Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Популярна стаття
Українська Держава Павла Скоропадського
29 квітня 1918 року, через день після блокування роботи Центральної Ради на Хліборобському конгресі, що відбувся у Києві за участю 8 тисяч делегатів, гетьманом України був обраний генерал Павло Скоропадський, який став односібним главою Української Держави. Завдяки нейтральній позицій щодо гетьманців більшості партій та військових переворот відбувся практично без пострілів і крові.
На обкладинці: Герб Української Держави
34282
Особистості
Володимир Лук'янюк
В умовах укладеного 15 грудня 1917 року тимчасового перемир'я між радянською Росією і Німеччиною в середині січня 1918 року в Бресті розпочались сепаратні переговори між країнами Четверного союзу, РРСФР і Українською Народною Республікою, яка попри те, що входила до складу Російської республіки, була представлена окремою делегацію. У зв'язку з критичною для Росії ситуацією на фронті переговори з нею велись в ультимативній формі, що дало можливість представникам УНР провести таємні сепаратні зустрічі, підсумки яких міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін назвав «Хлібним миром» — через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.
Скориставшись перервою у переговорах, українська делегація повернулась до Києва, де 22 січня 1918 року на засіданні Центральної Ради було затверджено IV Універсал і вже у статусі незалежної держави у ніч на 9 лютого 1918 року УНР уклала з країнами Четверного союзу мирний договір. Це врятувало її від остаточної поразки у Першій російсько-українській війні — 12 лютого УНР звернулася до німецької і австрійської сторін з проханням ввести війська, півмільйонний контингент яких зайняв територію України. 1 березня радянські війська були змушені залишити Київ, захоплений ними 9 лютого, а укладений 3 березня Брест-литовський мирний договір зобов'язав РРСФР визнати незалежність УНР.
Повернувшись з Вінниці до Києва, Центральна Рада свої основні зусилля спрямувала на підготовку конституції, в той час як ситуація вимагала вирішення нагальних соціально-економічних питань, перш за все аграрного. Недієздатному уряду і розколотій міжфракційним протистоянням Центральній Раді (УЦР) представники підприємницьких кіл, фінансів і сільського господарства закидали неефективність, хибність політики соціалізації на підприємствах і на селі й закликали до відмови від «тих ілюзій і утопій, які хочуть побудувати майбутнє України на соціалістичних началах». І якщо консервативні партії і угрупування у спробі кардинально змінитив аграрну політику апелювали до УЦР, то праві кола вже не вірили в можливість легальним шляхом досягти змін у країні, як наприклад, правобережне польське поміщицтво, об'єднане в Раду зем’ян, яке за допомогою австро-угорських підрозділів почало репресії проти селян і «збирання» своїх маєтків, чи проросійський Союз хліборобів (Союз земельних власників), що діяв на Лівобережжі, котрий звернувся до німецького командування з планом утворення в Україні генерал-губернаторства на чолі з призначеною ним директорією.
В умовах напружених стосунків у середині Четверної коаліції, зокрема у різному баченні шляхів продовження війни з Росією, браку людських і воєнних ресурсів для повноцінної окупації України і формування на її території відповідних адміністрацій, німці вирішили зробити ставку на людину, яка була б здатна не лише очолити українську державу, сформувавши дієвий несоціалістичний уряд і певною мірою об’єднати навколо себе більшу частину українського населення та партій із різною спрямованістю, але й здійснити такий переворот. Діючи через своїх агентів з числа місцевої інтелігенції, німецька контррозвідка домоглася від уряду Центральної Ради дозволу на проведення з’їзду представників хліборобства і землевласників, одночасно розпочавши таємні переговори з окремими представниками українства про доречність відновлення в Україні історичного національного правління у вигляді виборного гетьманату.
Серед претендентів розглядались кандидатури Миколи Міхновського, Євгена Чикаленка, Богдана Ханенка, але ставка була зроблена на генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, нащадка гетьмана Івана Скоропадського, ветерана Японської і Першої світової воєн, аристократа поміркованих правих поглядів, що давало можливість розраховувати на прихильність до нього частини військовиків та заможних верств суспільства, і українізатора 34-го армійського корпусу, силами якого у 1917 році Центральна Рада була врятована від розгрому більшовицькими загонами. Крім того, Скоропадський був почесним отаманом Вільного козацтва, основу якого становили дрібні та середні хлібороби, що давало сподівання на його підтримку і у провінційному середовищі.
Полковник Павло Скоропадський, до 1912 року
Полковник Павло Скоропадський, до 1912 року
Сам Скоропадський ще з початку 1918 року виношував план збройного повалення Центральної Ради, спираючись на антибільшовицькі загони, які саме формувались для захисту Києва, але успіху у цьому напрямку не досяг. Прибувши у березні до столиці в солдатській шинелі і без засобів до існування, Скоропадський з кількома соратниками розпочав створення власної таємної організації Українська громада (згодом Українська народна громада, УНГ), яку з часом планувалося переформатувати у партію, та пошук прибічників ідеї перевороту. Досить швидко число прихильників УНГ, що сповідувала ідею трансформації Української Народної Республіки на основі «вільно висловленої волі народу» задля досягнення «самобутності, процвітання, єдності та самостійності наново відродженої України», у Києві зросло до 400 чоловік і ще зо півтори тисячі налічувалось по Україні.
З представником німецької контррозвідки Скоропадський вперше зустрівся 11 чи 12 квітня, й після розмови з майором Ґассе, який виклав німецьке бачення усунення від влади Центральної Ради – переворот повинен мати вигляд волевиявлення народу, аби німецький райхстаґ, а надто його соціалістична частина, не протестував, і заздалегідь забезпечити цьому «волевиявленню» підтримку потрібної кандидатури у питомо національно-історичній формі, – за його власними спогадами «відчув, що чекати нічого, що всі обставини складаються так, що потрібно діяти рішуче». 13 квітня посол Альфонс Мумм зустрівся з провідними лідерами УЦР, у тому числі і з Михайлом Грушевським, й після двогодинної бесіди дійшов остаточного висновку, що подальша співпраця з керівництвом УНР «яке через свої соціалістичні теорії перестало розуміти реальне співвідношення речей, неможлива».
Михайло Грушевський, 1 липня 1917 року
Михайло Грушевський, 1 липня 1917 року
Того ж дня, а потім і 15 квітня, Скоропадський ще раз зустрівся з Ґассе, якого попросив допомоги, щоб «вони (німці – В.Л.) завадили так чи інакше січовикам, які були тоді частиною, головним призначенням якої було охороняти уряд і Центральну Раду, вихід із касарень».
23 квітня нарешті був підписаний остаточний договір про товарообмін між УНР і Центральними державами, й наступного дня, після консультацій з послом Альфонсом Муммом і послом Австро-Угорщини Йохефом Форґачем, начальник штабу німецьких військ генерал Вільгельм Ґренер запросив Скоропадського до будинку Бродського, де розташовувалось німецьке оберкомандо, і запевнив його, що той «може розраховувати на сприяння німецьких військ у справі відновлення порядку і підтримки його особисто та нового українського уряду» і дав пораду «якомога ретельніше обміркувати дії для захоплення урядових установ і особливо важливих осіб», щоб уникнути великих безладів.
Хід подій прискорив арешт (фактичне викрадення з метою викупу) того ж 24 квітня Абрама Доброго, члена торговельно-економічної комісії УНР, яка провадила переговори про укладання торгового договору з Австро-Угорщиною та Німеччиною, і керівника відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку в Києві, через яке йшли фінансові операції окупаційних військ с Рейхсбанком. Командування групи армій «Київ» висунуло керівництву УНР ультиматум – протягом доби розслідувати справу Доброго та покарати винних. Скориставшись нагодою, наступного дня фельдмаршал Герман фон Айхгорн видав наказ про запровадження в Україні німецьких військово-польових судів для особливо важких злочинів.
Командувач німецькими окупаційними військами в Україні генерал-полковник Герман фон Айхгорн, 1916 рік. Убитий у Києві 30 липня 1918 року російським лівим есером Борисом Донським
Командувач німецькими окупаційними військами в Україні генерал-полковник Герман фон Айхгорн, 1916 рік. Убитий у Києві 30 липня 1918 року російським лівим есером Борисом Донським
У ніч проти 27 квітня німці роззброїли Синю («синьожупанну») дивізію, а наступного дня заблокували роботу Центральної Ради, на вечірньому засіданні якої міністри та депутати були обшукані, керуючий міністерством закордонних справ Любинський і директор департаменту міністерства внутрішніх справ Гаєвський – затримані за причетність до викрадення банкіра Доброго. За цим же звинуваченням було оголошено про заочний арешт воєнного міністра Олександра Жуковського та міністра землеробства Миколи Ковалевського. Надвечір того ж дня заарештували й голову Ради Народних Міністрів УНР Всеволода Голубовича.
Голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР (з 30 січня по 29 квітня 1918 року) Всеволод Голубович (1885-1939), 1920 рік
Голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР (з 30 січня по 29 квітня 1918 року) Всеволод Голубович (1885-1939), 1920 рік
Зранку 29 квітня 1918 року деморалізована Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, а об 11-й годині у приміщенні цирку Крутикова (нині вул. Архітектора Городецького, 5) привітальною промовою селянина М.Коваленка з Полтавщини відкрився Всеукраїнський з’їзд хліборобів, скликаний Спілкою землевласників та Українською демократично-хліборобською партією Сергія Шемета, колишнього співслуживця Скоропадського. У його роботі взяло участь близько 8 тисяч делегатів, переважно селян, з яких уповноважених представників було 6432 особи, котрі, як зазначалось, представляли інтереси 7–8 млн селян-землевласників із 9 губерній України. Усі доповідачі критикували політику Центральної Ради та її уряду, а найбільше – земельний закон УНР, «котрий вніс на селі стільки руїни та анархії», й вимагали, щоб влада була «твердою та сильною, всі розпорядження уряду повинні відповідати інтересам народу, бо в іншому випадкові народ буде незадоволений».
Несподіванкою для багатьох делегатів стала пропозиція негайно обрати гетьмана України. Серед підтриманих з'їздом кандидатур були генерал Павло Скоропадський, член партії соціалістів-самостійників лікар з Одеси Іван Луценко та член Української народної громади наказний отаман Вільного козацтва Іван Полтавець-Остряниця. У перерві Скоропадського закликали негайно прибути на зібрання і він, дізнавшись про сприятливий перебіг подій, перед від’їздом віддав сформованому напередодні УНГ т.зв. Охотницькому (добровольчому) полку наказ негайно розпочати захоплення головних державних установ у столиці. З'явившись на з'їзд близько 15-ї години у супроводі двох адьютантів, Скоропадський дочекався підрахунку голосів і на запрошення президії звернувся до зібрання з промовою: «Панове, дякую вам за те, що ви мені передаєте цю владу. Не для своєї користі беру я на себе тяготи тимчасової влади, одначе ви самі добре знаєте, що анархія всюди почала панувати і що тільки на вас, хлібороби, і на здравомислячі верстви ми будемо спиратися. Прошу Бога, щоб він дав нам силу та міцність врятувати Україну».
Від імені з'їзду новообраного гетьмана привітав колишній предводитель дворянства Вінницького повіту і камергер Двору Його Імператорської Величності граф Дмитро Гейден, після чого учасники зібрання одноголосно ухвалили й подали Скоропадському резолюцію з низкою вимог щодо подальшого розвитку країни в земельному питанні, економічних принципів державної політики та виборчого законодавства, підготовлену ініціативною групою й зачитану присутнім одним з лідерів Союзу земельних власників монархістом Іваном Дуссаном.
«Грамота до всього українського народу», якою Павло Скоропадський офіційно проголошувався гетьманом всієї України, 29 квітня 1918 року
«Грамота до всього українського народу», якою Павло Скоропадський офіційно проголошувався гетьманом всієї України, 29 квітня 1918 року
Незважаючи на те, що у розпорядженні уряду УНР було понад 5 тисяч вояків, не враховуючи Вільних козаків із числа мешканців столиці, виступити на його підтримку було нікому. Січові стрільці, яких німці попри обіцянку в казармах не заблокували, виявились абсолютно дезорієнтованими з огляду на те, що командир куреня Євген Коновалець, ледве дізнавшись у середині березня про підготовку перевороту особисто попередив про це Михайла Грушевського й інших членів Центральної Ради, але жодних вказівок з цього приводу не отримав.
Полковник корпусу Січових стрільців Євген Коновалець, Київ 1918 рік
Полковник корпусу Січових стрільців Євген Коновалець, Київ 1918 рік
Як згодом згадував Коновалець, «останній момент, в якому можна було раптовим енергійним виступом завернути біг подій, бо німці не були би встигли прийти на поміч Скоропадському та його однодумцям», була втрачена сотником Федором Черником, який на чолі свого підрозділу, озброєного 12-ма кулеметами, переходив Софійський майдан, де саме відбувався молебень на честь обрання Павла Скоропадського – маючи наказ нікого не чіпати, він прослідував у напрямку будівлі Центральної Ради для посилення її охорони.
Молебень на Софійській площі Києва з нагоди обрання Павла Скоропадського гетьманом України, 29 квітня 1918 року
Молебень на Софійській площі Києва з нагоди обрання Павла Скоропадського гетьманом України, 29 квітня 1918 року
Тим часом до вечора підрозділи гетьманців перебирали контроль над адміністративними та урядовими установами, й арештовували членів уряду, більшість яких, правда, уже встигла сховатися. Німецькі війська при цьому зберігали нейтралітет і єдиний інцидент трапився при захопленні Педагогічного музею, де засідала УЦР, під час якого охоронці-січовики відкрили вогонь і вбили трьох старшин-гетьманців. Надалі переворот відбувався без жертв і до 2-ї години ночі 30 квітня було захоплено військове і міністерство внутрішніх справ УНР, Державний банк, після чого на бік заколотників перейшли начальник штабу Центральної Ради полковник Олександр Сливинський і кавалерійський відділ на чолі з полковником Миколою Аркасом.
«Багато людей критикують мій крок і злим оком дивляться на возстановлення Гетьманства. Зовсім зрозуміло, чому так відносяться до цього факту вороги української державності. Оправдувати відновлення і зміцнення державної української традиції не можуть ті, що хочуть, аби не було Української держави. Відповідати їм на роблені мені закиди — безцільно, Але тим, що звуть себе українцями, мені хочеться поки що сказати лише одне: пам'ятайте, що коли б не було мого виступу, німці, кілька днів пізніше, завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальних основах окупації і нічого спільного з українством, розуміється, не було б. Тим самим не було б Української держави, яка реально появилась на світовій арені хоч в цьому короткому періоді Гетьманства. А це значить, що ідея української державності в очах чужих і своїх здавалася б і досі нездійснимою утопією» - Павло Скоропадський, весна 1919 року
За короткий період часу Павло Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, включаючи Російську Федерацію, до Української Держави було долучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі.
У першому ряду (зліва направо) — голова Ради міністрів Української держави (з 24 жовтня) Федір Лизогуб і гетьман Павло Скоропадський. Посередині позаду — перший глава уряду Української Держави (29-30 квітня) Микола Сахно-Устимович. Київ, жовтень 1918 року
У першому ряду (зліва направо) — голова Ради міністрів Української держави (з 24 жовтня) Федір Лизогуб і гетьман Павло Скоропадський. Посередині позаду — перший глава уряду Української Держави (29-30 квітня) Микола Сахно-Устимович. Київ, жовтень 1918 року
Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського різко змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його політичних партнерів, що підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про намір утворити федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія — нелегальне урядове формування, створене два дні перед тим на таємних зборах опозиційного гетьману Українського Національного Союзу, — закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади і виїхав з країни.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 28 квітня 2013, востаннє оновлено 14 квітня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Помер Канут Великий
Сьогодні
Помер Канут Великий
Особистості
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 29 квітня

#ЦейДень
Все про 29 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left28 квітня
30 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward