Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Популярна стаття
Тбіліська трагедія
9 квітня 1989 року в Тбілісі силами армії і внутрішніх вйськ жорстоко придушено багатоденну мирну демонстрацію, що проходила перед Будинком уряду під антикремлівськими гаслами, і у результаті надмірного застосування сили загинуло 19 осіб. Ці події дали поштовх до консолідації грузинського суспільства і цього ж дня через два роки Грузія проголосила відновлення державної незалежності.
На обкладинці: Військова техніка на проспекті Шота Руставелі у Тбілісі, 11 квітня 1989 року © ТАСС
95255
Політика
Володимир Лук'янюк
Тбіліські події відбулися на тлі грузино-абхазького конфлікту, який виник після проголошення 18 березня 1989 року бажання Абхазії вийти зі складу Грузії і увійти до складу СРСР на правах республіки. 4 квітня під керівництвом лідерів грузинського національного руху на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа на площі перед Будинком уряду в Тбілісі почався безстроковий мітинг. 6 квітня на ньому з'явились гасла «Геть комуністичний режим!», «Геть російський імперіалізм!», «СРСР — тюрма народів!». Більше ста чоловік оголосило голодування.
О 20 годині 35 хвилин наступного дня в ЦК КПРС за підписом першого секретаря ЦК Компартії Грузії Джумбера Патіашвілі була направлена телеграма, підготовлена другим секретарем республіканського ЦК Борисом Нікольським, з проханням направити в Тбілісі додаткові сили МВС і Міноборони. Незважаючи на пізню годину, в Москві відбулася нарада під головуванням Єгора Лігачова, на якій прохання вирішили задовольнити і Патіашвілі телефоном запропонували «приймати рішення спільно з командуванням Закавказького військового округу, виходячи з обстановки, що склалася». Протоколу не велося, жодних письмових документів не з'явилося. Міністр оборони Дмитро Язов і заступник міністра внутрішніх справ Іван Шилов віддали відповідні накази як би за власною ініціативою.
Уранці 8 квітня до столиці Грузії прибуло 650 чоловік у складі 4-го механізованого полку дивізії Дзержинського, що саме в цей час перебував на ліквідації наслідків землетрусу в Спітаку, 440 осіб у складі 345-го полку внутрішніх військ, 160 осіб з пермського і воронезького ОМОНів, 440 десантників та 450 курсантів Горьківської вищої школи МВС СРСР. До участі в спецоперації був залучений і 8-й механізований полк чисельністю 650 осіб, дислокований безпосередньо у Тбілісі та 250 місцевих міліціонерів, загалом 2550 чоловік, 6 бронетранспортерів (БТР), 8 бойових машин десанту (БМД), 4 пожежні машини і 2 санітарних автомобіля.
Мітингарі на проспекті Шота Руставелі в Тбілісі, 8 квітня 1989 року © ТАСС
Мітингарі на проспекті Шота Руставелі в Тбілісі, 8 квітня 1989 року © ТАСС
Цього ж дня між генсеком Михайлом Горбачовим, який напередодні повернувся із зарубіжної поїздки, і першим секретаре ЦК Компартії Грузії Джумбером Патіашвілі відбулась телефонна розмова, зміст якої достовірно невідомий. За словами Горбачова він закликав керівництво республіки «знайти шляхи політичного врегулювання складної ситуації», за словами Патіашвілі «тоном, що не терпить заперечень» його було повідомлено: «Треба негайно звільнити площу, і цим займеться армія!».
Рішення розігнати мітинг було прийняте 8 квітня на нараді грузинських партійних керівників і силовиків за участю командувача військовим округом Ігоря Родіонова і заступника міністра оборони Костянтина Кочетова, який прилетів з Москви. Керівництво операцією поклали на генерала Родіонова. Письмово рішення зафіксовано не було і єдиним документом, що стосувється припинення мітингу, був припис голови Радміну Грузії Зураба Чхеїдзе республіканському МВС «із залученням військовослужбовців внутрішніх військ і Радянської Армії вжити заходів з видалення мітингувальників з території, прилеглої до Будинку уряду».
Ігор Родіонов (1936-2014)
Ігор Родіонов (1936-2014)
Діяти вирішили перед світанком, коли, як вважалось, на площі залишиться мало народу. А вдень провели демонстрацію сили — по місту проїхали танки, в повітрі баражували вертольоти. Але всупереч очікуванням, надвечір на мітинг прийшло надзвичайно багато людей, які забарикадували прилеглі до площі вулиці вантажівками і тролейбусами.
О 02-50 9 квітня начальник УВС Тбілісі в мегафон зажадав від мітингувальників розійтися, через годину до них із таким же закликом звернувся патріарх-католікос Ілія II. У відповідь один із лідерів маніфестантів Іраклій Церетелі порадив учасникам мітингу співати і танцювати, демонструючи миролюбні наміри, а при появі солдатів сідати на землю: «лежачих не б'ють».
О 4-й ранку командувач Закавказьким військовим округом генерал-полковник Родіонов віддав наказ почати операцію зі звільнення площі перед Будинком уряду. Проти 10 тисяч маніфестантів рушили чотири БТР-а і шеренги військових, що йшли слідом, застосовуючи гумові палиці, сльозогінний газ і піхотні лопатки. Мітингувальники почали залишати площу, але майже всі виходи з неї виявились перекритими автотранспортом. Через брак шляхів евакуації виникла паніка та масова тиснява.
Операція тривала 16 хвилин.
Перед Будинком уряду після розгону демонстрації, 12 квітня 1989 року © ТАСС
Перед Будинком уряду після розгону демонстрації, 12 квітня 1989 року © ТАСС
В ході розгону демонстрантів 16 учасників мітингу загинули на місці, ще троє незабаром померли в лікарні. 16 з них — жінки. Постраждалими виявились навіть 37 грузинських міліціонерів, які участі у розгоні мітингу не приймали, натомість намагались захистити демонстрантів. Як встановила судово-медична комісія, причиною смерті всіх загиблих, , була асфіксія внаслідок здавлювання грудної клітини в натовпі, підсилена впливом отруйних газів. У перші години після розгону мітингу були госпіталізовані 183 його учасника. За даними слідчої комісії Верховної Ради Грузинської РСР близько 300 людей отруїлися газами, 290 були травмовані, з них 21 — ударами лопаток, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 чоловік. Генпрокуратура СРСР визнала ці дані завищеними і назвала меншу цифру — 2129 осіб, оскільки, за її словами, багато громадян зверталися до лікарів неодноразово.
МВС СРСР повідомило про 69 травмованих військовослужбовців, міністерство оборони — про 152 (132 солдатів і офіцерів внутрішніх військ і 20 десантників), з яких відповідно 22 і четверо були госпіталізовані.
Вже 10 квітня на знак протесту проти свавілля влади у Тбілісі розпочався загальний страйк. Того ж дня у Грузії був оголошений національний 40-денний траур і введено надзвичайний стан, контроль за яким було покладено на генерала Ігора Родіонова.
Похорони загиблих під час розгону демонстрації у Тбілісі, 16 квітня 1989 року © ТАСС
Похорони загиблих під час розгону демонстрації у Тбілісі, 16 квітня 1989 року © ТАСС
Для розслідування події була сформована комісія З'їзду народних депутатів СРСР на чолі з Анатолієм Собчаком. Вона відновила картину подій, але встановити, хто віддав наказ розігнати мітинг, не вдалося, оскільки жодних документів стосовно цього виявлено не було. Комісія дійшла висновку, що політичні засоби врегулювання конфлікту вичерпані не були, «генерал Родіонов І.М. своїми непродуманими діями дозволив втягнути військовослужбовців Радянської Армії у виконання невластивих їм функцій, грубо порушив директиву Генерального штабу про покладення на армійські підрозділи лише задач з охорони особливо виділених об'єктів», а застосування військовими проти демонстрантів наявних у них сил і засобів кваліфікувала як надмірні.
Керівництво СРСР, зокрема Михайло Горбачов, взяти на себе відповідальність за розвиток подій під час розгону демонстрації відмовилося і поклало усю провину за жертви на армію.
За свої дії Ігор Родіонов покараний не був й у серпні 1989 року він був лише переведений із Закавказзя до Москви на посаду начальника Військової академії Генерального штабу Збройних сил. У 1996 році його підвищили до генерала армії і призначили міністром оборони Російської Федерації, проте менш ніж за рік звільнили «за повільне просування військової реформи»
З трагічних подій 9 квітня 1989 року почався процес консолідації грузинського суспільства навколо ідей національної незалежності і відновлення грузинської державності. Уряд у повному складі на чолі із Зурабом Чхеїдзе і перший секретар ЦК Компартії Грузинської РСР Джумбер Патіашвілі подали у відставку, а проти лідерів опозиції, причетних до організації мітингу, була порушена кримінальна справа. «Через зміну обставин» у лютому 1990 року вона була закрита, і вже у жовтні на перших альтернативних парламентських виборах перемогу отримав блок партій на чолі з письменником і дисидентом Звіадом Гамсахурдіа, який 14 листопада став головою Верховної Ради ГРСР.
На підставі проведеного в березні 1991 року референдуму на другі роковини Тбіліської трагедії Верховна Рада одноголосно прийняла Акт про відновлення державної незалежності країни як спадкоємниці Грузинської Демократичної Республіки. 14 квітня парламентом Гамсахурдіа був обраний першим президентом незалежної Грузії. Через місяць це рішення підтвердило 87% виборців на загальних президентських виборах, проте через лояльне ставлення Гамсахурдіа до Серпневого путчу у Москві він швидко втратив підтримку і у вирі подій, каталізованих восени грузино-осетинським конфліктом, 2 січня 1992 року був усунутий в результаті перевороту і через два роки загинув при досі не з'ясованих обставинах.
У пам'ять про трагічні події 1989 року 9 квітня в Грузії відзначається як День національної єдності, громадянської злагоди і пам'яті загиблих за батьківщину.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 06 квітня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Помер кошовий отаман Петро Калнишевський
Сьогодні
Помер кошовий отаман Петро Калнишевський
Політика
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 9 квітня

#ЦейДень
Все про 9 квітня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left8 квітня
10 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward