Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Помер Павло Скоропадський
26 квітня 1945 року у лікарні бенедиктинського чоловічого монастиря у баварському місті Меттен на 72-му році життя помер український державний, політичний та громадський діяч, військовий, останній гетьман України Павло Петрович Скоропадський.
На обкладинці: Павло Скоропадський, кінець 1920-х років
24865
Особистості
Марія Максимова
Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня (3 травня за ст. ст.) 1873 року у німецькому місті Вісбаден, де його мати Марія Андріївна Скоропадська (з Миклашевських) відпочивала на мінеральних водах. Батько Петро Іванович Скоропадський походив з одного із найшляхетніших українських родів, що грав провідну роль у вітчизняній політичній та культурній історії впродовж кількох століть. Полковник кавалергардів, після відставки у 1865 році він був активним земським діячем на Чернігівщині, з 1869 року посідав посаду стародубського повітового маршалка (предводителя дворянства).
Дитинство Павла Скоропадського минуло у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Його освіта почалась у гімназії у Стародубі. У 1886 році, через рік після смерті батька, він вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, обравши, за сімейною традицією, кар'єру військовика. Завершивши навчання у корпусі у 20 років та отримавши чин корнета, молодий офіцер розпочав службу у Кавалергардському полку і за чотири роки дослужився до поручника.
У січні 1898 року Павло Петрович одружився із донькою генерал-лейтенанта Олександрою Петрівною Дурново. У подружжя було шестеро дітей — доньки Марія (1898-1959), Єлизавета (1899-1975) і Олена (1919-2014) та сини Петро (1900-1957), Данило (1904-1957) і Павло (1916-1918).
Павло Скоропадський з дружиною Олександрою Дурново, 1898 рік
Павло Скоропадський з дружиною Олександрою Дурново, 1898 рік
З початком Російсько-японської війни, Скоропадський подав рапорт про переведення його до діючої армії і закінчив її у 1906 році як ад'ютант головнокомандувача російськими військами на Далекому Сході генерал-ад'ютанта Миколи Ліневича. Одразу після війни Павло Петрович отримав військове звання полковника та став флігель-ад'ютантом російського імператора Миколи ІІ. З 1911 року він також командував лейб-гвардії Кінним полком, у 1912 році став генерал-майором.
Під час Першої Світової війни у 1914-1916 роках очолювані генералом Скоропадським Кінний полк, а згодом — гвардійська кавалерійська дивізія успішно діяли у на північно-західному напрямку у Прибалтиці. В січні 1917 року вже у чині генерал-лейтенанта Павло Петрович був призначений командуючим 34-го армійського корпусу, що розташовувався на території України.
Лютнева революція у Петрограді спричинилась до деморалізації армії. Не сприймаючи соціалістичних ідей ані російських, ані українських партій, Скоропадський вважав необхідним довести війну до переможного кінця, а для цього було необхідно зберегти дисципліну та боєздатність війська, зокрема ввіреного йому корпусу. У серпні 1917 року відповідно до наказу Верховного головнокомандувача генерала від інфантерії Лавра Корнілова була розпочата українізація 34-го армійського корпусу під командуванням Павла Скоропадського. Ця військова частина, що мала завдяки своєму командиру 60 тисяч добре дисциплінованих озброєних вояків, отримала назву 1-го Українського корпусу. Авторитет бойового генерала, нащадка гетьманського роду був настільки високим, що на з'їзді Вільного козацтва, який відбувся у Чигирині 16-17 жовтня 1917 року, Павла Скоропадського було обрано отаманом Вільного козацтва.
Вже за місяць завдяки Скоропадському фактично була врятована справа української революції. Коли у листопаді 1917 року після більшовицького перевороту збільшовизований 2-й гвардійський корпус вирушив на Київ, Скоропадський, попри наказ командування вивести боєздатний 1-й Український корпус на західний фронт, зайняв залізничні станції біля Києва та, обеззброюючи збільшовичені частини, відправляв їх назад до Росії. Проте наприкінці року стосунки між Скоропадським та Українською Центральною Радою і Генеральним секретаріатом загострились, й генерал пішов у відставку.
Коли у березні 1918 року Центральна Рада продовжила перервану раніше політику соціалізації, Скоропадський створив опозиційну політичну організацію "Українська громада" (згодом "Українська народна громада") та почав співпрацювати із Українською демократично-хліборобською партією і Союзом земельних власників. Їх метою стала зміна уряду та української внутрішньої економічної політики. Німецькі окупаційні власті, що за умовами Брестського миру перебували в Україні, не чинили опір намірам Скоропадського.
«Я стою за самостійну Україну тому, що тільки ясно і виразно поставлене національне гасло може врятувати Україну від більшовицького ярма; крім того, рішуче зневірившись в прагненні Росії всіх таборів до чесного вирішення українського питання, я вважаю , що тільки стоячи на самостійному шляху, Україна і Великоросія зможуть встановити чесні, братські взаємини» - Павло Скоропадський, 1921 рік
29 квітня 1918 року на Всеукраїнському з'їзді хліборобів у Києві Павло Скоропадський був проголошений Гетьманом України. В опублікованій "Грамоті до всього українського народу" йшлося про створення Української Держави на чолі з гетьманом, який тимчасово взяв на себе повноваження з осібного управління краєм. Українська Центральна Рада розпускалась. Право приватної власності було відновлено.
Українська Держава проіснувала сім з половиною місяців. За формою це був авторитарний консервативний режим, що спирався на окупаційні австро-німецькі війська. Гетьманові вдалось домогтися міжнародного визнання Української Держави, заснувати українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському, створити Українську академію наук, Національну бібліотеку. Він розбудовував армію, намагався вирішити земельне питання, але ані побудувати дієву армію, ані провести аграрну реформу не встиг. Самовільні дії окупаційних військ та реставрація старих порядків спричинились до антигетьманського руху. Зрештою, поразка держав Четверного Союзу у війні та невирішеність аграрного питання призвели до краху Гетьманату. 14 грудня 1918 року війська Директорії, яка очолила повстанський рух проти Гетьмана, увійшли до Києва.
Павло Скоропадський виїхав до Берліна, а потім — до Швейцарії, де возз'єднався з родиною. Зрештою вся сім'я оселилась у містечку Ванзеє (зараз це район Берліну). На еміграції Скоропадський очолив створений у Відні В'ячеславом Липинським та Сергієм Шеметом "Український союз хліборобів-державників", відділи якого згодом з'явились у Польщі, Чехії, Німеччині, Югославії та Туреччині. Після його розколу, у 1930-х роках прибічники Скоропадського об'єдналися у "Союзі гетьманців-державників", філії якого існували як в країнах Європи, так і в Америці. Завдяки Павлу Петровичу у 1925 році був заснований Український науковий інститут при Берлінському університеті, що зіграв велику роль у розвитку української науки і культури на еміграції.
Члени Українського союзу хліборобів-державників (зліва направо): перший ряд — В'ячеслав Липинський, Павло Скоропадський, Сергій Шемет, стоять — Олександр Скоропис-Йолтуховський, Сава Крилач (Людвіг Седлецький), Адам Монтрезор, Ігор Лоський, 1927 рік
Члени Українського союзу хліборобів-державників (зліва направо): перший ряд — В'ячеслав Липинський, Павло Скоропадський, Сергій Шемет, стоять — Олександр Скоропис-Йолтуховський, Сава Крилач (Людвіг Седлецький), Адам Монтрезор, Ігор Лоський, 1927 рік
Під час Другої Світової війни Скоропадський не мав ілюзій щодо можливості відновлення німцями української державності та не підтримував нацизм, хоча й був змушений лояльно ставитись до влади.
Коли у 1945 році радянські війська наблизились до Берліну, Павло Петрович, щоб не потрапити до радянської зони окупації, залишив місто. 16 квітня 1945 року на станції Платтлінг він потрапив під бомбардування американської авіації і був контужений. За десять днів 71-річний Павло Скоропадський помер у лікарні бенедиктинського чоловічого монастиря у баварському місті Меттен, де й був похований. Пізніше прах гетьмана був перевезений до Оберстдорфа на півдні Баварії.
Могила Павла Скоропадського у місті Оберстдорф на півдні Баварії, 2017 рік
Могила Павла Скоропадського у місті Оберстдорф на півдні Баварії, 2017 рік
Діти Павла Скоропадського брали активну участь в гетьманському русі. 16 травня 1933 року він оголосив своїм наступником сина Данила, який перебрав на себе обов'язки провідника гетьманського руху після смерті батька, а офіційно очолив Союз гетьманців-державників після складання повноважень голови Союзу його матір'ю Олександрою Петрівною Скоропадською у 1948 році. Марія Павлівна Монтрезор-Скоропадська очолювала провід Союзу гетьманців державників від смерті Данила у 1957 році до часу своєї смерті у 1959 році. Після смерті сестри гетьманський рух очолила Єлизавета Павлівна Кужим-Скоропадська. За рік до її смерті у 1975 році керівництво рухом перебрала наймолодша із дітей Скоропадських Олена Павлівна Отт-Скоропадська (померла у 2014 році).
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 26 квітня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Європа
Україна
Новітня історія

Головні події 26 квітня

#ЦейДень
Все про 26 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 квітня
27 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward