сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Коронація Генріха V Ланкастера
9 квітня 1413 року у Вестмінстерському абатстві в Лондоні на престол Англії урочисто короновано Генріха V з династії Ланкастерів. Через два роки він поновив війну з Францією і завдяки переконливим перемогам домігся проголошення себе регентом і спадкоємцем французького трону.
На обкладинці: Портрет Генріха V Ланкастера невідомого художника кінця XVI - початку XVII століття © Національна портретна галерея у Лондоні
1140
Особистості
Дмитро Копилов
Майбутній «блискучий король», як називав його Вінстон Черчілль, народився у надбрамній вежі замку Монмут (за що його часом називають Генріхом Монмутським) у Гвенті (Південний Вельс) 9 серпня або 16 вересня 1386 чи 1387 року. Його батьком був 20-річний Генріх Болінгброк (майбутній король Англії Генріх IV), син Джона Гонта, герцога Ланкастера, засновника Ланкастерської гілки королівської династії Плантагенетів, який в свою чергу був сином короля Англії Едварда ІІІ Плантагенета, ініціатора Столітньої війни, що у 1356 році розгромив французів в битві при Пуатьє.
Як четвертий син короля, Джон Гонт мав мало шансів на престол як, власне, і його син Генріх Болінгброк, котрий вів життя мандрівного лицаря (брав, зокрема, участь у громадянській війні у Великому князівстві Литовському). Після повернення з паломництва до Єрусалиму Болінгброк приєднався до змови лордів, які прагнули обмежити владу його двоюрідного брата 21-річного короля Річарда ІІ Плантагенета, за що у вересні 1398 року був вигнаний з Англії на десять років. По смерті Джона Гонта наступного року Болінгброк був позбавлений усієї власності, а термін вигнання був змінений на довічний.
Залишившись без батьків (його мати, Марія де Боен, померла при пологах 4 червня 1394 року), 11-літній Генріх Монмутський отримав офіційне запрошення до королівського двору. Річард ІІ поставився до свого племінника вельми доброзичливо і навіть посвятив його в лицарі під час походу в Ірландію, сказавши, як повідомляє французький поет-очевидець Жан Кретон: «Мій прекрасний юний кузене, будь віднині доблесним і хоробрим, бо тільки переможця називають мужнім». Відсутністю короля в Англії скористався Генріх Болінгброк, який уже 9 місяців жив у Парижі: дізнавшись у червні 1399 року про експедицію Річарда до Ірландії, він спорядив 3 кораблі, на яких з невеликим військом відплив з Булоні на батьківщину. Його підтримала більша частина дворянства, і коли у липні Річард ІІ Плантагенет повернувся з Ірландії, він був змушений зректись престолу в обмін на збереження життя і 1 вересня був ув'язнений в Тауері. Звинувачений по 33-х пунктах, 1 жовтня (на наступний день після проголошення Генріха Болінгброка королем) Річард ІІ був офіційно заарештований рішенням парламенту, згодом - перевезений до замку Понтефракт, де і помер в лютому 1400 року за нез'ясованих обставин.
Мініатюра «Посвята Генріха Монмутського в лицарі королем Річардом ІІ під час кампанії в Ірландії» з «Хроніки» Жана Кретона © Британська бібліотека
Мініатюра «Посвята Генріха Монмутського в лицарі королем Річардом ІІ під час кампанії в Ірландії» з «Хроніки» Жана Кретона © Британська бібліотека
Зі сходженням на престол Генріха IV Ланкастера його старший син Генріх V став наступником трону і отримав титул принца Вельського, а 10 листопада 1400 року - титул герцога Ланкастерського. Положення нової династії було дуже непевним - багато підданих вважало Болінгброка узурпатором і до 1408 року йому довелось придушити низку повстань, найбільшим з яких був виступ вельського лицара Оуена Глендоуера, до котрого приєднався досвідчений військовий Генрі Персі, граф Нортумберленда, та його син Генрі Хотспур. Ситуація в країні залишалася складною та нестабільною протягом всього правління Генріха IV - крім повстання у Вельсі, де молодий принц Генріх Монмутський отримав неоцінимий військовий досвід, і війни з Шотландією, котру вдалось тимчасово зупинити, захопивши у 1406 році в полон її некоронованого короля Якова I Стюарта, Англію охопила економічна криза, що вилилась у кризу довіри до короля і нової династії Ланкастерів. До цього додались серйозні проблеми зі здоров'ям Генріха IV, особливо після 1405 року, коли він почав страждати від приступів судомних нападів (імовірно епілепсії).
Як повідомляє бургундський хроніст Ангерран де Монстреле, незадовго до смерті Генріха IV 20 березня 1413 року його син, взявши до рук корону, сказав батькові «Як ти утримував її мечем, так і я не відпущу її з рук до тих пір, поки в мені жевріє життя», адже Генріху V, наступного дня проголошеного королем, ще треба було підтвердити міцне положення Ланкастерів, особливо з огляду на те, що реальним претендентом на трон був син вбитого в 1398 році Роджера Мортімера (онук по матері Лайонеля, герцога Кларенса, другого сина Едварда III Плантагенета) 8-річний Едмунд Мортімер, 5-й граф Марч, батька котрого свого часу покійний Річард ІІ проголосив спадкоємцем престолу, а у подальшому це право було підтверджене й парламентом.
Тому Генріх V майже одразу по смерті батька розпочав підготовку до коронації, яка відбулась 9 квітня 1413 року у Ветмінстерському абатстві за присутності представників духівництва і дворянства. Генріх V, пройшовши по довгому нефу, урочисто вимовив всі клятви і пообіцяв захищати церкву та закон королівства, після чого був помазаний святим єлеєм і зайняв місце на троні святого Едварда, де єпископ Кентерберійський Томас Арундел увінчав його короною. Очевидець коронації Адам Уск зауважив: «В той день, над гірською країною королівства вибухнула неочікувана буря надзвичайної сили, в якій гинули і люди, і звірі, і домашня худоба, вона затопила долини і болота, загрожуючи людині небезпекою і втратами понад усяку міру». Під час усієї церемонії король був неймовірно похмурий, його обличчя не видавало жодних емоцій, а на церемоніальному бенкеті він навіть не торкнувся їжі, як і в наступні три дні.
Мініатюра «Коронація Генріха V» з «Англійської хроніки» Жана де Варвіна © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Коронація Генріха V» з «Англійської хроніки» Жана де Варвіна © Національна бібліотека Франції
Генріх V виявився вправнішим політиком, ніж його батько. Перше, що він зробив, це повернув дітям змовників, які свого часу повстали проти Генріха IV, вилучені в них титули і володіння, завдяки чому заручився підтримкою своїх колишніх опонентів, доволі досвідчених в управлінських справах людей. Він також зробив вельми вдалий і символічний крок, перепоховавши у Вестмінстерському абатстві останки Річарда ІІ, що було сприйнято як свого роду примирення та прояв поваги і заодно розвіяло чутки про те, що король Річард живий і перебуває в Шотландії.
Розправившись у січні 1414 року зі змовою лоллардів, послідовників Джона Вінкліфа, що виступали проти світської влади папства, і мали намір захопити Лондон, Генріх V повернувся до проблем з Францією, ослабленої протистоянням двох впливових гілок династії Валуа - Арманьяків і Бургіньойонів, - які ділили владу і вплив на хворого короля Карла VI. 6 липня 1415 року Генріх V офіційно оголосив Франції війну, завершивши друге перемир'я Столітньої війни, і 13 серпня англійський флот з 10 тисячною армією увійшов в дельту Сени. 22 вересня капітулював Арфлер у Нормандії, який став плацдармом для подальшої інтервенції, 25 жовтня французька армія зазнала нищівної поразки під Азенкуром, що остаточно утвердило авторитет короля і дому Ланкасетрів загалом, проти яких за правління Генріха V в Англії більше не відбувалися жодних виступів та змов.
В 1417 році Генріх V поновив кампанію у Франції, захопив всю Нормандію, в 1420 році уклав союз з герцогом Бургундії Філіпом ІІІ Добрим, за підтримки якого наступного року підписав з Карлом VI Божевільним Труаський договір, яким був проголошений його регентом і спадкоємцем. Однак стати королем Франції Генріху V не судилось - у травні 1422 року він несподівано захворів, імовірно, дизентерією, й помер 20 серпня у Вінсенському замку під Парижем у віці 37 років. Перед смертю він призначив свого брата Джона, 1-го герцога Бедфорда, регентом свого кількамісячного сина Генріха VI, який 16 грудня 1431 року в соборі Паризької Богоматері коронувався на престол Франції під іменем Генріх II.
2 липня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Страта Марії-Антуанетти
Сьогодні
Страта Марії-Антуанетти
Особистості
Європа
Середньовіччя

Головні події 9 квітня

#ЦейДень
Все про 9 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left8 квітня
10 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward