Олексій Комнін — імператор Візантії
ОсобистостіГанна Дзекан
4 квітня 1081 року в соборі святої Софії в Константинополі патріарх Косьма коронував на престол Візантійської імперії севаста Олексія Комніна, який захопив столицю, піднявши повстання проти імператора Никифора III Вотаніата. Реформи, проведені ним за майже 40 років правління, дозволили вивести країну з глибокої кризи, значною мірою відновити і зміцнити її володіння на Балканах та Малій Азії й відродити культурне і військове домінування Візантії у Середземномор'ї.На обкладинці: Мідний тетартерон Олексія Комніна
17657
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Никифор III Вотаніат з кападокійської династії Фоків прийшов до влади у 1078 році в результаті заколоту проти імператора Михайла VII Дуки, за правління якого турки-сельджуки захопили більшу частину Малої Азії. З їх підтримкою Никифор захопив Нікею, де проголосив себе імператором, а згодом і Константинополь, де його підтримало духовенство і знать. Бажаючи узаконити узурпацію влади, він намагався влаштувати одруження з матір'ю свого поваленого попередника Євдокією Макремволітіссою, котра вже 7 років як була черницею, і Никифор III одружився з її невісткою, жінкою свого попередника, Марією Аланською (дочкою грузинського царя Баграта IV), а Михайло VII Дука був змушений постригтись у ченці і відправитись у Студійський монастир. Умовою їх шлюбу стала обіцянка Никифора III оголосити спадкоємцем престолу Костянтина Дуку, сина Марії і Михайла VII Дуки.

Після коронації 3 квітня 1080 року Никифор III розправився з намісником Діррахія (нині — Дуррес, Албанія) Никифором Врієннієм-старшим, ще одним заколотником, який свого часу також виступив проти імператора Михайла VII Дуки, а також із його союзником полководцем Никифором Васілакі. Обидві перемоги над самороголошеними імператорами здобув 23-річний доместик західних схол (головнокомандувач армії на Балканах) Олексій Комнін, який був винагороджений титулом севаста (грецький аналог латинського титулу август).

Утвердившись у владі, 79-літній і бездітний Никифор III Вотаніат змінив рішення передати престол пасинку Костянтину Дуці, призначивши спадкоємцем свого племінника. Це спонукало його дружину вступити у змову з Анною Далассіною, матір'ю Олексія Комніна і його брата Ісаака, дукса (військового правителя) Антіохії, одруженого із сестрою Марії Іриною Аланською. За посередництва Анни імператриця Марія таємно усиновила на 5 років молодшого за себе Олексія, і коли взимку 1081 року турки-сельджуки оволоділи містом Кізик на південному узбережжі Мармурового моря й Олексій отримав наказ імператора виступити проти них, він разом з братом відправився у Фракію, де військами був проголошений імператором.

Олексія Комніна підтримав брат попереднього імператора цезар Іоанн Дука, його зять полководець Георгій Палеолог і в кінці березня вони на чолі війська, зібраного з найманців європейських фем і турків-сельджуків, підступили до Константинополя. Не маючи достатньо сил взяти місто штурмом, були підкуплені німецькі найманці, що охороняли Адріанопольські ворота, через які 1 квітня 1081 року війська заколотників увірвались в столицю, котру піддали грабунку. Направлений проти них флот також перейшов на бік Олексія Комніна, і Никифор III Вотаніат за посередництва патріарха Константинополя Косьми I Єрусаліміта, який три роки перед тим коронував його на престол, погодився на переговори про добровільне зречення престолу.

Після відмови Олексія Комніна бути усиновленим Никифор III Вотаніат зрікся влади, і 4 квітня 1081 року в соборі св. Софії Косьма коронував Олексія Комніна на престол Візантійської імперії. Його співправителем був оголошений семилітній Костянтин Дука, який невдовзі був заручений із дочкою Олексія I Комніна Анною. Він мав стати спадкоємцем престолу Візантії, однак втратив таку перспективу з народженням у 1087 році у Олексія I сина Іоанна.

Першим візантійським імператором з династії Комнінів був Ісаак I, який у 1057 році повалив Михайла VI Стратіотіка. Через два роки він постригся у ченці, призначивши своїм спадкоємцем Костянтина X Дуку, батька Михайла VII

8 травня 1081 року з патріаршого престолу був усунутий Косьма Єрусаліміт, на зміну котрому прийшов Євстратій, людина позбавлена політичних амбіцій і повністю лояльна до імператора. Він не заперечив проти експропріації творів мистецтва і церковних скарбів, вилучених для переплавки у золото і оплати візантійської армії, що виступила проти норманського завойовника візантійських володінь в Італії Роберта Гвіскара. Після трьох поспіль поразок у 1081-82 роках від повного розгрому Олексія Комніна врятував напад на Італію імператора Священної Римської імперії Генріха IV, допомога Венційської республіки і смерть Гвіскара у 1084 році.

Повернувши свої завоювання на Балканах, в 1091 році Олексій Комнін здолав печенігів, після чого домігся миру з Конійським султанатом, у якого в 1097-99 роках силами учасників Першого хрестового походу відвоював практично всю західну частину Малої Азії аж до Сирії, а також острови Родос і Хіос. В останні роки свого правління він успішно вів війну проти київського князя Володимира Мономаха, мир з котрим Візантією був укладений лише по смері Олексія Комніна 15 серпня 1118 року і сходження на престол його сина Іоанна II.

Реформи, проведені Олексієм Комніном за майже 40 років його правління, зокрема у фінансовій і військовій сфері, дозволили вивести Візантію з глибокої кризи, значною мірою відновити і зміцнити її володіння на Балканах та Малій Азії, а започаткованій ним династії — протягом наступного століття відродити культурне і військове домінування Візантії у Середземномор'ї. Т. зв. Комнінське відродження завершилось зі смертю в 1180 році Мануїла I, внука Олексія I, — країну знову поглинули міжусобні війни за престол і в 1204 році, після захоплення Константинополя учасниками Четвертого хрестового походу Візантійська імперія розпалась на кілька держав, а Комніни, так і не зумівши відновити владу над Константинополем після падіння Латинської імперії, правили Трапезундською імперією до її знищення турками в 1461 році.

Друк
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 30 березня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 4 квітня

Створення НАТО

1949
#ЦейДень

Все про 4 квітня

Події, факти, персоналії

Замах на Мартіна Лютера Кінга

1968

Бухарестський саміт НАТО

2008