Перші зіткнення вікінгів з Державою франків датуються 808 роком, коли данський конунг Ґодфред вів війни проти слов'ян-ободритів, союзників Карла Великого. Згодом почалися напади данського флоту на фризьке узбережжя, де були розгромлені франкські гарнізони, а міста обкладені даниною, у 830-х роках були розграбовані місто Дорестад (на території сучасних Нідерландів) і Антверпен (нині Бельгія), острови Вальхерен в гирлі Шельди і Нуармутьє неподалік від гирла Луари. У 841 році вікінги піднялися по Сені майже до самого Парижа, наступного року розграбували місто Квентовік (біля сучасної Булоні) і Нант, у 843-у — закріпились у гирлі Луари, взявши під контроль франкську торгівлю вином і сіллю.
У березні 845 року п'ять чи шість тисяч вікінгів на 120 кораблях увійшли в устя Сени, захопили Руан і розорили його околиці. Очолював їх Регінер або Рагнар, якого часом, загалом безпідставно, ототожнюють з легендарним данським конунгом Рагнаром Лодброком. Піднімаючись Сеною, він розорив абатства Сен-Рікьє, Сен-Жермен і місто Рюей. Для захисту абатства Сен-Дені король західних франків Карл Лисий спорядив невелике військо, яке рушило двома берегами Сени, але одна з його частин була розбита, абатство — розорене, після чого було сплюндроване містечко Сен-Клу.
Наближення вікінгів спричинило у Парижі паніку. Місто поспіхом залишали жителі зі своїм скарбом і ченці з мощами й церковним начинням, які човнами піднімались вверх по Сені, щоб дістатись приток Марна чи Йона. Париж залишився практично незахищеним, і у Великодню неділю 28 березня 845 року вікінги атакували острів Сіте. Не зустрівши жодного опору, вони розграбували місто, розорили абатства Сен-Жермен-де-Пре і Сент-Женев'єва на лівобережжі й отаборились у Булонському лісі.
Зайнятий міжусобицею з братами, Карл Лисий вирішив за краще заплатити викуп, щоб запобігти подальшому плюндруванню Парижа, ніж вступати у бій, і після отримання 7 тисяч ліврів (2570 кілограмів) срібла датчани відступили. На зворотньому шляху вони розграбували абатство Сен-Бертен (поблизу нинішнього Кале) і Гамбург. Це змусило короля Східно-Франкського королівства Людовика II (рідного брата Карла Лисого) вислати військо проти Горіка Старого, конунга данів Ютландії й Фюна, змусивши його до виплати репарацій і припинення підтримки несанкціонованих рейдів своїх одноплемінників углиб франкських територій.
Проте спокуса легкого отримання викупу ще не один раз піднімала вікінгів у походи і вони тричі — у 856, 861 та 885 роках — атакували Париж. Остання їх навала була особливо спустошливою, місто майже рік пробуло в облозі, але вистояло завдяки зусиллям графа міста Еда (Одона) з династії Робертинів, який відмовився платити данину та пропустити Сеною «Велику армію» норманів. Коли невдовзі імператора Карла III скинули, а імперія Каролінгів остаточно розвалилася, 29 лютого 888 року на з'їзді в Комп'єні знать обрала на престол Еда Паризького, який 24 червня розбив норманів у битві під Монфоконом, восени змусив їх зняти чергову облогу Парижа, і 13 листопада коронувався у Реймсі на престол Західно-Франкського королівства.
Коментарі
Дивіться також
• Похід русів на Царгород, 862
• Олег, підкорювач Києва, 882
• Норманська колонізація Франції, 911
• Відкриття Америки вікінгами, 1000
• Свен Вилобородий — перший датський король Англії, 1013