«Бій тридцяти»
У ході війни за бретонську спадщину 27 березня 1351 року між Жосленом і Плоермелем у Бретані відбувся бій французьких і англійських лицарів, у якому зійшось по тридцять воїнів з кожного боку. Проведений у формі турніру, він на довгі роки став прикладом лицарства, хоча перемогу у ньому французи здобули з порушенням правил. На обкладинці: Мініатюра «Бій тридцяти» з ілюмінованого «Збірника хронік з історії Бретані» П'єра ле Бу, 1480 рік
22282
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Помираючи бездітним, герцог Жан ІІІ Добрий не назвав ім'я свого спадкоємця, що стало предметом суперечки між його молодшим братом Жаном, графом Монфор-л'Аморі, і його небогою Жанною Пентев'єр, віконтесою Ліможа, чий чоловік Карл де Блуа доводився племінником французькому королю. 7 вересня 1341 року спадкоємні права на Бретань Жанни Пентев'єр були визнані Філіпом VI Валуа, що однак не зупинило її дядька: Жан де Монфор приніс присягу вірності самопроголошеному попереднього року королем Франції королю Англії Едварду ІІІ[1], до кінця вересня захопив більшу частину Бретані і синодом єпископів та дворян у Нанті був проголошений герцогом. Але вже в листопаді в битві під Шантосо містянами він був виданий Карлу де Блуа і кинутий у в'язницю, а фракцію Монфорів очолила його дружина Жанна де Дамп'єр.

В 1343 році за великий викуп Жана де Монфора звільнили. Попри обіцянку залишатись у своїх володіннях на сході Франції, він повернувся у Бретань, де разом з Вільямом Боґуном, графом Нортгемптона, очолив направлені у Бретань англійські війська, і вже за тиждень Карл де Блуа був розбитий біля Кадоре. Проте спроба Монфора у липні захопити місто Кемпер для нього невдало закінчилась — за підтримки надісланих на допомогу з Парижа військ Карл де Блуа зняв облогу, і Монфор був змушений рятуватись втечею до замку Еннбон на півдні Бретані, де невдовзі захворів і 16 вересня 1345 року помер, залишивши після себе 5-літнього сина Жана.

Успіхи французів змінилися жорстокими невдачами, коли у війну за бретонську спадщину відкрито вступила Англія, розірвавши чергове перемир'я Столітньої війни. У 1346 році вони зазнали нищівної поразки під Кресі, наступного року втратили Кале й, залишившись без підтримки королівської армії, у битві при Ла-Рош-Деррі 1347 року Карл де Блуа був узятий в полон і вивезений до Лондона. Англійці змогли взяти під контроль Брест, Кемпер та Ванн і здійснювати спустошливі рейди тилами французів.

Згідно «Збірника хронік з історії Бретані» П'єра ле Бу, серед тих, хто відзначався чи не найбільшою жорстокістю під час таких рейдів, був Річард Бембро, капітан захопленого англійцями замку Плоермель, що попри досягнуте у 1350 році за посередництва папи Інокентія VI перемир'я спустошував землі конетабля Бретані Жана де Бомануара, який командував фортецею Жослен. Бажаючи покласти край свавіллю англійців, конетабль надіслав до Бембро герольдів і після перемовин, на яких звучали високі слова про лицарську гідність і християнське благочестя для вирішення конфлікту було домовлено 27 березня, у четверту неділю Великого посту 1351 року, провести бій за участю 30 чоловік з кожного боку на місцині, що «біля дуба на півдорозі» між Жосленом і Плоермелем.

Бомануара обрав 9 лицарів і 21 зброєносця, серед них Жан де Тітеньяс, Гі де Рошфор, Ів Шаруель, Робен Рагунель, Юон де Сент-Івон, Каро де Бодегат, Олів'є Аррель, Жоффруа дю Буа, Жан Руслі. Бембро не зміг знайти в своєму гарнізоні достатнього числа англійців, їх було близько 20, і на його боці виступили шість німців, а також бретонці і фламандці. Серед них Роберт Ноллс, Г'ю Калвелі, Ерве де Лексулен, Томас Волтон, Томас Біллфорт, Річард Лаллан, німець Кроквар, Жан Плезантон, Рішар і Юг ле Гайлар і воїн величезного розміру та великої сили на ім'я Юлбіте Дагорн.

Бембо першим прибув на місце бою і розмістив своє військо в лінію. Проти нього свій загін вишикував Бомануар. Кожен з командирів звернувся до своїх людей з короткою промовою, закликаючи битись з честю. Обидві сторони домовилися робити це пішими, не сідаючи на коней, й використовуючи будь-яку зброю, яка була їм до вподоби — мечі, кинджали, списи, сокири чи молоти. По сигналу герольда суперники зійшлися стінка на стінку. Ряди тут же перемішалися. Успіх був на боці англійців, багато з яких були професійними пішими латниками, тоді як всі французи були кавалеристами. Першими загинули двоє французів, ще одного ударом молота по шолому збили з ніг, трьох відтіснили від основної групи, оточили і змусили здатися. Де Бомануар криками змусив свій загін згуртуватися й він зумів утримати лінію, доки стомлені у важких обладунках на полуденному сонці лицарі за взаємною згодою не розійшлися для перепочинку.

Під час перерви Бомануар, намагаючись підняти бойовий дух, виголосив промову про великі перемоги над сарацинами і посвятив у лицарі одного зі зброєносців, завершивши церемонію словами: «Так, ми втратили п'ятьох. Але нам дістанеться більше слави, якщо ми все-таки переможемо».

Як тільки пролунав сигнал на продовження бою, двоє англійських латників на всій швидкості врізалися щитами в щити французів і відтіснили їх, звільнивши дорогу своєму капітанові. По цьому коридору Бембо прорвався в гущу французької лінії, зіткнувся віч-на-віч з де Бомануаром, якого схопив в обійми і з силою жбурнув на землю так, що у того випав з руки меч. Перш ніж конетабль встиг отямитися, Бембро двічі вдарив руків'ям меча по забралу Бомануара і зі словами «Здавайся» приставив свій кинджал до очниці шолома конетабля. Доки він чекав відповіді майже непритомного француза, Ален де Корвальо ударом списа збив з Бембо шолом, а Жоффруа дю Буа увігнав вістря меча в горло англійцю.

Поранений Бомануар намагався полишити поле бою, щоб вгамувати спрагу, але, присоромлений окриком дю Буа «Пий свою кров і твоя спрага пройде», знову став у стрій. Долю поєдинку вирішив його зброєносець Гійом де Монтобан, який важким конем на швидкості двічі в'їхав у натовп англійців. Їх стрій розсипався, зо вісім чоловік опинилось на землі і французи добили збентеженого супротивника: дев'ять англійців загинуло, інші здалися. Їх привезли в замок Жослен і незабаром відпустили за символічний викуп. Французи втратили шість осіб.

«Бій тридцяти» не мав жодного воєнного значення, але став широко відомим сучасникам як приклад лицарства вищого ґатунку, попри те, що серед англійців викликав осуд через порушення франко-бретонцями обумовлених правил. Його оспівували трувери, переказували літописці, а король Карл V на згадку про нього замовив тематичний гобелен. Слава учасників бою була такою, що, за словами хроніста Жана Фруассара, навіть через двадцять років понівечений шрамами Ів Шаруель був найпочеснішим гостем за королівським столом. З часом «Бій тридцяти» був міфологізований, у переказах його франко-бретонські учасники постали захисниками пригноблених від іноземців-загарбників у роки Столітньої війни.

У 1811 році імператор Наполеон Бонапарт замовив обеліск, який через вісім років був встановлений на місці бою вже його наступником, Людовиком XVIII, із надписом: «Тридцять бретонців, чиї імена приведені нижче, воювали, щоб захистити бідних, ремісників і майстрів, і вони перемогли іноземців, що принесли на нашу землю доленосні незгоди. Бретонці, беріть приклад з ваших пращурів!».

Примітки

1. ^ Після перемоги у битві при Слейсі в січні 1340 року Едвард ІІІ урочисто прибув у Фландрію, де на головній площі Гента проголосив себе королем Франції, після чого йому на вірність принесли присягу городяни і представники міст Брюгге та Іпр.
Друк 4
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 28 березня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 27 березня

Страта Івана Виговського

1664
#ЦейДень

Все про 27 березня

Події, факти, персоналії

Завершення першого комуністичного штурму

1921

Найжахливіша авікатастрофа в історії

1977