сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Падіння Центральної Ради
Сприяючи планам Української Народної Громади генерала Скоропадського, яка відстоювала необхідність силової зміни влади, 28 квітня 1918 року німецькиий підрозділ зупинив засідання Центральної Ради, фактично заблокувавши її роботу. Хоча наступного ранку вона ще зуміла прийняти Конституцію Української Народної Республіки, це вийвився останній її документ: до вечора гетьманці перебирали контроль над більшістю адміністративних та урядових установ Києва.
На обкладинці: Михайло Грушевський після гетьманського перевороту (в помешканні студенток Суличич), 1 травня 1918 року
21037
Україна
Володимир Лук'янюк
Українська Центральна Рада (УЦР) постала у Києві у березні 1917 року як представницький орган політичних, громадських і культурних організацій. Легітимність у загальноукраїнському масштабі їй забезпечив Український національний конгрес, що відбувся через місяць за участі понад тисячі делегатів з восьми губерній, які представляли різні прошарки українського суспільства: селян, військових, робітничі організації, національні меншини. Члени Товариства українців-поступовців - позапартійної спілки ліберально-демократичного напрямку, - які мали значний досвід громадсько-політичної роботи, наполягали, щоб УЦР утворювалася на базі їхнього товариства, натомість молодь і представники численних соціалістичних організацій вимагали керуватися партійним принципом. «Переспорити й переконати людей з демагогічним нахилом дуже важко» - згодом згадував Дмитро Дорошенко, обраний товаришем (заступником) голови, маючи на увазі насамперед українських соціал-демократів і соціал-революціонерів, зусиллями яких УЦР сформували за партійними квотами.
Єдине питання, яке не викликало суперечок, це кандидатура Михайла Грушевського в якості голови УЦР, котрого, як писав громадський діяч і меценат Євген Чикаленко, «всі ми вважали ... тоді за "некоронованого короля України", який, як приїде [із заслання до Росії], то дасть всьому порядок і лад». По поверненню з Москви Грушевський очолював усі три склади Центральної Ради, перший з яких налічував 94 члени, другий, розширений 21 квітня за рахунок представників, обраних на Українському національному конгресі, - 141, й останній, найчисленніший, обраний 21 серпня 1917 року, - 655 членів.
Поступово перетворившись на повноцінний парламент, УЦР ухвалила численні закони, зокрема, про громадянство, адміністративно-територіальний устрій, українське військо, восьмигодинний робочий день, землю, проголосила автономію України у складі федеративної і, як тоді здавалось, демократичної Росії, з власним урядом, який уособлював Генеральний секретаріат, і повну незалежність Української Народної Республіки (УНР), коли вже більшовицька Росія кинула проти неї свої війська для наведення «революційного порядку».
Від повного розгрому УНР врятував сепаратний мирний договір, укладений у ніч на 9 лютого 1918 року з країнами Четверного союзу, який міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін назвав «Хлібним миром»: через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною. У зв'язку з критичною для Росії ситуацією на Західному і Південно-Західному фронтах переговори з нею країнами Четверного союзу у тому ж Бресті велись в ультимативній формі і після того, як півмільйонний контингент австро-німецьких військ на запрошення УНР зайняв територію України, більшовики були змушені залишити Київ, а 3 березня зобов'язались визнати .
Німецька і українська делегації під час мирних переговорів (у першому ряду зліва направо) - генерал Гельмут Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, генерал Макс Гофман, Сергій Остапенко. Брест-Литовськ, ніч проти 10 лютого 1918 року
Німецька і українська делегації під час мирних переговорів (у першому ряду зліва направо) - генерал Гельмут Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, генерал Макс Гофман, Сергій Остапенко. Брест-Литовськ, ніч проти 10 лютого 1918 року
Повернувшись з Вінниці до Києва, Центральна Рада у повному складі на сесії уже не збиралась, а скликались лише засідання її президії (Малої ради). 17 березня вона ратифікувала Брестський договір, зайнялась розробкою законопроектів про Головну економічну раду, формуванням загальних основ Української армії, тимчасовий бюджет, підготовкою нової конституції. Уряд розробляв проект будівництва у Києві, «як столиці великої держави», урядового кварталу. Ситуація ж вимагала вирішення нагальних соціально-економічних питань, перш за все аграрного, яке цікавило не лише представників підприємницьких кіл, фінансів і селянства, які закликали УЦР відмовитись від «ілюзій і утопій ... побудувати майбутнє України на соціалістичних началах», але й німецьку і австрійську військові адміністрації.
Занепокоєний спроможністю УНР виконати взяті на себе економічні зобов'язання, головнокомандувач німецьких військ групи «Київ» фельдмаршал Герман фон Айхгорн без узгодження з українським урядом 6 квітня видав наказ про початок посівної. Це було розцінено як втручання у внутрішньоукраїнські справи, проте змоги «силою змусити німців шанувати не на словах, а на ділі суверенність УНР» Центральна Рада не мала, а шукати з ними компроміс ні голова Центральної Ради Михайло Грушевський, ні голова Ради народних міністрів Всеволод Голубович, не поспішали.
Командувач німецькими окупаційними військами в Україні генерал-полковник Герман фон Айхгорн, 1916 рік. Убитий у Києві 30 липня 1918 року російським лівим есером Борисом Донським
Командувач німецькими окупаційними військами в Україні генерал-полковник Герман фон Айхгорн, 1916 рік. Убитий у Києві 30 липня 1918 року російським лівим есером Борисом Донським
«Постійне співробітництво з цими людьми, які через свої соціалістичні теорії перестають розуміти реальне співвідношення речей, неможливе» - резюмував після зустрічі з українськими урядовцями і провідними лідерами УЦР, у тому числі і Грушевським, німецький посол Альфонс Мумм фон Шварценштейн. Зважаючи на слабкість УНР, німецьке оберкомандо все більше схилялось до його повної заміни. Від запровадження на території України генерал-губернаторства довелось відмовитись через брак достатньої кількості німецьких і австрійських військових та адміністративних ресурсів й ставка була зроблена на на людину, яка була б здатна не лише очолити державу і об'єднати навколо себе більшу частину українського населення та партій різної спрямованості, але й здійснити такий переворот.
Вибір впав на генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, ветерана Японської і Першої світової воєн, аристократа-землевласника поміркованих правих поглядів, що давало можливість розраховувати на прихильність до нього частини військовиків та заможних верств суспільства. Крім того, він був українізатором 34-го армійського корпусу, силами якого у 1917 році Центральна Рада була врятована від розгрому більшовицькими загонами, і почесним отаманом Вільного козацтва, основу якого становили дрібні та середні хлібороби, що давало сподівання на його підтримку і у провінційному патріотичному середовищі.
Сам же Скоропадський ще з початку 1918 року виношував план збройного повалення УЦР і з кількома соратниками створив власну таємну організацію (УНГ) та знайшов прибічників ідеї перевороту як серед великих землевласників, промисловців і банкірів, так і з числа середніх землевласників з партії хліборобів-демократів, очолюваної В'ячеславом Липинським, Миколою Міхновським і Сергієм Шеметом. Це мало для кого у Києві було секретом, проте занепокоєння в уряду УНР не викликало, а Михайло Грушевський задовільнився зустріччю з цього питання з представником оберкомандо, який запевнив про про непричетність до якихось змов, хоча з середини квітня Скоропадський кілька разів зустрічався з представниками німецької розвідки.
Полковник Павло Скоропадський, до 1912 року
Полковник Павло Скоропадський, до 1912 року
23 квітня 1918 року нарешті був підписаний остаточний договір про товарообмін між УНР і Центральними державами, й наступного дня, після консультацій з послом Альфонсом Муммом і послом Австро-Угорщини Йохефом Форґачем, начальник штабу німецьких військ генерал Вільгельм Ґренер запросив Скоропадського на зустріч, під час якої запевнив його, що той «може розраховувати на сприяння німецьких військ у справі відновлення порядку і підтримки його особисто та нового українського уряду» і дав пораду «якомога ретельніше обміркувати дії для захоплення урядових установ і особливо важливих осіб», щоб уникнути великих безладів.
Хід подій прискорив арешт (фактичне викрадення з метою викупу) того ж 24 квітня Абрама Доброго, члена торговельно-економічної комісії УНР, яка провадила переговори про укладання торгового договору з Австро-Угорщиною та Німеччиною, і одночасно керівника відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку в Києві, через яке йшли фінансові операції окупаційних військ с Рейхсбанком. Командування групи армій «Київ» висунуло керівництву УНР ультиматум – протягом доби розслідувати справу Доброго та покарати винних. Скориставшись нагодою, 25 квітня дня фельдмаршал Айхгорн видав наказ про запровадження у своїй зоні відповідальності німецьких військово-польових судів для особливо важких злочинів, заборону будь-яких мітингів та зборів, обмеження свободи слова та друку.
У ніч проти 27 квітня німці роззброїли Синю («синьожупанну») дивізію, яка хоч і була ними ж створена з числа українських військово-полонених, але формально підпорядковувалась українському командуванню.
О пів на четверту дня 28 квітня 1918 року будинок Педагогічного музею був оточений німецьким підрозділом. Січові стрільці, які охороняли приміщення, опору йому не чинили. Перервавши засідання Центральної Ради, німці обшукали всіх присутніх і за причетність до викрадення банкіра Доброго затримали керуючого міністерством закордонних справ Любинського та директора департаменту міністерства внутрішніх справ Гаєвського. За цим же звинуваченням було оголошено про заочний арешт воєнного міністра Олександра Жуковського та міністра землеробства Миколи Ковалевського, після чого було проведено обшук у помешканні Грушевського, який разом з родиною жив у будинку парламенту.
Надвечір того ж дня заарештували й голову Ради Народних Міністрів УНР Всеволода Голубовича.
Голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР (з 30 січня по 29 квітня 1918 року) Всеволод Голубович (1885-1939), 1920 рік. По справі банкіра Доброго перебував у Лук'янівській в'язниці до 16 грудня 1918 року, коли був звільнений після перемоги Директорії УНР
Голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР (з 30 січня по 29 квітня 1918 року) Всеволод Голубович (1885-1939), 1920 рік. По справі банкіра Доброго перебував у Лук'янівській в'язниці до 16 грудня 1918 року, коли був звільнений після перемоги Директорії УНР
Під посиленою охороною січовиків деморалізована Центральна Рада зібралась наступного дня. Вона постатейно розглянула і з незначними правками прийняла свій останній документ - Конституцію Української Народної Республіки. Делегація до посла Мумма із запевненням про готовність переглянути земельний закон і відправити у відставку уряд Голубовича повернулась ні з чим, а вже об 11-й ранку у приміщенні цирку Крутикова (нині вул. Архітектора Городецького, 5) розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд хліборобів, скликаний Спілкою землевласників та Українською демократично-хліборобською партією, який по обіді обрав Павла Скоропадського гетьманом України.
Одна зі сторінок Конституції УНР, прийнятої УЦР 29 квітня 1918 року
Одна зі сторінок Конституції УНР, прийнятої УЦР 29 квітня 1918 року
Незважаючи на те, що у розпорядженні уряду УНР було понад 5 тисяч вояків, не враховуючи Вільних козаків із числа мешканців столиці, виступити на його підтримку виявилось нікому. Січові стрільці виявились абсолютно дезорієнтованими подіями з огляду на те, що командир куреня Євген Коновалець, ледве дізнавшись ще у середині березня про підготовку перевороту особисто попередив про це Михайла Грушевського й інших членів Центральної Ради, але жодних вказівок з цього приводу не отримав.
«Останній момент, в якому можна було раптовим енергійним виступом завернути біг подій, бо німці не були би встигли прийти на поміч Скоропадському та його однодумцям», як згодом згадував Коновалець, була втрачена сотником Федором Черником, який на чолі свого підрозділу, озброєного 12-ма кулеметами, переходив Софійський майдан, де саме відбувався молебень на честь обрання Скоропадського – маючи наказ нікого не чіпати, він прослідував у напрямку Педагогічного музею для посилення охорони будівлі Центральної Ради.
Тим часом до вечора 29 квітня підрозділи гетьманців перебирали контроль над адміністративними та урядовими установами, й арештовували членів уряду, більшість яких, правда, уже встигла сховатися. Німецькі війська при цьому зберігали нейтралітет і єдиний інцидент трапився при захопленні Педагогічного музею, під час якого охоронці-січовики відкрили вогонь і вбили трьох старшин-гетьманців. Надалі переворот відбувався без жертв і до 2-ї години ночі 30 квітня було захоплено військове і міністерство внутрішніх справ УНР, Державний банк, після чого на бік заколотників перейшли начальник штабу Центральної Ради полковник Олександр Сливинський і кавалерійський відділ на чолі з полковником Миколою Аркасом. Того ж дня за наказом начальника штабу 1-го полку Січових стрільців Андрія Мельника стрілецька охорона з будинку Центральної Ради була знята і всі вони перейшли до Луцьких казарм у передмісті.
Михайло Грушевський (зліва) на подвір’ї Луцьких казарм в день роззброєння січових стрільців, Київ, 1 травня 1918 року © Музей визвольної боротьби
Михайло Грушевський (зліва) на подвір’ї Луцьких казарм в день роззброєння січових стрільців, Київ, 1 травня 1918 року © Музей визвольної боротьби
Увечері після гетьманського перевороту один з січових стрільців чи людина, вбрана у стрілецьку форму, кинулася з багнетом на Михайла Грушевського. Замах так і не розкрили (нападник за нез'ясованих обставин невдовзі загинув) і колишній голова УЦР був змушений певний час жити в казармах січових стрільців, потім — в помешканні сестер-студенток Марії та Зінаїди Суличич, які ще 1916-го року відвідали його на засланні в Москві. Згодом він переселився на , звідки після масштабного вибуху артилерійських складів 6 червня, Грушевський зрештою перебрався у власне помешкання у Києві на вулиці Паньківській.
В часи створення Академії наук Михайло Грушевський категорично відмовився від пропозиції очолити її і повернувся до активного суспільного життя вже після повалення Скоропадського. Як делегат до Трудового конгресу він закликав відновити усі закони Центральної Ради й саму Центральну Раду, як інституцію, але підтримки не знайшов і у кінці січня 1919 року, коли виникла чергова більшовицька загроза Києву, виїхав зі столиці разом з Директорією.
Опинившись у Кам'янці-Подільському, Грушевський приєднався до Комітету охорони республіки, який не прийняв перемовини УНР з Антантою й вимагав порозумітися з більшовицькою Росією за умови визнання нею незалежності України. Успіху у цьому він також не досяг і запропонував свою кандидатуру делегатом на Конгрес Другого Інтернаціоналу від партії Українських соціалістів-революціонерів, членом якої не був, але з якою тісно співпрацював у часи Центральної Ради.
Проживши більше року у Празі, Парижі, Женеві і Відні, Михайло Грушевський почав клопотатись питанням повернення на батьківщину, яке вирішилось з третьої спроби, і 7 березня 1924 року він вже у ранзі ВУАН, повернувся з еміграції до радянської України, щоб, як він стверджував, завершити написання справи його життя, фундаментальної «Історії України-Руси».
26 квітня 2014, востаннє оновлено 19 квітня 2019 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Завершення Пелопоннеської війни
Сьогодні
Завершення Пелопоннеської війни
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 28 квітня

#ЦейДень
Все про 28 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left27 квітня
29 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward