Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Популярна стаття
Звільнення табору Бухенвальд
11 квітня 1945 року війська Третьої армії США під командуванням генерала Джорджа Паттона звільнили в'язнів нацистського табору Бухенвальд біля Веймара, через застінки якого пройшло біля 240 тисяч в'язнів, 56 тисяч з яких загинули. Нині цей день відзначається як Міжнародний день звільнення в'язнів нацистських концтаборів.
На обкладинці: Жертви табору Бухенвальд під час візиту американського сенатора Олбена Барклі, 16 квітеня 1945 року © US National Archives
32418
Друга Світова війна
Володимир Лук'янюк
На початку липня 1937 року біля Веймара у Тюрінгії почалось будівнитва великого виправно-трудового табору, який мав замінити кілька менших, розташованих поблизу. Перші в'язні прибули 15 липня й за два тижні розчистили ділянку посеред лісу, де звели перші адміністративні й барачні споруди. Табір мав отримати назву Еттерсберг за розташованим поблизу пагорбом, але через її асоціацію з кількома важливими фігурами німецької культури, передусім культовою постаттю Йогана Вольфганга фон Гете, його назвали «Буковий ліс».
1 серпня до Бухенвальду прибув його перший комендант, оберштурмбанфюрер СС Карл-Отто Кох, переведений з концтабору Заксенбург. Його дружина Ільза формально жодних посад не займала, але де-факто була старшою над 22 жінками-охоронцями, що наглядали над кількома сотнями жінок, більшість з яких примусово працювали у табірному борделі. Вона відзначалась винятковою жорстокістю у поводженні з в'язнями, яких полюбляла особисто бити батогом, і, за чутками, колекціонувала різні побутові речі, зроблені зі шкіри жертв своїх тортур, за що отримала прізвисько Бухенвальдська відьма.
Перший комендат табору Бухенвальд Карл-Отто Кох (1897-1945)
Перший комендат табору Бухенвальд Карл-Отто Кох (1897-1945)
Як формально виправно-трудовий і один з найбільших такого роду, Бухенвальд мав велику мережу підтаборів по всій Німеччині, прикріплених до певних виробництв, як державних, так і приватних, де умови були ще гіршими, ніж у головному таборі через недостатнє харчування і погані умови проживання.
Голод, хвороби і виснажлива праця були основними причинами смерті в'язнів Бухенвальду, де втілювалась політика «винищення через працю», як її означав міністр народної освіти та пропаганди Йозеф Гебельс. У 1942-43 роках табір став місцем масштабних медичних випробувань — у ньому тестувались вакцини проти сипного тифу, в результаті чого померло 154 з 729 піддослідних, проводились експерименти з визначення граничних доз отруєння алкалоїдами, ефективності бальзамів для лікування опіків, які імітувались нанесенням великих порцій білого фосфору на різні ділянки тіла в'язнів.
В'язні Бухенвальду, 15 квітня 1945 року © H. Miller/Національний архів Великобританії
В'язні Бухенвальду, 15 квітня 1945 року © H. Miller/Національний архів Великобританії
Згідно з документами СС, за вісім років роботи Бухенвальда у ньому померло 33 462 чоловік. Ще біля 13 500 загинуло під час транспортування до місць примусових робіт, 8 483 було страчено з числа військовополонених і близько 1 100 було повішено в якості покарання, загалом понад з усієї Європи, що становить чверть від 240 тисяч чоловік, які пройшли через табори Бухенвальда. Серед його жертв значиться і перший комендант табору Карл Кох, якого у вересні 1941 року призначили комендантом табору Майданек поблизу польського Любліна, де він був звинувачений у корупції і махінаціях з державним майном. Після детального вивчення його діяльності Кох виявився причетним до безпідставної страти двох лікарів-в'язнів Бухенвальда, які лікували його від сифілісу, і за дискредитацію звання офіцера і СС як організації рішенням суду був ростріляний 5 квітня 1945 року.
Це сталось через день після до того, як 89-а піхотна і 6-я бронетанкова дивізії Третьої армії США генерала Джорджа Паттона звільнила Ордруф, один з підтаборів Бухенвальда, через який за п'ять місяців його існування пройшло біля 20 тисяч чоловік, 7 тисяч з яких загинуло від голоду, хвороб і непосильної праці. Табір виявився практично порожнім — частина його в'язнів була заздалегідь переміщена до Берген-Бельзена у Саксонії, а більшість відправлена «маршем смерті» за 57 км до Бухенвальда, куди американці увійшли о 15-15 11 квітня 1945 року. До 16-00 вони взяли табір під повний контроль, звільнивши 21 тисячу чоловік.
Серед врятованих у Бухенвальді в'язнів було три майбутніх Нобелівських лауреата: Леон Жуо (Франція), Імре Кертес (Угорщина) і Елі Візель (США)
За кілька годин до їх прибуття в'язні, яким ще 8 квітня за допомогою сконструйованої поляком Гвидоном Дамазином кустарної радіостанції вдалось зв'язатись з наступаючими американським військами, маючи невеликий , вдалось нейтралізувати охорону, відкрити ворота і підняти білий прапор: як свідчить військовий журнал штабу 4-ї бронетанкової дивізії, «перед нашим прибуттям, було захоплено сторожові вежі і взято в полон 125 есесівців, які перебували під вартою в'язнів».
Другий комендат табору Бухенвальд Герман Пістер (1885-1948), квітень 1947 року © buchenwald.de
Другий комендат табору Бухенвальд Герман Пістер (1885-1948), квітень 1947 року © buchenwald.de
Цього ж дня американцями був звільнений і підтабір біля Лангензальца, що за 60 км від Бухенвальда, де було врятовано ще 21 тисячу чоловік.
Відвідавши 12 квітня Ордруф і Бухенвальд, де були виявлені непоховані тіла загиблих у концтабрах, командувач Третьої армії США генерал Джорж Паттон наказав міському голові Веймара привести тисячу громадян міста, переважно чоловіків призовного віку середнього і вищого достатку: під озброєною охороною вони пішки пройшли туди й назад 25 км до Бухенвальда, де їм продемонстрували крематорії та докази нацистських злочинів.
Генерали Двайт Ейзенхауер (у першому ряду третій зліва) і Джордж Паттон (крайній справа) біля спалених рештох в'язнів Бухенвальду, 12 квітня 1945 року © Меморіальний музей Голокосту США
Генерали Двайт Ейзенхауер (у першому ряду третій зліва) і Джордж Паттон (крайній справа) біля спалених рештох в'язнів Бухенвальду, 12 квітня 1945 року © Меморіальний музей Голокосту США
Тридцять один член СС, звинувачений у військових злочинах в Бухенвальді, був засуджений військовим трибуналом США, що з 11 квітня по 14 серпня 1947 року пройшов в таборі для інтернованих осіб у колишньому концтаборі Дахау. Серед них був генерал Йозіас, принц Вальдек-Пірмонтський, вищий керівник поліції і СС регіону Фульда-Верра, на території якого знаходився Бухенвальд, до пожиттєвого ув'язнення, другий і останній комендант Бухенвальда Герман Пістер, що помер 28 вересня 1948 року в очікуванні виконання смертного вироку, а також засуджений до довічного терміну доктор Герхард Роуз, глава департаменту тропічної медицини берлінського Інституту Роберта Коха, визнаний винним у смерті людей, головним чином циган, під час тестування на них протитифових вакцин.
Дружина першого коменданта Бухенвальда Ільза Кох, свого часу заарештована СС разом з чоловіком, але виправдана за непричетністю до його злочинів, була єдиною жінкою, що постала перед трибуналом в Дахау. Ії звинуватили у жорстокому поводженні з ув'язненими, сприянні і особистій участі тортурах над ними, і засудили до довічного терміну перебування за гратами за «порушення законів і звичаїв війни».
Ільза Кох свідчить під час трибуналу в Дахау, 8 липня 1947 року © Меморіальний музей Голокосту США
Ільза Кох свідчить під час трибуналу в Дахау, 8 липня 1947 року © Меморіальний музей Голокосту США
Зважаючи на брак переконливих доказів участі «Бухенвальдської відьми» в підбурюванні до вбивств, як стверджували свідки, задля виготовлення абажурів з татуйованої шкіри в'язнів, глава адміністрації американської зони окупації Німеччини генерал Люсіус Клей скоротив термін її ув'знення до чотирьох років. Це викликало широкий суспільний резонас і під тиском громадськості у 1949 році вона була заарештована знову і постала вже перед західно-німецьким судом, який також відхилив звинувачення у її причетності до вбивств задля виготовлення абажурів з людської шкіри, але визнав винною в підбурюванні до вбивства, підбурюванні до замаху на вбивство та підбурюванні до завдання тяжких тілесних ушкоджень і 15 січня 1951 року засудив до довічного ув'язнення. 1 вересня 1967 року Ільза Кох покінчила життя самогубством, повісившись у тюремній камері міста Айхах на сплетеній з простирадл мотузці.
12 серпня 1945 року основний табір Бухенвальда опинився в радянській зоні окупації і на його території було створено підпорядкований НКВС «Спеціальний табір №2», де утримувались як військові злочинці та колишні нацисти, так і опоненти нового прорадянського режиму, часом й з числа колишніх в'язнів Бухенвальда часів Третього рейху. Вже до кінця 1945 року в ньому утримувалось біля трьох тисяч чоловік, а весною наступного — близько восьми тисяч. Загалом через «Спеціальний табір №2» під Веймаром до його закриття у січні 1950 року пройшло біля 28 тисяч осіб, чверть з яких загинула від дистрофії, дизентерії, туберкульозу та тифу і були поховані на його околиці у братській могилі.
Розшук причетних до злочинів у концтаборі Бухенвальд тривав у Німеччині усі повоєнні роки: 31 січня 2018 року прокуратура Ерфурта повідомила, що веде розслідування проти п'яти колишніх охоронців, віком від 92 і 96 роками, що проживають на території ФРН.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 04 квітня 2013, востаннє оновлено 8 квітня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Друга Французька імперія
Особистості
Друга Французька імперія
Друга Світова війна
Європа
Новітня історія

Головні події 11 квітня

#ЦейДень
Все про 11 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left10 квітня
12 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward