Мамлюкський султанат
У результаті змови 2 травня 1250 року в Каїрі мамелюками убито Туран-шаха, останнього султана Єгипту з курдської династії Айюбідів, і влада в країні перейшла до його мачухи Шаджар ад-Дурр. Протягом десятиліття Мамелюкський султанат пережив кілька переворотів, доки на його престолі не утвердилась тюркська — кипчацька — династія Бахрі, яка правила Єгиптом наступні 130 років.
34772
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Курдська династія Айюбідів захопила владу в Єгипті в 1171 році коли візир Салах ад-Дін (Саладін) проголосив себе султаном, спираючись на тюрксько-сельджуцькі війська, які перебували в Єгипті на службі Фатімідського халіфату. Після кількох років міжусобиць, що охопили державу Айюбідів по смерті Салаха ад-Діна (Саладіна), у 1200 році владу взяв його молодший брат Аль-Аділ, відомий хрестоносцям як Сапхадін, зусиллями якого вдалось зберегти єдність держави. Однак вже у 1218 році кожен з трьох його синів отримав власний уділ, лиш номінально підкоряючись старшому брату, який правив Єгиптом, що через два десятиліття привело до громадянської війни.

Не маючи широкої підтримки кланів і представників династії, султан ас-Саліх, який прийшов до влади у 1240 році, оперся, як і його попередники, на мамелюків, найманців з числа тюркських і кавказьких народностей, які з юнацького віку готувались виключно для військової служби. Він купив два вже укомплектованих полки, один з яких, «Річковий корпус», ніс службу на острові Аль-Родах (нині Рода) в гирлі Нілу, а інший виконував функції особистої охорони, а також залучив на службу хорезмійців, які під натиском монгольської експансії мігрували на Близький Схід і подались у найми місцевим правителям. З їх допомогою у 1244 році ас-Саліх захопив Єрусалим, звідки вигнав усе християнське населення, що стало приводом до Сьомого хрестового походу. На заклик папи Інокентія IV відгукнувся французький король Людовик IX, який восени 1248 року на чолі 15-тисячного війська вирушив у Святу землю.

5 червня 1249 року хрестоносці висадились у гирлі Нілу біля порту Дам'єтта (нині Дум'ят у Республіці Єгипет), взятому без бою, куди невдовзі на підтримку французам прибув загін з двох сотень англійських лицарів на чолі з Вільямом II Лонгеспе («Довгий меч»), споряджений коштом папи. Ас-Саліх, який саме перебував у Сирії, де вів війну зі своїм дядьком султаном Дамаска, терміново повернувся у Єгипет і почав стягувати війська до фортеці Ель-Мансура на підступах до Каїру, але 22 листопада нагло помер від гагрени. Щоб запобігти змові проти спадкоємця престолу Туран-шаха, доки той не прибув у Єгипет зі свого іракського уділу, вдова султана Шаджар ад-Дурр приховала звістку про смерть чоловіка, від імені якого у змові з командирами мамелюків продовжувала видавати розпорядження, і 8 лютого 1250 року хрестоносці були вщент розбиті військом під клмандою Бейбарса Абуль-Футуха і Фаріса ад-Дін Актая.

З невеликою дружиною Туран-шах прибув до Каїру лише через два тижні, і у квітні біля селища Фаріскура разом із мамелюками Бейбарса завдав другої поразки хрестоносцям.

На хвилі успіху, емоційно неврівноважений Туран-шах зневажив роллю мамелюкських командирів і негайно розпочав розставляти на ключові посади у війську і державній службі особисто йому вірних людей. Очевидно вважаючи, що після звільнення Дам'єтти, яка все ще була в руках хрестоносців, настане черга розправитись із ними, у середовищі військових склалась змова, і 2 травня 1250 року під час бенкету вони увірвались у палац султана. Поранений мечем Туран-шах зумів вирватись і сховатись в одній з веж біля Нілу, яку мамелюки підпалили. Рятуючись від вогню, султан кинувся у річку, де був з берега обстріляний лучниками. Безпомічний, він заявив, що готовий зректись престолу, однак Бейбарс увійшов у воду і мечем зарубав останнього султана з династії Айюбідів.

Влада в Єгипті перейшла до Шаджар ад-Дурр, вдови ас-Саліха, якій мамелюки присягнули на вірність, однак сирійські еміри з родини Айюбідів і Аббасидський халіф аль-Мустасім відмовилися визнати її законною правителькою. Прагнучи проявити до них лояльність, у кінці липня вона вийшла заміж за призначеного нею на посаду атабека (командуючого) мамелюками Іззу ад-Діна (Айбека аль-Туркмані). Він прийняв титул аль-Малік, але на п'ятий день проголосив султаном 6-літнього Мусу, сина ас-Саліха, а себе — представником халіфа у Єгипті, і пишно перепоховав свого колишнього повелителя у Каїрі. Однак ситуацію це не змінило і вже в жовтні йому довелось вступити у війну з сирійським еміром Ан-Насіром Юсуфом, якого він розбив біля Гази, після чого захопив південну Палестину, Єрусалим і сирійське узбережжя Середземномор'я.

Назва тюркської династії Бахрітів походить від арабського «бахрі» — ріка, як називався один з мамелюкських корпусів на службі ас-Саліха, останнього з курдської династії Айюбідів. Вона правила Єгиптом до 1382 року, коли їй на зміну прийшла інша мамелюкська династія Бурджитів черкеського походження

У 1253 році Айбек придушив заколот бедуїнів у Центральному та Верхньому Єгипті, наступного — змову одного з командирів мамелюків Актая і, захопивши контрольовану ним Александрію, безжально розправився з проявами щонайменшої опозиції у середовищі військової знаті, після чого ув'язнив номінального султана Мусу.

Бажаючи зміцнити своє положення перед загрозою нової змови, у 1257 році Айбек прийняв рішення одружитись з дочкою еміра Мосула Бадра аль-Діна. Вважаючи, що її зраджено і знехтувано її зусиллями по сходженню чоловіка на вершину влади, Шаджар ад-Дурр намовила слуг, які у квітні Айбека задушили. Офіційно було оголошено про наглу смерть султана уві сні, і на престол звели його 15-літнього сина Мансура Алі. Однак розслідування, проведене близьким соратником Айбека наїбом (заступником) Кутузом, виявило змову, і Шаджар ад-Дурр була вбита.

Мамлюкський султанат в 1279 році
Мамлюкський султанат в 1279 році

12 листопада 1259 року Кутуз усунув від влади Мансура Алі, однак правив менше року, доки не був убитий іншим соратником Айбека, героєм битви з хрестоносцями під Ель-Мансуром і з монголами у Галілеї полководцем Бейбарсом. За його правління Мамелюкський султанат утвердився в Сирії і Хіджазі, захопивши мусульманські святині в Дамаску, Мецці і Медині, і на понад два століття став найпотужнішою силою на Близькому Сході, допоки в 1517 році не був завойований Османською імперією.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 18 травня 2014. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 2 травня

Помер Леонардо да Вінчі

1519
#ЦейДень

Все про 2 травня

Події, факти, персоналії

Біблія короля Якова

1611

Продаж Луїзіани

1803

Ліквідація Усами бен Ладена

2011