сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Популярна стаття
Вигнання євреїв з Іспанії
31 березня 1492 року іспанські монархи Фердинанд II та Ізабелла підписали Альгамбрський едикт, який наказував євреям Арагону і Кастилії у тримісячний термін або хреститися або залишити межі країни. Для них це стало національною катастрофою - вони втікали або в Португалію (де через 30 років також почались переслідування), звідти - на північ Європи, або в Італію, Османську імперію, країни Північної Африки.
На обкладинці: Фердинанд II Арагонський
21778
Політика
Володимир Лук'янюк
Едикт стосувався всіх послідовників юдаїзму, незалежно від етнічної приналежності і його сенс полягав у позбавленні євреїв захисту закону, тобто робив їх беззахисними від злочинних посягань і позбавляв права на законний суд. Це робило неможливим комерційну і фінансову діяльність, що була основними заняттями іспанських євреїв. Для повернення під захист закону їм достатньо було прийняти хрещення, але більша частина євреїв воліла зберегти віру і емігрувала з Іспанії.
Альгамбрський едикт
Альгамбрський едикт
Євреї оселилися на Іберійському півострові ще до вигнання їх з Юдеї в I столітті, при римських імператорах династії Флавіїв, Веспасиані і Титі. Великі юдейські громади в ті часи існували в Сарагосі, Кордові, Гранаді, а також на Балеарських островах. Після витіснення римлян вестготами євреї мирно співіснували із останніми до 6-го Толедського собору 638 року, скликаного королем Хінтілою, - за його ініціативою і за підтримки католицької церкви були прийняті закони, направлені на ліквідацію юдаїзму на території держави Вестготів і вигнання з країни всіх некатоликів. Це привело до того, що на момент приходу мусульманських завойовників (VIII ст.) сповідувати юдаїзм в Іспанії було неможливо. Тому прихід маврів був сприйнятий позитивно - євреї займали при дворах арабських вельмож високі посади, займались наукою і бізнесом.
Ця ситуація змінилась з приходом до влади у мусульманській Іспанії династії Альмохадів (XII ст.), фанатичних ісламістів, які під страхом розправи спонукали навертатись до ісламу, що змусило багатьох євреїв тікати в християнські держави Іспанії та в Єгипет.
Після шлюбу спадкоємця Арагонського престолу Фердинанда і спадкоємиці Кастильського королівства Ізабелли (1469) в Іспанії почалася активна християнізація. Заснована в 1472 році інквізиція на чолі з духівником королеви Томасом Торквемадою переслідувала хрещених євреїв, звинувачуючи їх віровідступництві, і за 18 років засудила близько 18 тисяч з них до ув'язнення і спалення на вогнищі, а їх майно йшло на фінансування війни з Гранадою. Незважаючи на переслідування, єврейська громада залишалася сильною (і перш за все в Кастилії), завдяки своїм багатствам і участі в органах управління, особливо в органах фінансового відомства. Після завоювання Гранади, останньої мусульманської держави на Піренеях, було вирішено насильно хрестити євреїв і мусульман, з тим щоб перетворити Іспанію на виключно католицьке королівство.
Передумовою вигнання стали потужні антисемітські настрої в Іспанії XV століття, в основі яких лежав соціальний конфлікт переважно селянського корінного населення і нечисленної єврейської громади, яка активно займалася торгівлею і лихварством, а також проникла в багато сфер адміністративного управління, в тому числі фінансового. Лихварство було заборонено для християн як гріх, але широко використовувалося євреями і до кінця століття призвело до важкого соціального конфлікту.
Реалізація плану розпочалася з проголошення 31 березня 1492 року Альгамбрського едикту і подальшого переслідування хрещених євреїв, підозрюваних у таємному сповідуванні юдаїзму. В едикті, підписаному Фердинандом та Ізабеллою, вказувалось, що із-за змішаного життя християн та юдеїв, останні погано впливають на євреїв, що прийняли християнство, а з допомогою лихварства захоплюють власність і майно християнської громади і поборти їх можна лише вигнанням. Вигнанцям заборонялось вивозити золото, срібло та інші дорогоцінні речі. Виконання едикту мало бути здійснено до 31 липня.
За оцінками, Арагон і Кастілію залишило порядка 150 тисяч євреїв (близько 10% населення), які розселились в Португалії, Північній Африці, Німеччині, Греції, Італії та Єгипті. Це привело до значного занепаду іспанської науки, економіки та банківської справи. Економічну ситуацію вдалось виправити лише після іспанських завоювань у Південній Америці.
Для досягнення релігійної єдності в 1501 році з Іспанії були вигнані мусульмани, а в 1609 році - моріски (мусульмани, що прийняли християнство).
В 1968 році іспанський уряд генерала Франко оголосив Альгамбрський едикт недійсним, а 1 квітня 1992 року іспанським королем Хуаном Карлосом I — таким, що втратив чинність. Того ж дня король відвідав мадридську синагогу і попросив вибачення за рішення, прийняте його попередниками 500 років перед тим. Згідно генеалогічним дослідженням Лідського університету (Великобританія), проведеним в 2008 році, 20% сучасного населення Іспанії по чоловічій лінії має єврейське походження і 11% - арабське.
21 березня 2013 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Ур-фашизм
Пряма Мова
Ур-фашизм
Політика
Європа
Середньовіччя

Головні події 31 березня 1492

#ЦейДень
Все про 31 березня 1492
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left30 березня
1 квітняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward