сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Помер Дмитро Донцов
30 березня 1973 року в Монреалі (Канада) на 89-році пішов з життя Дмитро Донцов, журналіст, літературний критик і політичний діяч, який пройшов еволюцію від ортодоксального марксиста до інтегрального націоналіста, який вірив у месіанську роль українського народу, що стоїть в обороні європейської цивілізації від азійського імперіалізму Росії.
На обкладинці: Дмитро Донцов, 1920-і роки
14288
Особистості
Яна Примаченко
Дмитро Донцов народився 17 (29) серпня 1883 року в Мелітополі Таврійської губернії Російської імперії (нині - Запорізька область) і виховувався в російськомовному міщанському середовищі з виразною "малоросійською" свідомістю. Рано втративши батьків, він був змушений швидко стати самостійним і заробляти собі на життя. У 1900-1907 роках Донцов навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, в 1905 році вступив до лав Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).
За політичну діяльність Донцова двічі заарештовували і в 1908 році після восьми місяців ув'язнення він виїхав до Австро-Угорщини, де продовжив навчання у Віденському університеті. По його закінченні Донцов осів у Львові, де активно публікувався в галицьких соціалістичних газетах та "Літературно-науковому віснику", який редагував Михайло Грушевський, і співпрацював з московським часописом "Украинская жизнь" (редактор - Симон Петлюра) та київським журналом "Дзвін" (редактор - Дмитро Антонович).
Дмитро Донцов, 1907 рік. Фото з архіву жандармського управління Російської імперії
Дмитро Донцов, 1907 рік. Фото з архіву жандармського управління Російської імперії
У 1912 році Донцов опублікував російською мовою статтю "Модерне москвофільство", яка знаменувала собою розлучення з марксизмом та соціалістичним середовищем - розкритикувавши довічне схиляння української інтелігенції перед російською культурою, яке він назвав "провансальством", Донцов закликав орієнтуватися на Західну Європу. З 1913 року він виступив як активний прихильник створення української держави під німецьким протекторатом, ідею, яку Донцов буде послідовно відстоювати аж до 1944 року, допоки остаточно не розчарується в політиці Гітлера щодо України.
На початку Першої світової війни Донцов став першим головою Спілки Визволення України (СВУ), метою якої було проголошення самостійності та соборності України, але швидко розсварився зі своїми соратниками. Приїхавши у березні 1917 року до Києва, він вступив до Української демократичної партії (згодом - Українська демократично-хліборобська партія), яка сприяла приходу до влади Павла Скоропадського, але після проголошення ним 14 листопада 1918 року курсу на федерацію з Росією Донцов розчарувався в гетьмані і виїхав до Швейцарії, де у 1919-21 роках керував пресово-інформаційний відділом місії УНР. Саме тоді з'явились "Підстави нашої політики", перша з трьох основних праць Донцова, в якій він вперше обґрунтовує тезу про Україну як форпост європейської цивілізації у боротьбі з Росією.
З 1922 року і до початку Другої світової війни Дмитро Донцов мешкав у Львові, де завдяки підтримці лідера Української військової організації (УВО) Євгена Коновальця став головним редактором відновленого "Літературно-наукового вісника" (ЛВН). 1 квітня 1923 року вийшов перший номер організованого Донцовим журналу "Заграва" - ця дата, як і цей журнал, вважаються початком оформлення українського інтегрального націоналізму як політичної доктрини та ідеології.
У 1926 році вийшла друга визначна праця Дмитра Донцова -"Націоналізм", котра стала його політичним кредо та "Біблією" українських націоналістів. Саме в ній Донцов вперше дав назву своїй ідеології - "чинний націоналізм" (також відомий як інтегральний), метою якого було зробити українців сильною нацією, що зможе утвердитися у власній державі. Нація мислилася Донцову як живий організм, який потребує: "волі до життя" і прагнення до боротьби, бо тільки так можна відстояти свої "місце під сонцем"; примату національних інтересів над особистими та індивідуальними прагненнями особи; фанатичного служіння нації; експансіонізму; створення національної еліти, яка здатна повести за собою націю та використати "творче насильство" як щодо своєї нації, так і до конкурентів.
В доктрині Донцова дуже мало сказано про майбутній державний лад України. Але в чому він твердо був переконаний, так це в необхідності чіткої суспільної ієрархії, фактично кастової структури майбутньої української держави. Серед найбільш придатного для українців політичного устрою він вбачав президентську республіку американського зразка, але, захоплений тогочасними успіхами Муссоліні та Гітлера, які теж вибудовували свої ідеології як "ерзац-релігії", Донцов на перехідному етапі більш доцільною вважав диктатуру вождя. Більшість сучасних істориків схильні визначати "чинний націоналізм" Донцова українським протофашизмом бездержавної нації. У своїх міркуваннях він намагався бути прагматичним як Макіавеллі, саме тому інтегрував різні політичні та філософськи доктрини й звернувся до наслідування, як тоді це видавалося, успішного досвіду Італії та Німеччини.
У лютому 1929 року була заснована Організація Українських Націоналістів (ОУН), що фактично спиралася на ідеологію інтегрального націоналізму. Дмитру Донцову запропонували увійти до Проводу ОУН, але не склалося - за однією з версій амбітний і хворобливо егоїстичний Донцов не хотів втратити своє легальне становище в Польщі і можливість вільно друкуватися, адже ще в 1924 році він домовився із владою Польщі про припинення антипольської пропаганди в обмін на право займатись журналістською діяльністю. 2 вересня 1939 року, після нападу Німеччини на Польщу, ця домовленість була скасована - Донцова заарештували, але, користуючись тогочасним безладом, він втік з в'язниці і виїхав спочатку до Румунії, а в 1941 році - до Німеччини.
Проживаючи в Берліні та Празі, Донцов писав статті для німецької преси, а у 1944 році опублікував свою третю визначну працю - "Дух нашої давнини", в якій розмірковує про українське суспільство та необхідність чіткої "кастової" ієрархії, яка забезпечить поступ України. Натхнення та приклади для наслідування він черпав в історії України доби Київської Русі та козаччини і обґрунтував своє бачення майбутньої української еліти.
Діяч ОУН Борис Вітошинський (1914-1991) і Дмитро Донцов (справа). Канада, 1972 рік
Діяч ОУН Борис Вітошинський (1914-1991) і Дмитро Донцов (справа). Канада, 1972 рік
Після поразки Німеччини у 1945 році Донцов продовжував мешкати в Берліні в американській зоні окупації, звідки згодом перебрався до Франції, потім до Великої Британії і врешті, у 1947 році оселився в Канаді. З 1949 по 1952 роки він викладав українську літературу в Монреальському університеті і до кінця життя залишився вірним своїм переконанням. Помер Дмитро Іванович Донцов 30 березня 1973 року і був похований на українському цвинтарі св. Андрія Первозванного в містечку Саут-Баунт-Брук (штату Нью-Джерсі) у США, яке вважається духовним центром українського православ'я в Америці.
29 березня 2017 © Яна Примаченко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Європа
Україна
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 30 березня 1973

#ЦейДень
Все про 30 березня 1973
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left29 березня
31 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward