сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Убивство Георгія Гапона
10 квітня 1906 року під Петроградом бойовиками партії соціалістів-революціонерів був убитий лідер робітничого руху 36-літній священник Георгій Гапон, звинувачений у таємній співпраці з поліцією. Незважаючи на те, що есери визнали свою причетність до злочину, жоден із вбивць не постав перед судом, справа залишилась нерозкритою і була припинена через кілька років.
На обкладинці: Георгій Аполлонович Гапон, 1905 рік
14147
Кримінал
Володимир Лук'янюк
Георгій Аполлонович Гапон народився 1870 року в селі Білики Кобиляцького повіту Полтавської губернії в родині заможного селянина, що дало йому можливість отримати початкову освіту, закінчити Полтавське духовне училище і в 1893 році - Полтавську духовну семінарію. Після одруження і прийняття духовного сану Гапон отримав посаду священика і через чотири роки поступив до духовної академії у Санкт-Петербурзі, навчання в якій невдовзі облишив, зайнявшись проповідництвом серед робітників, роботою в сирітському притулку та організацією товариства взаємодопомоги. Восени 1902 року Гапон поновився в академії, після завершення якої отримав посаду священика при тюремній в'язниці.
У 1904 році за підтримки градоначальства Георгій Гапон очолив одну з перших легальних робітничих організацій «Збори російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», яка на початку 1905 року об'єднувала близько 10 тисяч чоловік. Як впливова організація вона підтримала страйк на Путіловському заводі, оголошений у січні 1905 року на підтримку звільнених робітників. Поширившись на інші підприємства Петербурга, він за тиждень перетворився на загальноміську забастовку, організатори якої виступили з економічними вимогами до адміністрацій підприємств. Щоб їх уніфікувати, керівництвом «Зборів» був складений список вимог, який за підписом Гапона став поширюватись містом.
Проігноровані заводськими і фабричними адміністраціями вимоги робітників спонукали Гапона виступити з ініціативою звернутися безпосередньо до царя з метою впливу на чиновництво, яке ігнорує волю народу, - 18 січня 1905 року він розпочав підготовку до написання петиції не лише з економічними, але й політичними вимогами, головною з яких було скликання народного представницького органу у формі Установчих зборів. 22 січня мирна хода з вручення петиції царю зібрала близько 140 тисяч чоловік, проти яких військами була застосована зброя, що привело до загибелі кількох сотень чоловік. Після розгону ходи Георгій Гапон врятувався втечею, при допомозі інженера Путилівського заводу соціаліста-революціонера (есера) Петра Рутенберга переодягнувся у цивільнй одяг і знайшов прихисток на квартирі письменника Максима Горького. Пізніше Гапон і Рутенберг виїхали за кордон, звідки повернулись в грудні 1905 року після амністії учасників подій 22 січня.
Через два місяці Гапон мав необережність зізнатись Рутенбергу, з яким близько здружився за час перебування у Європі, що таємно співпрацює з поліцією задля допомоги робітничій справі, про що той негайно повідомив керівників своєї партії. Рішенням її Центрального Комітету, прийнятим за ініціативою глави Бойової організації есерів Євно Азефа, Георгій Гапон був засуджений до страти. 10 квітня (28 березня) 1906 року він виїхав у справах з Петербурга і зник; його тіло було випадково виявлене лише 13 травня на одній з приміських дач.
Тіло Георгія Гапона на місці вбивства на дачі Звержинської в місті Озерки, травень 1906 року
Тіло Георгія Гапона на місці вбивства на дачі Звержинської в місті Озерки, травень 1906 року
Як було встановлено пізніше, Петро Рутенберг запросив Гапона на таємну зустріч, яка відбулась на спеціально орендованій дачі у містечку Озерка. Під час їх розмови на Гапона накинулось кілька людей, які зв'язали йому руки і, накинувши на шию мотузяну петлю, почали душити. Оглушивши ударом по голові, ще живого Гапона вони підвісили на гачку вішалки, після чого навалились на його тіло, доки той не задихнувся.
Петро (Пінхас) Мойсеєвич Рутенберг (1879 — 1942), початок 1900-х років
Петро (Пінхас) Мойсеєвич Рутенберг (1879 — 1942), початок 1900-х років
Георгій Гапон був похований 16 травня 1906 року на приміському петербурзькому кладовищі за присутності близько 200 своїх соратників по «Зборах російських фабрично-заводських робітників». Могила, на якій був встановлений хрест з написом «Герой 9 січня 1905 року», згодом замінений на кам'яний пам'ятник з металевим хрестом, була втрачена в 1930-х роках.
Незважаючи на те, що місцевий двірник впізнав Рутенберга та одного з його спільників і ще 9 травня ЦК партії есерів визнав свою причетність до вбивства Гапона, жоден із вбивць не був заарештований, справа залишилась нерозкритою і була припинена через кілька років.
Євно Фішелевич Азеф  (1869 — 1918)
Євно Фішелевич Азеф (1869 — 1918)
У 1906 році Петро Рутенберг виїхав за кордон, тривалий час проживав в Італії та Англії і після викриття Євно Азефа як одного з найбільших поліцейських агентів у середовищі революціонерів, в лютому 1909 року зізнався, що вбив Георгія Гапона за наказом Азефа. У серпні того ж року він опублікував свою версію подій, звинувативши Гапона у спробі підкупити його і схилити до таємної співпраці з поліцією.
Під час Першої Світової війни Рутенберг брав участь у створенні єврейської бойової організації для звільнення Палестини, однак після падіння в Росії самодержавства повернувся до Петрограда, де за протекцією свого давнього товариша по партії Олександра Керенського став заступником глави міста і під час штурму Зимового палацу був одним із його захисників, за що був заарештований і поміщений у Петропавлівську фортецю.
Рятуючись від більшовицького «червоного терору», у 1918 році Рутенберг виїхав спочатку до Одеси, після її взяття більшовиками - до Парижу, з якого у 1919 році перебрався до Палестини, де був серед організаторів єврейських загонів самооборони «Хагана» (у 1948 році стала основою Армії оборони Ізраїлю), в 1923 році заснував електричну компанію (існує до сьогодні), яка збудувала перші в регіоні електростанції. Після запровадження палестинського громадянства на підмандатній британській території у 1926 році Пінхус (Петро) Рутенберг отримав перший палестинський паспорт; він помер у 1942 році в Єрусалимі у віці 62-х років як глава Національної ради, керівного вибірного органу, що об'єднував все єврейське населення Палестини.
8 квітня 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Кримінал
Особистості
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 10 квітня

#ЦейДень
Все про 10 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left9 квітня
11 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward