Поліомієліт як хвороба відома людям уже декілька тисячоліть. Але у працях давніх вчених, зокрема Гіпократа та Галена, йдеться лише про поодинокі випадки. Так само рідкісною була ця хвороба в часи Середньовіччя. З середини XIX століття поліомієліт з'являється в Західній Європі та США у такій формі, що в багатьох хворих залишаються наслідки хвороби на все життя. Парадоксальним чином він набув особливого поширення внаслідок загального покращення гігієни в кінці XIX століття, що призвело до послаблення автоімунних реакцій організму. Коли в 1887 році у Стокгольмі було виявлено численні випадки хвороби, поліомієліт, спинномозковий параліч, був визнаний епідемічною хворобою. Першою науково описаною епідемією поліомієліту був спалах хвороби в 1894 році у США, відомий під назвою «епідемія поліомієліту в Оттер Велей»
У Європі й США регіональні епідемії траплялися кожні 5-6 років. Однією з найбільших епідемій був спалах хвороби в східних штатах США у 1916 році, коли від поліомієліту загинуло 6000 чоловік. У Європі епідемії були зокрема у 1932 році в Німеччині (3700 випадків) та у 1934 році в Данії (4500 випадків). Серед потерпілих від епідемії 1921 року в США був майбутній президент США Франклін Рузвельт, який заснував у 1938 році Національну фундацію з боротьби проти поліомієліту. У середині XX століття зростання захворюваності на поліомієліт набуло в багатьох країнах Європи та Північній Америки характер національного лиха — лише в США в 1952 році було зафіксовано 58 тисяч захворювань і 3 тисячі померлих від цієї хвороби.
У перші десятиліття XX століття, лікування полієміліту обмежувалось карантином для запобігання передачі вірусу. Коли в 1930-х роках почались перші дослідження вірусів, Джонас Солк, нащадок єврейських емігрантів з Росії, був студентом медичного факультету нью-йоркського університету. У роки Другої світової війни він брав участь у розробці вакцин проти грипу, а в 1947 році, як керівник науково-дослідної лабораторії в Університеті Піттсбурга, отримав грант для вивчення вірусу поліомієліту та розробки відповідної вакцини.
Перші успішні результати були отримані в 1950 році; через два роки доктор Солк провів перші випробування на людях — в експерименті взяли участь хворі на поліомієліт і його родина. Про створення ефективної вакцини він оголосив 26 березня 1996 року на радіо CBS і у статті, опублікованій в журналі Американської медичної асоціації через два дні. У лютому 1954 року почалось перше практичне застосування вакцини проти поліомієліту, розробленої доктором Джонасом Солком, — цього дня почалось щеплення більше 5000 учнів початкових класів Пітсбурга. Про результативність вакцини було оголошено 12 квітня 1955 року і цей день майже став національим святом у США.
Запровадження в практику вакцин проти поліомієліту призвело до швидкого зниження захворюваності, а на багатьох територіях — до практично повної його ліквідації (в СРСР захворюваність знизилася з 22 000 випадків у 1961 році до 4 000 випадків в 1962-у і надалі реєструвалося не більше 100—150 випадків на рік). Найбільшу роль у подоланні недуги відіграла безкоштовна вакцина для прийому всередину, розроблена американським імунологом Альбертом Себіним, — в 1957 році вона пройшла успішні випробування й була визнана ВООЗ найдієвішою.
У 1960 році Джонас Солк став засновником Інституту з біологічних досліджень у Ла-Хої, Каліфорнія, і останні роки свого життя провів у пошуках вакцини проти СНІДу.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Палочка Коха, 1882
• Протитуберкульозна вакцина БЦЖ, 1921
• Епідемія лихоманки Ебола, 2014
• Найжахливіші пандемії (інфографіка)