сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Велике князівство Фінляндське
В ході неоголошеної Російсько-шведської війни 29 березня 1809 року на скликаному в місті Борго сеймі представники аристократії, духовенства, міщан та селян шістьох шведських ленів склали присягу російському імператору Олександру I, який прийняв титул великого князя Фінляндського.
На обкладинці: Емануель Телнінг «Відкриття сейму в Провоо», 1812 рік
7957
Політика
Ганна Дзекан
Щоб запобігти морській блокаді з боку союзників Франції, в серпні 1807 року Великобританія здійснила превентивний напад на Данію, піддавши обстрілу Копенгаген і захопивши весь її військовий флот. Її підтримала Швеція, яка претендувала на датські володіння у Скандинавії, а проти виступила Росія, яка після поразки від Франції за умовами Тільзітського мирного договору 7 листопада 1807 року була змушена оголосити Великобританії війну, що мала характер невеликих бойових зіткнень в Атлантичному океані, Середиземному, Адріатичному, Баренцевому і Балтійському морях.
Прагнучи змусиити Швецію приєднатись до континентальної блокади, Росія під тиском Наполеона Бонапарта звернулась до Швеції з вимогою закрити балтійські порти для Великобританії, на що отримала відмову короля Густава IV Алольфа, який розраховував на британську допомогу у війні за Норвегію. У відповідь 21 лютого 1808 року без оголошення війни російські війська перейшли шведський кордон і 1 березня зайняли Гельсінгфорс, а 7 березня - Тавастехус (нині - Гямеенлінна) на півдні Фінляндії.
Завдяки тому, що зі смертю Петра II чоловіча династія Романових перервалась, всі наступні правителі Росії чоловічої статі і Густав IV Алольф, з яким Олександр I вів Фінську війну, і Карл XIII, який визнав втрату Фінляндії, належали до однієї й тієї ж Гольштейн-Готторпської гілки німецької династії Ольденбургів
Формально війна була оголошена Росією лише 16 березня, коли шведський король наказав заарештувати все російське посольство у Стокгольмі, але на цей час шведи вже втратили стратегічно важливий острів Готланд у Балтиці, за кілька днів - Аландські острови, фортецю Свартхольм і мис Гангут (нині - Ганко) на узбережжі Фінської затоки, а 22 березня - головне фінське місто Або (нині - Турку).
1 квітня 1808 року імператор Олександр I видав декрет «Про підкорення шведської Фінляндії і про приєднання її назавжди до Росії», а 17 червня - маніфест «Про приєднання Фінляндії», в якому назвав фіннів нацією рівною серед рівних на просторах Російської імперії.
Степан Щукін «Імператор Олександр І», 1809 рік
Степан Щукін «Імператор Олександр І», 1809 рік
Скликані у лютому 1809 року в місті Борго (нині Порвоо) станові законодавчі збори (сейм) дворянства, духівництва, міщан та селян, 29 березня в місцевому кафедральному соборі принесли присягу імператору Олександру I як новому великому князю Фінляднському, який у свою чергу зобов'язався правити із дотриманням місцевої конституції, прийнятої шведським королем Густавом III Гольштейн-Готторпським 21 вересня 1772 року. Сейм працював до липня і після обговорення питань про податки, грошову одиницю, військо та управлінські органи краю був розпущений.
Невдала війна на два фронти, неурожай 1808 року, що став причиною економічної кризи, і вперта відмова Густава IV скликати парламент для вирішення нагальних внутрішніх і зовніх проблем привели до політичної кризи і 13 березня 1809 року він був арештований та усунутий від влади групою офіцерів-змовників. Новий король Карл XIII був змушений 17 вересня укласти з Росією мирний договір, яким Швеція підтверджувала втрату Фінлянндії (шести шведських провінцій), Аландських островів і частини Вестро-Ботнії.
Першим главою уряду Фінляндії у 1822 році став полковник Карл Ерік Маннергейм, чий правнук генерал-лейтенант поколінні Карл Густав Маннергейм у 1918 році став регентом Фінляндії після проголошення нею незалежності
Того ж, 1809 року, було проголошено створення Великого князівства Фінляндського котрим на правах особистої унії став правити Олександр I, а безпосереднє урядування здійснював імператорський Фінляндський сенат. Першим генерал-губернатором Фінляндії став колишній шведський генерал Георг Магнус Спренгтпортен, який ще в 1786 році перейшов на службу Росії і кілька десятиліть виношував плани приєднання до неї східних шведських провінцій. 23 грудня 1811 року до складу Великого князівства Фінляндського було повернуто територію «Старої Фінляндії» з центром у Виборзі, а 12 квітня 1812 року розпорядженням Олександра І столицю Великого князівства Фінляндського було перенесено з Або до провінційного Гельсінгфорсу (нині - Гельсинкі).
Політика російського уряду другої половини XIX століття, направлена на обмеження впливу шведської еліти, стала причиною росту фінського націоналізму та державотворчих процесів і коли після зречення Миколи II в березні 1917 року претендентів на титул Великого князя Фінляндського не знайшлось, парламент Фінляндії проголосив незалежність Великого князівства Фінляндського від Російської імперії, посилаючись на шведський закон про правління 1772 року, який свого часу урочисто підтвердив Олександр I, сходячи на престол Фінляндії.
10 червня 2017 © Ганна Дзекан спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Війни
Європа
Нова історія

Головні події 29 березня

#ЦейДень
Все про 29 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left28 березня
30 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward