Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Помер Михайло Коцюбинський
25 квітня (12 квітня за ст. ст.) 1913 року у Чернігові на 49-у році життя помер один із класиків українського красного письменства, культурний і громадський діяч кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський.
На обкладинці: Михайло Коцюбинський, початок XX ст.
3856
Особистості
Марія Максимова
Михайло Коцюбинський народився 17 вересня (5 вересня за ст.ст.) 1864 року у Вінниці в родині дрібного урядовця. Більша частина його життя минула на Поділлі. У 1875-76 роках він навчався у народному училищі у місті Бар, а потім у Шаргородській духовній семінарії (бурсі), яку закінчив у 1880 році. Захопившись читанням творів Тараса Шевченка та Марка Вовчка, Коцюбинський і сам вирішив стати письменником. Втім, його перші спроби написати оповідання були не дуже вдалими.
У Кам'янці-Подільському, куди Михайло переїхав після завершення навчання, він зблизився із групою семінаристів-народників, пропаганду революційних ідей продовжував і після повернення до Вінниці. У зв'язку із справою подільської групи "Народної волі" Подільське жандармське управління кілька разів проводило обшуки на квартирі Коцюбинських. Тоді ж над Михайлом було встановлено таємний нагляд, під яким він перебував до кінця життя.
Важке матеріальне становище (крім Михайла, у родині було ще четверо дітей), хвороба матері та смерть батька змусили його заробляти приватними уроками. Здобути вищу освіту Михайлу Коцюбинському не судилось — надалі він систематично поглиблював свої знання самоосвітою (знав дев'ять мов: крім української та російської володів ще польською, французькою, італійською, румунською, кримськотатарською, турецькою та ромською). У 1891 році при Вінницькому реальному училищі він екстерном склав іспит на звання народного вчителя.
Бажання писати Коцюбинського не полишало. У 1890 році він побував у Львові, де познайомився із Іваном Франком та іншими діячами української культури, налагодив співпрацю з редакціями львівських журналів та почав у них друкуватись.
З 1891 року Михайло Коцюбинський працював домашнім учителем у подільському селі Лопатинці за 40 км від Вінниці, вів просвітницьку роботу серед селян, записував фольклор. Частина цих записів була опублікована у 1895-99 роках у тритомнику "Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях" Бориса Грінченка.
У 1892 році Коцюбинському за допомогою відомого бібліографа, етнографа, публіциста, члена Одеської "Громади" Михайла Комарова вдалося влаштуватись урядовцем до Одеської філоксерної комісії, що вела боротьбу із філоксерою (комахою-шкідником винограду) у Бессарабії та Криму. Ця робота, попри постійні переїзди, дала йому стабільний заробіток. В цей же час Коцюбинський долучився до нелегального громадсько-культурного товариства "Братство тарасівців" та став членом Одеської "Громади".
У 1894 році на з'їзді "Громади" у Києві Коцюбинський познайомився із своєю майбутньою дружиною українською громадською діячкою випускницею Бестужевських курсів Вірою Устимівною Дейшею. У 1896 році у подружжя народився син Юрій, за два роки — донька Оксана, ще за рік — донька Ірина, і у 1901 році — син Роман.
Від дитячих оповідань, написаних у побутово-реалістичній манері, Коцюбинський перейшов до традиційної для української літератури селянської тематики, а з часом, поступово відходячи від етнографічно-реалістичної манери письма, зосереджував увагу на почуттях своїх героїв змальовував життя українського, молдавського, кримськотатарського, єврейського та польського населення України, відтворюючи місцевий колорит та національні характери.
Восени 1897 року Коцюбинський важко захворів і змушений був залишити роботу у комісії. Він переїхав до Житомира і став працювати редактором розділів "Хроніка" та "Світло і тіні російського життя" у газеті "Волынь". Нарешті у 1898 році він оселився у Чернігові, де жила його родина, зайняв посаду діловода, а з 1900 року — статистика в Чернігівській земській управі, згодом став завідувачем відділу статистичного бюро.
Михайло Коцюбинський, 1898 рік
Михайло Коцюбинський, 1898 рік
У Чернігові Коцюбинський поринув у культурницьку та громадську діяльність. У 1906-08 роках він очолював місцеву "Просвіту", брав активну участь у впорядкуванні збірників та альманахів "Хвиля за хвилею" (1900), "Дубове листя" (1903), "З потоку життя" (1905), збирав у себе на літературні "понеділки" (1906-07) та "суботи" (1911-12) творчу молодь (одним із їх відвідувачів був Павло Тичина).
У 1902 році Коцюбинський закохався у юну, значно молодшу за нього працівницю статистичного бюро Олександру Іванівну Аплаксину. Про цей платонічний роман, що тривав кілька років, розповідають більше 330 листів письменника до коханої, які Аплаксина зберегла та через багато років після смерті Коцюбинського дозволила опублікувати.
Через хвороби (астма, туберкульоз та проблеми із серцем) Коцюбинський декілька разів у 1909-12 роках виїжджав за кордон для лікування. Влітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, він заїхав до "українських Атен" — гуцульського села Криворівня. Враження від нього вилились чи не у найкращий твір письменника "Тіні забутих предків" (1911), за сюжетом якого режисер Сергій Параджанов у 1964 році зняв однойменний фільм.
У 1911 році Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, що було засновано Михайлом Грушевським у Львові, призначило письменнику довічну стипендію у 2 тисячі рублів, щоб він міг звільнитись зі служби у земстві та присвятити себе письменству.
Попри важкі хвороби, останнє десятиліття у житті Михайла Коцюбинського було найпліднішим: саме в цей час ним були створені етюд "Цвіт яблуні" (1902), оповідання "Під мінаретами" (1904), новели "Persona grata" (1907), "Intermezzo" (1908), повість "Fata Morgana" (1903-10) та багато інших.
Могила Михайла Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, 2007 рік
Могила Михайла Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, 2007 рік
Помер Михайло Коцюбинський 25 квітня (12 квітня за ст. ст.) 1913 року на 49-у році життя і був похований на Болдиній горі на цвинтарі Троїцького монастиря в Чернігові. На його похороні було більше трьох тисяч осіб. У труні біля голови покійного поклали вінок із цвіту яблуні, сплетений Олександрою Аплаксиною.
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 26 квітня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також


понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Особистості
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 25 квітня

#ЦейДень
Все про 25 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left24 квітня
26 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward