Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Помер Микола Костомаров
19 квітня (7 квітня) 1885 року у Санкт-Петербурзі на 68-му році життя помер Микола Іванович Костомаров, знакова постать для українського відродження та національної історичної науки XIX століття: історик, археограф, джерелознавець, фольклорист, етнограф, письменник-романтик, публіцист, громадський діяч, один з творців політичного українства, засновник народницького напрямку в національній історіографії.
На обкладинці: Микола Іванович Костомаров, бл. 1880 року
4126
Особистості
Марія Максимова
Микола Іванович Костомаров народився 16 травня (4 травня) 1817 року у слободі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії (тепер — Ольховатський район Воронезької області РФ). Через два дні хлопчика охрестили, тоді ж у метриці помилково позначили днем його народження 5 травня, тобто 17 травня за новим стилем. Його батьками були нерівні щодо станового походження дворянин Іван Петрович Костомаров, нащадок козаків-переселенців, поміщик, який мав чотириста душ кріпаків, та селянка-малоросіянка, колишня кріпачка Тетяна Мильникова (Мельникова). Офіційно шлюб між ними був оформлений лише у 1827 році, за рік до трагічної загибелі Івана Петровича. Миколу батько всиновити не встиг, і до 1832 року він залишався у кріпацькій неволі, звідки був викуплений матір'ю на гроші, що залишилися від поділу майна із сестрою померлого.
Попри те, що хлопчик перебував на становищі незаконнонародженого та напівкріпосного, батько у 1827 році віддав сина до московського приватного пансіону. Після смерті Івана Петровича мати була змушена перевести Миколу до приватного пансіону у Воронежі, звідки той перейшов у передостанній клас Воронезької чоловічої першої гімназії. По її закінченні у 1833 році Костомаров вступив на словесний факультет Харківського університету.
Після завершення університетського курсу Микола Костомаров, наслідуючи батька, у 1837 році вступив до Кінбурнського драгунського полку юнкером, проте невдовзі зрозумів безперспективність військової кар'єри. Залишивши службу, він вирушив до Харкова, а згодом — до Москви, де продовжив розпочаті під час військової служби історичні студії. Наприкінці 1830-х — на початку 1840-х років під впливом харківських поетів-романтиків та відомої збірки Михайла Максимовича "Малороссийские песни" (1827) сформувались творчі пріоритети Костомарова, що великою мірою збереглися до кінця його життя.
У 1840 році Костомаров склав магістерський іспит та готував дисертацію "О причинах и характере унии в Западной России" (опублікована у 1841 році), захист котрої не відбувся через протест з боку харківського архієрея Інокентія (Борисова). На доручення міністра народної освіти графа Сергія Уварова професор Санкт-Петербурзького університету Микола Устрялов підготував відгук, де фактично дійшов висновку, що дисертація Костомарова суперечить офіційній політичній та релігійній доктрині Російської імперії. Дисертацію зняли із захисту, майже всі надруковані примірники роботи були знищені.
Костомаров, який з початку 1840-х років обіймав посаду помічника інспектора в Харківському університеті та викладав історію у приватних закладах і як домашній учитель, отримав дозвіл на подання нової дисертації. У січні 1844 року він успішно захистив роботу на тему "Об историческом значении русской народной поэзии".
Від початку свого творчого життя Костомаров також проявив себе як автор україномовних драм та поезій, оригінальних і перекладних, що вийшли під псевдонімом "Ієремія Галка". Однією з перший критичних праць в українському літературознавстві вважається підготовлений ним у 1843 році "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке". На початку 1840-х років почались і студії Костомарова над добою Богдана Хмельницького.
У 1844-1845 роках Костомаров працював вчителем історії у Рівненській гімназії, а у 1845 році переїхав до Києва, де викладав в Першій (Олександрівській) київській чоловічій гімназії, різних приватних пансіонах, Київському інституті шляхетних дівчат. У червні 1846 року його затвердили ад'юнктом кафедри російської історії Київського університету св. Володимира.
У Києві Костомаров познайомився з чільними представниками української інтелігенції і разом із Василем Білозерським, Миколою Гулаком, Пантелеймоном Кулішем створив таємне політичне товариство — Кирило-Мефодіївське братство. Він був автором його найважливішого програмного документу "Книга буття українського народу", де проголошувалися ідеї українського месіанізму, слов'янського федералізму та християнської історіософії.
Навесні 1847 року, за кілька днів до його весілля з випускницею київського жіночого пансіону Аліною Крагельською, Микола Іванович разом з іншими кирило-мефодіївцями був заарештований. Звинувачений у державному злочині, Костомаров перебував спочатку у Петропавлівській фортеці у Санкт-Петербурзі, а потім був засланий до Саратова під нагляд поліції із забороною "служить по ученой части". Тут він займав посаду перекладача при губернському правлінні, пізніше — діловода у Статистичному комітеті. Не полишаючи наукових студій, Костомаров працював в місцевих архівах та бібліотеках, збирав фольклор.
Коли у 1856 році з Костомарова зняли поліцейський нагляд, йому дозволили здійснити тривалу подорож за кордон — він відвідав Швецію, Німеччину, Францію, Італію, Австрію. Напередодні Великої реформи 1861 року він зміг опублікувати низку своїх праць, зокрема відомі монографії "Богдан Хмельницкий" (1857) та "Бунт Стеньки Разина" (1858).
У 1859 році було скасовано заборону Костомарову викладати та провадити наукову діяльність, і він обійняв кафедру російської історії Санкт-Петербурзького університету. Наступного року він став членом Археографії комісії, в якій до кінця життя готував і редагував серійне видання "Акты Южной и Западной России" (за його редакцією у 1861-84 роках вийшло 12 з 15 томів).
У 1861-62 роках у Санкт-Петербурзі, який став одним із центрів українського національно-культурного руху, Куліш разом із Шевченком та Костомаровим видавав журнал "Основа", де публікувались тексти українською та російською мовами. В ньому було вміщено низку науково-полемічних і публіцистичних робіт Костомарова. У 1862 році він перервав свою професорську кар'єру, залишивши університет на знак підтримки проф. П.Павлова, який був арештований за читання публічної лекції, в котрій засудив кріпосницький устрій Російської імперії. З того часу поновити викладацьку діяльність у вищій школі Костомарову не вдавалось, попри те, що йому неодноразово пропонували кафедри у Київському, Казанському та Харківському університетах.
Працюючи як виключно кабінетний учений, Костомаров вів активну громадську і просвітницьку діяльність, співпрацював з багатьма журналами (зокрема, він брав участь у становленні таких відомих часописів, як "Вестник Европы" та "Киевская старина"), багато публікувався. Його робота "Последние годы Речи Посполитой" (1869-70) була відзначена премією Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук. У 1876 року його обрали членом цієї Академії наук, пізніше — Південнослов'янської академії та Сербського наукового товариства; у 1884 році Костомаров став почесним членом Київського університету св. Володимира.
У 1873 році Костомаров відвідав Київ, де зустрівся із колишньою нареченою Аліною Крагельською (за чоловіком — Кисіль), яка за кілька років перед тим овдовіла. На початку 1875 року вона переїхала до Санкт-Петербурга, щоб доглядати Миколу Костомарова, а у травні вони одружились. Останні роки життя Костомаров сильно хворів, проте не полишав праці, надиктовуючи дружині свої спогади та статті.
Могила Миколи Костомарова на Волковському кладовищі в Петербурзі, 2010 рік
Могила Миколи Костомарова на Волковському кладовищі в Петербурзі, 2010 рік
Помер Микола Костомаров 19 квітня (7 квітня за ст. ст.) 1885 року і був похований на Волковому кладовищі біля Літературних мостиків.
© Марія Максимова спеціально для «Цей день в історії», 18 квітня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також



понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Особистості
Європа
Нова історія

Головні події 19 квітня

#ЦейДень
Все про 19 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left18 квітня
20 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward