Після загибелі 2 вересня 1031 року на полюванні єдиного сина вже літнього угорського короля Іштвана Святого спадкоємцем престолу був призначений його небіж Петро Орсеоло, син колишнього дожа Венеції Оттоне Орсело, одруженого на молодшій сестрі короля Грімельді. Законний спадкоємець по праву старшинства двоюрідний брат короля правитель Нітрії (нині — Словаччина) князь Вазул (Васил) за наказом Іштвана (за іншими джерелами — за наказом його дружини Гізели Баварської) був осліплений, а три йогого сини зуміли врятуватись втечею з Угорщини. Одни з них — Бела — переховувався спочатку в Моравії, а потім — у Польщі, де в 1043 році одружився з дочкою польського князя Мешко II В'ялого.
Другий син Вазула — Андрій (Андраш) — перебував у Київській державі, де в 1046 році одружився з Анастасією, донькою Ярослава Мудрого. Того ж року він посів угорський престол після вигнання Петра Орсеоло і через два роки дозволив брату Белі повернутись на батьківщину. У 1057 році той підняв заколот проти Андраша і розбив його у грудні 1060 року за підтримки польського князя Болеслава II Сміливого. Після смерті Андраша від отриманих у битві ран його восьмилітній син Шаламон (Соломон) матір'ю був вивезений до Німеччини і зайняв престол лише через три роки, коли після трагічної загибелі Бели в Угорщину увійшли війська імператора Священної Римської імперії Генріха IV: сини Бели I Геза і Владислав (Ласло) були змушені задовільнитись князівством Нітрія і присягнули на вірність під час коронації Шаламона 11 квітня 1064 року в місті Печ.
Незважаючи на десятиліття успішних спільних воєн проти печенігів і Венеції, протистояння між двоюрідними братами не припинялось, і 14 березня 1074 року в битві біля Модьорода (в межах сучасного Будапешта) Геза і Ласло у союзі з чеським князем Оттоном I Красивим розбили військо Шаламона, котрий за підтримки свого шурина Генріха IV зберіг контроль лише над містами Мосон і Пожонь (нині — Братіслава). Прагнучи легітимації узурпованої влади, Геза I звернувся до Папи Римського Григорія VII, що ворогував з німецьким імператором, проте визнати сюзеренітет Святого Престолу відмовився, і знайшов підтримку в особі візантійського імператора Михайла VII Дуки, від якого отримав благословення на престол і корону замість загубленої Шаламоном, котрою і коронувався у 1075 році.
Нетривале правління Гези I перервалось через його смерть 25 квітня 1077 року у віці близько 37 років за нез'ясованих обставин, імовірно, від швидкоплинної хвороби. Він був похований у соборі містечка Вац (поблизу Пешта), який збудував на честь Пресвятої Богородиці. Через невеликий вік двох синів Гези, спадкоємцем престолу став його молодший 31-річний брат Ласло, котрий коронувався близько 1078 року. Десь у цей же час він одружився з Аделаїдою, дочкою німецького короля Рудольфа Швабського, що виступив проти Генріха IV. Скориставшись внутрішніми конфліктами у Священній Римські імперії, Ласло захопив Мосон і у 1080 чи 1081 році Шаламон був змушений визнати сюзеренітет свого двоюрідного брата в обмін на «доходи, достатні для того, щоб нести витрати короля».
Так і не змирившись з поразкою, Шаламон взяв участь у змові проти Ласло, за що був заарештований і звільнений напередодні 17 серпня 1083 року за наказом короля з нагоди канонізації короля Іштвана і його сина Емеріха (Імре). Шаламон втік до печенігів, з якими безуспішно намагався повернути престол Угорщини, після чого на чолі половецько-печенізького війська здійснив похід на Візантію, під час якого і загинув у 1087 році на території сучасної Болгарії.
Запровадивши суворі закони для захисту приватної власності, митні збори, сплату десятини, королівську монополію на торгівлю сіллю, Ласло зумів перетворити Угорщину на заможну централізовану державу, достатньо міцну, щоб втручатись у внутрішні конфлікти сусідніх країн. Так, по смерті короля Хорватії і Далмації Дмитара Звонимира на прохання його вдови Олени Красивої (сестри Ласло) він втрутився у конфлікт місцевої знаті: зайнявши більшу частину Хорватії, у 1091 році він призначив її королем свого племінника (сина Гези) Альмоша і домігся створення у Славонії підлеглої архієпископу Естергома єпархії з центром у Загребі. Це стало прелюдією до втрати в 1102 році Хорватією незалежності і її об'єднання з Угорщиною на правах особистої унії на наступні 400 років.
Помер Ласло I 29 липня 1095 року поблизу Нітри під час підготовки до походу в Моравію на допомогу своїй сестрі Евфімії, що на правах регента правила Оломоуцьким князівством, і був похований у бенедектинському монастирі містечка Шомодь (за іншими даними — у місті Секешфегервар). Пізніше, у 1106-у чи 1113 році, тіло Ласло було перепоховане у місті Наґіварад (нині — Орадя, Румунія) у заснованому ним монастирі, який у наступні роки став місцем паломництва бажаючих отримати заступництво короля-лицара, канонізованого 27 червня 1192 року. Приблизно в цей же час могила Ласло Святого у Наґівараді була розорена і сьогодні релікварій з його головою знаходиться в соборі Святого Ласло міста Дьйор.
Двічі одружений, Ласло не залишив синів-спадкоємців і заповів престол своєму племіннику Альмошу. З цим рішенням не змирився його брат Коломан, котрий попри сан єпископа здобув перемогу і того ж року став королем Угорщини. У 1091 році він видав дочку Ласло (ім'я невідоме) за волинського князя Ярослава Святополковича, а у 1104 році її сестру Пірошку — за Іоанна, сина і співправителя Візантійської імперії Олексія Комніна.