумбрії прихильних до неї Генрі Бофорта, 3-го герцога Сомерсета, сера Гемфрі Невілла і сера Ральфа Персі наступного року.

Користуючись затишшям у Війні Троянд, молодий король Едвард Йорк влаштовував особисте життя і 1 травня 1464 року взяв шлюб з на п'ять років старшою за себе 27-річною вдовою Єлизаветою Вудвіл. Це був другий в історії Англії випадок, коли король одружувався на своїй підданій, політичних дивідендів країні це принести не могло, тому шлюб короля тримався у повній таємниці. У цей час його найближчий соратник і кузен короля Річард Невілл, граф Ворвік, вів переговори про союз з Францією, запорукою якого мало стати одруження Едварда з Боною Савойською, дочкою герцога Людовика Великодушного. Тому звістка про таємний шлюб короля та ще й з представником роду, прихильного Ланкастерам, зачепила самолюбство Ворвіка. З прямим осудом виступила і Таємна рада, вказавши Едварду на низьке походження його дружини. Тим не менш, 26 травня 1465 року Єлизавета Вудвіл була коронована на престол.

Прихід до влади нової королеви сприяв піднесенню її багаточисельної родини. Крім двох синів від попереднього шлюбу, Єлизавета мала п'ятьох братів і сімох незаміжніх сестер, які зусиллями Едварда породичались зі знатними родинами Англії. Граф Ворвік почав поступово втрачати свої позиції при дворі, які спробував зміцнити одруженням своєї дочки Ізабелли з молодшим братом короля Джорджем, 1-м герцогом Кларенса. Усупереч забороні короля весілля все ж відбулося у липні 1469 року у Кале, після чого Ворвік організував подання петицій підданих зі скаргами на «непосильні податки» та «надмірні побори» короля, і підбурив своїх соратників у Йоркширі і Кенті до збройних заколотів. Едвард рушив у Нортгемптон, куди невдовзі мало прибути військо, однак по дорозі опинився в руках брата Ворвіка архієпископа Йоркського Джорджа Невілла.

Ворвік великодушно звільнив короля як тільки, користаючись безвладдям, повстання підняли ланкастеріанці. Однак весною наступного року змова Ворвіка і Кларенса із заколотниками була викрита і їм довелось рятуватись втечею до Кале, а звідти — до Онфлера в Нормандії, де вони попросили захисту у короля Людовика IX. За його посередництва 22 липня 1470 року в Анжері відбулась таємна зустріч Ворвіка і Маргарити Анжуйської, на якій, як повідомляє анонімний «Звіт про зустріч між Маргаритою і Ворвіком в Анжері», граф на колінах вимолив прощення королеви, на знак примирення погодився видати свою дочку за її сина принца Вельського і разом з Кларенсом дав клятву вірності ув'язненому в Лондоні королю Генріху VI.

Крім того, Ворвіку вдалося вмовити Людовика IX надати йому фінансову підтримку для спорядження 2 тисяч французьких лучників, з якими він 9 квітня 1471 року висадився в Дармуті і Плімуті. Ворвік негайно випустив прокламації від імені Генріха VI із закликом об'єднатися навколо свого справжнього короля, після чого разом з Кларенсом і графом Оксфордом попрямував до Ковентрі набирати війська. Едвард, який у цей час втихомирював черговий бунт у Йоркширі, наказав Джону Невіллу, маркізу Монтегю, формувати військо, але, як повідомляє «Хроніка Воркворта», невдовзі дізнався про намір молодшого брата Ворвіка зрадити його і «стрімко помчав до міста Лінн, звідки в День Св. Михайла, на десятому році свого правління, спільно з лордом Гастінгсом, гофмейстером короля, лордом Сеєм, та кількома іншими лицарями і сквайрами на кораблі відправився за підмогою до Фландрії до свого зятя герцога Бургундського».

У Лондоні чутки про втечу Едварда Йорка викликали хаос. Разом зі звільненими з в'язниць ланкастеріанцями на свободу було випущено і кримінальних злочинців, які заполонили вулиці столиці. Вагітна королева Єлизавета з двома доньками заховалася у Вестмінстері. 5 жовтня з Тауеру був звільнений Генріх VI Ланкастер, який після п'яти років ув'язнення «виглядав не настільки поважно і чисто, як личить государю». 21 жовтня його «показали народу з короною на голові», і граф Ворвік, призначений намісником королівства, приступив до управління країною.

Тим часом Едвард Йорк набрав 2-тисячне військо і 11 березня 1471 року на чолі флотилії з 36 кораблів рушив на батьківщину. Через три дні він пришвартувався в Рейвенскарі на Хамбері, де 72 роки перед тим на берег зійшов Генріх Болінгброк, який скинув короля Річарда ІІ. У супереч очікуванню, у своїх родинних землях в Йоркширі підтримки він не знайшов і лише в Мідлендсі, Лестері і Ноттінгемі зумів набрати військо. Дізнавшись про його повернення, армію почав збирати і граф Ворвік. З нею він у кінці березня рушив до Ковентрі, куди через тиждень з військом прибули графи Оксфорд, Екстер, його брат Джон, маркіз Монтегю, а герцог Кларнес, до розчарування Ворвіка, з 4 тисячами людей зразу ж перейшов на бік свого брата короля Едварда.

Невдовзі з Франції прийшла звістка про відплиття з Арфлера королеви Маргарити з 17-річним принцом Едвардом і 2-тисячною армією. Зустрічати її зі столиці відправився Едмунд Бофорт, 4-й герцог Сомерсет, і, користаючись моментом, 11 квітня Едвард Йорк без бою увійшов у незахищений Лондон. Дізнавшись про це, Ворвік чекати Маргариту не став і на чолі 10-тисячної армії виступив проти Едварда.

Обидві армії зійшлись рано вранці 14 квітня 1471 року біля містечка Барнет, за 16 км на північ від Лондона. У короткій тригодинній битві військо Ворвіка було розгромлене, а сам він при спробі врятуватися був вбитий біля Роутем-Парка. Його тіло і тіло його брата Джона Невілла, 1-го маркіза Монтегю, що поліг на полі бою, відправили у Лондон, де за наказом Едварда виставили «непокритими і голими» в соборі Святого Павла.

Того ж вечора Маргарита Анжуйська висадилась у Веймуті. Попри отриману наступного дня звістку про поразку Ворвіка, вона рушила в Ланкашир і Чешир, де розраховувала на підтримку зведеного брата Генріха VI Джаспера Тюдора, який набирав для неї війська. З першого дня ж за нею слідкували агенти Едварда Йорка і, коли 29 квітня вона прибула в Бат, його армія вже з'явилася поруч в Сіренстері. Маргарита відійшла в Брістоль, а звідти рушила на північ до Тьюксбері у в Глостерширі, куди прибула вкрай стомлена довгим переходом. Але вже наступного дня їх наздогнав король Едвард і став табором на відстані трьох миль.

Зранку в суботу 4 травня 1471 року обидві сторони почали готуватись до вирішальної битви. Загальне командування 5-тисячною армією Ланкастерів взяв на себе досвідчений герцог Сомерсет, який очолив правий фланг. Принц Вельський і лорд Венлок стояли в центрі, граф Девон командував лівим флангом. Перед ними була невелика, природна перешкода з дерев, кущів, огорож і канав, яка, як їм здавалося, ускладнить просування супротивника. Війська Йорків нараховували приблизно 5-6 тисяч піхоти, кавалерії і артилерії. Вільям, 1-й лорд Гастінгс, очолив команду правим флангом, Едвард IV і герцог Кларенс стали в центрі, його брат Річард, герцог Глостер, очолив лівий фланг. План герцога Сомерсета був доволі простим: він з двотисячним загоном мав обійти фланг йоркістів і вдарити їм в тил, після чого дати сигнал лорду Венлоку, який мав ударити по ворожій армії з іншого боку, взявиши супротивника в кліщі.

Бій розпочали йоркісти із залпу артилерією і граду стріл. Ланкастеріанці відповіли щільною стрільбою з луків та арбалетів і, не чекаючи доки супротивник перезарядить гармати, герцог Сомерсет своїм правим флангом рушив в обхід супротивника, але, «просуваючись якимись стежками», зіткнувся з авангардом Глостера. Рукопашний бій затримав розвиток атаки і поступово його загін опинився в оточенні. Сомерсету вдалося подати сигнал лорду Венлоку, однак той так і не прийшов на допомогу. Шансів вистояти не було і «люди герцога кинулися врозтіч: хто в гай, хто на луг, який знаходився неподалік, хто в сусідні завулки, хто в рови, де вони сподівалися уникнути небезпеки; проте багатьох з них наздогнали і вбили».

Як тільки загін Сомерсета був знищений, Едвард IV особисто очолив атаку на центр ланкастерської армії, якою командували принц Вельський, і в перші ж хвилини зумів уклинитися в їх ряди. Зав'язалась рукопашна, «однак пройшло трохи часу, і вони (ланкастерці — Д.К.) побігли, а їх супротивники кинулися в погоню. Багато з втікачів були вбиті, багато втоплені в одній милі звідти в болоті, яке починалося відразу за містом; інші зникли в місті, багато в церкві, багато в абатстві: всі бігли, хто куди тільки міг».

Принц Вельський був взятий в полон. На питання Едварда IV «Як він посмів вторгнутися в його володіння з розгорнутими знаменами?» він зухвало відповів «Щоб повернути королівство батькові». Розлючений король вдарив принца латною рукавичкою по обличчю, той впав на землю і герцоги Глостер, Кларенс, Дорсет і Гастінгс, які стояли поруч, зарубали його мечами.

Ланкастеріанці втратили майже всю армію, близько 3 тисяч чоловік. Едвард обіцяв прощення втікачам, що сховалися в церкві абатства Тьюсбері, однак розправа над ними була настільки кривавою, що церкву довелося освячувати повторно. Серед страчених був і Едмунд Бофорт, герцог Сомерсет, а «також Томас, званий графом Девонширським, Джон Сомерсет, званий маркізом Дорсетом і багато інших».

«У бідній церковній обителі» на Вустерській дорозі була схоплена і Маргарита Анжуйська. У залізній клітці її доправили спочатку в Лондон, де 21 травня провели пішки під час тріумфальному в'їзду в столицю Едварда IV. Наступного дня його повідомили про смерть у Тауері 50-літнього Генріха VI. Прихильна до Йорків анонімна хроніка «Історія повернення Едварда IV», написана кимось із його підлеглих, стверджує, що останній Ланкастер на англійському престолі «помер від меланхолії», дізнавшись про смерть свого єдиного сина, хоча чутки вказували на брата короля герцога Глостера.

Маргарита Анжуйська пробула полонянкою чотири роки, доки її у 1475 році за 50 тисяч золотих крон не викупив її двоюрідний брат король Франції Людовик XI. По поверненню на батьківщину вона певний час жила у свого батька Рене Доброго у Провансі. По його смерті у 1480 році Маргарита жила у крайній бідності і померла 52-літньою 25 серпня 1482 року.

На Великдень наступного року від інсульту чи отрути помер її заклятий ворог 41-літній Едвард IV Йорк. На престол Англії зійшов його 12-річний син Едвард V, який через два місяці був усунутий своїм дядьком Річардом Глостером, за наказом котрого разом зі своїм молодшим братом був ув'язнений у Тауері, де вони обоє безслідно зникли.

Попри це, Єлизавета Вудвілль, дружина першого Йорка на англійському троні, зберегла свій вплив при дворі і зіграла не останню роль при сходженні на престол Генріха VII Тюдора в 1485 році, що поклало край війні Червоної та Білої троянд. Доводячись матір'ю його дружині Єлизаветі Йоркській, вона стала бабкою по материнській лінії короля Генріха VIII, прабабабкою королю Едуарду VI і королевам Марії Кривавій та Єлизаветі I, пра-прабабусею Марії Стюарт і є предком всіх англійських монархів, починаючи з Генріха VIII, і всіх шотландських монархів, від Якова V.

Месопотамія
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Друк 2
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 3 травня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 4 травня

Будівництво Панамського каналу

1904
#ЦейДень

Все про 4 травня

Події, факти, персоналії

Маргарет Тетчер — прем'єр-міністр Великобританії

1979

Смерть Йосипа Броз Тіто

1980