Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Смерть
Бенджаміна Франкліна
У суботу 17 квітня 1790 року у Філадельфії на 85-у році життя помер Бенджамін Франклін, єдиний американець, який підписав усі чотири основоположні для становлення США документи. На його похорони зібралось дві третини міста, не було лише нікого з видатних соратників, і останнє слово біля могили батька-засновника країни на місцевому цвинтарі виголосив його давній прижиттєвий опонент.На обкладинці: Бенджамін Франклін з портрета пензля Джозефа Дюплессі, 1785 рік © Національна портретна галерея, Смітсонівський інститут, Вашингтон. Саме це зображення у 1928 році помістили на стодоларову банкноту на постійній основі
11507
Читати 11 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

На свого десятого, найменшого, сина миловар Ісая Франклін покладав особливі надії з поміж усіх сімнадцятьох дітей. Він намагався вивчити його на священника, але грошей на латинську школу в Бостоні вистачило лише на два класи, і десятилітній Бенджамін знову взявся допомагати батькові у його нехитрому ремеслі. Перспектива все життя виготовляти свічки і мило, мабуть, не влаштовувала нікого, бо через два роки Бен став підмайстром у свого старшого брата Джеймса, який тут же в Бостоні зароблявав друкарством.

Нова для тих часів справа прийшлась Бенджаміну до душі. Особливо радувала можливість дописувати у засновану братом газету «The New-England Courant», де він з 15-и років став друкуватись під псевдонімом Сайленс Дугуд. Дописи вдови середнього віку, яка ділилась своїм баченням про все на світі — від питань догляду за здоров'ям до ролі жінки у суспільстві, викликали у читачів чималий інтерес. Однак досить швидко обман розкрився, стосунки з братом зіпсувались, і в 1723 році 17-літній Бенджамін всупереч укладеному до його повноліття контракту подався до Філадельфії.

«Я — молодший син молодшого сина, який сам був молодшим сином молодшого сина, і так п'ять поколінь підряд» — Бенджамін Франклін

У столиці колонії Пенсильванія Франклін досить швидко знайшов роботу в одній з місцевих друкарень, але як людина амбіційна, прагнув більшого. Домігшись аудієнції у губернатора сера Вільяма Кіта, він зумів переконати його у необхідності видання газети, і його коштом поїхав до Лондона, щоб придбати для неї належне обладнання. Проте у Філадельфію повертатись не поспішав і влаштувався друкарем у місцевому видавництві. У столиці Британської імперії, яка переживала бурхливий економічний і інтелектуальний розквіт, Франклін захопився ідеями Просвітництва, незнайомими для нього природничими науками і таємними товариствами. До Америки він повернувся у 1726 році новою людиною, з цілісною системою етичних принципів, ранжованих ним у тринадцятиступінчату піраміду чеснот, яких намагався дотримуватись протягом усього свого життя.

За прикладом англійських «чайних клубів» наступного року Франклін заснував товариство під назвою «Клуб шкіряних фартухів», до якого залучив одинадцять однодумців: кожен з них прагнув бути успішним у своєму ремеслі і допомагати удосконалюватись іншим духовно та інтелектуально, виступаючи щотижня з доповідями на актуальні наукові, соціальні та економічні теми. Сам Франклін, як співзасновник друкарні, з 1729 року став видавати «Пенсильванську газету», на шпальтах якої пропагував незнайомі колоніальній Америці ідеї Монтеск'є, Руссо та Дідро і напрацьовані його клубом ініціативи, навколо яких влаштовуав жваві дискусії, в тому числі і виступаючи сам під кількома псевдонімами, щоб завдяки налаштованій належним чином суспільній думці спонукати місцевих урядовців до їх втілення.

До сорока років Бенджамін Франклін, заможний і впливовий бізнесмен, Великий майстер масонської ложі «Три сестри» і секретар ложі «Св. Іоанна», батько двох дітей і позашлюбного сина, якого прийняв у свою другу сім'ю, був серед найпомітніших публічних фігур Пенсильванії. Через власну пресу і особисті знайомства він домігся створення першої у місті пожежної служби, публічної бібліотеки, філософського товариства. Коли ж у місцевої громади виникло бажання позбутись заможної англійської родини Пеннів, чиєю власністю була колонія Пенсильванія, саме Франкліна делегували до Лондона представляти інтереси колоністів.

Кілька років перед поїздкою Франклін саме захопився дослідами з електрикою і вивченням природи блискавки. Свої спостереження і висновки він оформив у ряд статей, які опублікував у власній газеті. Виявилось, що вони стали широко відомі за океаном, то ж по прибуттю у 1757 році до Лондона він був прийнятий не лише у вищому суспільстві, але і кращими науковцями, серед них і Джеймсом Ваттом, майбутнім винахідником універсальної парової машини, що серед інших винаходів дала старт Промисловій революції. «За цікаві досліди й спостереження електрики» Франкліна нагородили вищою відзнакою Лондонського королівського товариства медаллю Коплі, і, попри відсутність навіть початкової освіти, університети Сент-Ендрюса і Оксфорда присвоїли йому почесний докторський ступінь. Він справив враження справжнього полімата, і британські, та й європейські, вчені протягом наступних десятиліть вважали за честь підтримувати з ним листування, інформуючи про останні наукові здобутки.

Однак основна місія Франкліна зазнала фіаско. Більшість високопоставлених осіб, з якими він зустрічався, погоджувались — родина Пеннів справно збирає податки з колоністів, та мало робить для належного устрою їх повсякденного життя. Але далі констатації справа не йшла. Домігшись лише призначення свого позашлюбного сина Вільяма колоніальним губернатором Нью-Джерсі, і вдосконаливши наостанок скляну гармоніку, для якої з часом взялись писати музику його сучасники Йозеф Гайдн і Людвіг Бетховен, у 1762 році Франклін повернувся на батьківщину.

Попри загальну невдачу його місії, Франкліна обрали спікером нижньої палати Песильванської асамблеї, а вже за три роки знову відрядили до Англії відстоювати інтереси колоністів у боротьбі Пеннами.

Саме в цей час Лондон почав запровадження, як їх потім назвали, «нестерпних актів» і угодовська позиція Франкліна, який в листах до соратників намагався пояснити тонкощі нової податкової політики метрополії і переконати, що людей розорюють не податки, а пиятика, лінь і марнотратство, мало не коштувала йому втрати будинку, який земляки пообіцяли розорити. Зрештою, Франклін свої погляди переглянув і виступив у британському парламенті з критикою «Акту про гербовий збір», що серед іншого посприяло його досить оперативному скасуванню.

«Пам'ятай, час — це гроші» — Бенджамін Франклін «Шлях до багатства», 1758 рік

Неоднозначне було ставлення Франкліна і до рабства, за відміну якого все гучніше лунали голоси у Великій Британії. Обережно критикуючи міжнародну работоргівлю і зловживання плантаторів, власних сімох рабів, які працювали у його типографії і дома по господарству, він звільняти не поспішав і до Лондона слуг-рабів у свою другу поїздку не взяв, остерігаючись, що, як і попереднього разу, не зможе вивезти їх назад до Пенсильванії.

На цей раз в Англії Франклін пробув 10 років, які провів не у безрезультатних зустрічах з чиновництвом, а у приватних бесідах з впливовими політиками, заможними бізнесменами і вченими, через яких намагався донести до англійського істеблішменту реалії життя у Новій Англії. Проте і це не допомогло: за «Актом про гербовий збір», послідували п'ять «Актів Тауншенда», після них — «Чайний закон». Всі вони були розцінені в Америці як зазіхання на права колоній, де набув сили рух під гаслом «Ні податкам без представництва!», активісти якого вимагали рівних з метрополією прав.

У 1775 році Франклін нарешті повернувся на батьківщину, де протистояння з колоніальною адміністрацією вже переросло у справжню війну. Асамблея Пенсильванії одноголосно обрала його своїм делегатом на Другий континентальний конгрес, який у червні 1776 року призначив Франкліна членом «Комітету п'яти» для розробки Декларації незалежності. Хоча більшість часу він провів у ліжку через подагру, але історія стверджує, що Франклін вніс кілька «невеликих, але важливих» поправок у надісланий йому Томасом Джеферсоном проект і саме йому американці завдячують рядками «Ми вважаємо самоочевидною істину, що всі люди створені рівними і наділені Творцем невід'ємними правами, до яких відносяться право на життя, на свободу і на прагнення до щастя» в преамбулі одного з їх основоположних документів Сполучених Штатів.

В кінці року 70-літнього Франкліна знову спорядили з дипломатичною місією до Європи, на цей раз до Франції, у надії переконати Людовика XVI виступити проти Британії на боці колоній, для яких війна з метрополією складалась украй невдало. Франклін вирішив знову діяти через впливових приватних осіб, враховуючи надзвичайну популярність «провінційного генія з Нового світу», як його називала місцева преса. Але вступ до масонської ложі «Товариство дев'яти сестер», в якій він зразу зайняв керівне положення і провів обряд посвяти вже практично паралізованого Вольтера незадовго до його смерті, не допоміг — французи, які ще не оговтались від фатальних для їх бюджету і престижу наслідків Семилітньої війни, втручатись у заокеанський конфлікт не поспішали. То ж Франклін мав нагоду більше часу присвятити спілкуваню з вченими, спостерігати за модними у тогочасному Парижі запусками повітряних куль чи виступати у Паризькій академії з питань тваринного магнетизму.

Лише в кінці 1777 року, коли переконливою перемогою під Саратогою американці змінили хід війни з Британією, Франція переглянула свою позицію і через кілька місяців уклала зі Сполученими Штатами договір про дружбу і торгівлю, яким погодилась надати їм фінансову, економічну і військову допомогу. Це стало настільки важливим успіхом Франкліна-дипломата, що в усіх 13-и колоніях він став незаперечним політичним авторитетом, другим після Джорджа Вашингтона поборником незалежності США, і по його поверненню в 1785 році на батьківщину Конгрес навіть не став проводити прискіпливого розслідування зниклих 100 тисяч фунтів, за які Франклін не зміг документально відзвітувати.

Ба, більше, на відзнаку його заслуг вже 18 жовтня 79-літнього Франкліна одноголосно обрали президентом Виконавчої ради Песильванії — еквівалент губернаторської посади, на яку його переобирали ще двічі поспіль. У цій якості він став співорганізатором Філадельфійського конвенту, що 17 вересня 1787 року прийняв Конституцію США, на підписання якої його вже геть хворого вносили на руках.

Зрештою вік, зайва вага і хронічні недуги далися в знаки, і 5 листопада 1788 року невтомний Бенджамін Франклін був змушений подати у відставку за станом здоров'я.

Переконаний демократ і, на відміну від інших батьків-засновників США, радикальний аболюціоніст в останні роки свого життя, Франклін як голова «Пенсильванського товариства сприяння скасуванню рабства та допомоги вільним неграм, які незаконно тримаються у неволі» ще встиг видати кілька есе на цю тему і виступити категорично проти надання кумиру нації Джорджу Вашингтону надзвичайних повноважень на посту президента, доки у суботу ввечері 17 квітня 1790 року не помер від плевриту у своєму будинку у Філадельфії у віці 84 років на руках доньки Сари. Дотепний і гострий на язик за життя, він і в останню мить не змовчав: «Помираючому все дається важко».

Усвідомлюючи наближення кінця, Бенджамін Франклін заздалегідь подбав про власний некролог, який у понеділок розмістили місцеві газети: «У світі стільки переконливих доказів надзвичайних здібностей цього ДРУГА ЛЮДСТВА, що неможливо словами примножити його славу, бо не знайти у цивілізованому світі місця, де його не знають і ним не захоплюються».

Щонайменше 20 тисяч чоловік у 30-тисячній Філадельфії 21 квітня проводжали Франкліна в останю путь до цвинтаря церкви Христа. Не було лише соратників — ні «батьків-засновників», ні президента Вашингтона, ні жодного конгресмена. З Нью-Йорка, що за сотню миль, ніхто не приїхав, пославшись на зайнятість, й останнє слово виголосив проректор Пенсильванського університету, біля витоків якого стояв Франклін, Вільям Сміт, його давній прижиттєвий принциповий опонент з багатьох питань.

За ініціативою графа Мірабо Французька національна асамблея оголосила місячний траур «за людиною, котра змогла стримати громовержців і тиранів». Аналогічне рішення одностайно прийняла і Палата представників, але Сенат з подачі віце-президента Джона Адамса, який недолюблював Франкліна, виступив категорично проти. Проти був і Джорж Вашингтон, який заявив, що подібний захід надто нагадує монархічні порядки і буде поганим прикладом для молодої демократії.

Лише в 1791 році, у шосту річницю смерті Бенджаміна Франкліна, відбулось загальнодержавне вшанування пам'яті єдиного американця, який підписав усі чотири основоположні документи заснування США — Декларацію незалежності, Договір про союз з Францією, Паризький договір про мир з Британією та Конституцію.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 грудня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі