Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Володимир Гройсман — прем'єр-міністр України
ОсобистостіВолодимир Головко
14 квітня 2016 року Верховна Рада подолала тривалу політичну кризу, прийнявши відставку Арсенія Яценюка і обравши 16-м прем'єр-міністром України представника «Блоку Петра Порошенка» 38-літнього Володимира Гройсмана. Цього ж дня на посаді Голови ВР був затверджений представник партії «Народний фронт» віце-спікер Андрій Парубій.На обкладинці: Володимир Гройсман, Київ, серпень 2018 року
3790
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

За підсумками позачергових парламентських виборів восени 2014 року п'ять політичних сил, що пройшли до Верховної Ради, утворили коаліцію «Европейська Україна» у складі 302 депутатів. 27 листопада вона підтримала пропозицію Президента Петра Порошенка і вдруге главою уряду було обрано Арсенія Яценюка. За час його прем'єрства, що проходило в умовах Російсько-української війни, вдалося відновити боєздатність Збройних Сил України, зупинити економічне падіння і ліквідувати загрозу фінансового дефолту країни.

Незважаючи на загалом успішну діяльність уряду Яценюка і плідну роботу парламенту, вже за рік між коаліціантами почались політичні тертя і 1 вересня 2015 року «Европейську Україну» залишила нечисельна фракція Радикальної партії Олега Ляшка, а пропрезидентська фракція «Блок Петра Порошенка» порушила питання про можливу відставку Арсенія Яценюка. У відповідь прем'єром було заявлено, що в разі усунення його з посади коаліцію залишить і його політична сила «Народний фронт». За такої ситуації сформувати нову більшість було б проблематично, що означало нові парламентські вибори. Крім того, на підтримку діючого прем'єр-міністра виступили й західні партнери України, зокрема, віце-президент США Джо Байден, який на початку грудня відвідав Київ з офіційним візитом.

В результаті пошуку взаємопорозуміння у середині грудня була оприлюднена «Спільна заява Президента України, Прем'єр-міністра України та Голови Верховної Ради України», в якій зазначалося, що «питання заміни прем'єр-міністра не стоїть на порядку денному», засуджувалась «істерична, антивладна, антиурядова та антидержавна кампанія, організована корумпованими олігархами» та проголошувалися неприйнятними «будь-які форми протистояння всередині парламентської коаліції», які «ллють воду на млин ворогів української державності та демократії».

Але попри публічне примирення, командам президента та прем'єр-міністра спільну мову знайти не вдавалося. Президентські сили розпочали підготовку до дострокових парламентських виборів, щоби знизити свою залежність від «Народного фронту» як головного партнера по коаліції.

У лютому 2016 року позиції Яценюка послабила демонстративна відставка п'яти міністрів його уряду. Найрезонанснішим стало звільнення міністра економічного розвитку та торгівлі Айвараса Абромавічуса, який пояснив свій крок корупцією на найвищому політичному рівні та тиском на нього осіб з оточення президента. 16 лютого прем'єр-міністр виступив у ВР зі звітом про діяльність уряду за попередній рік, яка парламентом була визнана незадовільною. Попри це, постанову про відставку Яценюка підтримали лише 194 народних депутати при 226 необхідних голосах — вперше в історії України президент не зміг провести через ВР ініційовану ним відставку глави уряду. Розчарований Порошенко заявив, що «момент для часткового оновлення Кабінету Міністрів упущений», зазначивши при цьому, що «тотальне переформатування Кабінету міністрів має відбуватися на основі чинної коаліції».

На фоні скандалу з відставками міністрів 17 лютого «Европейську Україну» залишила фракція «Батьківщина» Юлії Тимошенко, а наступного дня — фракція партії «Самопоміч» Андрія Садового.

Такий демарш парламенту викликав різку реакцію послів з ЄС та інших країн, які змінили свою позицію щодо перспектив збереження Яценюка на чолі уряду: українським елітам дали меседж, що Захід готовий погодитися на його заміну за умов збереження союзу між «Блоком Петра Порошенка» та «Народним фронтом», щоб запобігти достроковим парламентським виборам, та зниження впливу Петра Порошенка на правоохоронні структури.

За фактичної відсутності коаліції Україна знову опинилась під загрозою дочасних парламентських виборів, що при вкрай низькому рейтингу партії «Народний фронт», яка з огляду на це навіть не взяла участі у місцевих виборах, змусило Арсенія Яценюка 10 квітня 2016 року виступити із відозверненням про свою добровільну відставку. Наступним кроком стала заява про дієздатність коаліції «Європейська Україна», яка завдяки залученим у фракції «Народного фронту» та «Блоку Петра Порошенка» новим депутатам формально стала налічувати 227 голосів.

Серед претендентів на крісло очільника Кабміну розглядалися міністр фінансів Наталя Яресько та Міхеіл Саакашвілі, які мали тісні зв'язки у політичних колах США, а також Олександр Турчинов як найближчий соратник Арсенія Яценюка, однак зійшлись на іншому компромісі — представник «Народного фронту» віце-спікер парламенту Андрій Парубій мав зайняти крісло Голови Верховної Ради, натомість близький до Петра Порошенка спікер Володимир Гройсман очолити уряд.

Подана 12 квітня Яценюком заява про відставку 14 квітня 2016 року була підтримана голосами 257-ми депутатів, які цим же рішенням призначили главою уряду 38-річного Володимира Гройсмана, котрий став наймолодшим прем'єр-міністром в історії України. Показово, що «Народний фронт» і «Блок Петра Порошенка» дали лише 206 голосів, а сприятливий для них результат був забезпечений 23 голосами фракції «Відродження», 16 — «Волі народу», 11 — позафракційних та одного від Радикальної партії. Програма діяльності уряду була схвалена лише з третього разу та отримала 243 голоси підтримки.

«Я реаліст і вважаю, що популізм є не меншим ворогом для України, ніж зовнішня агресія. Ми не можемо обіцяти людям те, що нездійснене в сьогоднішніх умовах. Або робити те, що приведе до ще більшого загострення кризи. І якщо ми приймаємо непопулярні рішення, ми повинні йти до людей і пояснювати, чому це рішення необхідно прийняти» — З виступу Володимира Гройсмана на засіданні ВРУ 14 квітня 2016 року

Цього ж дня 284 депутати проголосували за обрання головою Верховної Ради Андрія Парубія.

Уряд Володимира Гройсмана сконцентрувався на макроекономічній стабілізації, пішовши на непопулярні соціальні кроки, децентралізації системи управління шляхом збільшення функціональних повноважень і фінансових можливостей регіональних владних органів, масштабному реформуванні системи охорони здоров'я і сектору інфраструктури та транспорту й дерегуляції і лібералізації умов ведення бізнесу. За підсумками 2016 року в Україні вперше за попередні три роки було зафіксоване зростання ВВП (на 2,4 % порівняно з попереднім роком), позитивна динаміка якого збереглась і в подальшому: у 2017 році приріст ВВП склав 2,5%, а в 2018-му — 3,3%.

Попри слабкі позиції у парламенті, станом на квітень 2019 року Володимир Гройсман обіймає посаду голови уряду найтриваліший термін у порівнянні з чотирнадцятьма своїми попередниками, за виключенням Миколи Азарова, який був прем'єр-міністром 3 роки і 323 дні.

Друк
Володимир Головко спеціально для © «Цей день в історії», 14 квітня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі