Король Швеції
Карл IX Ваза
22 березня 1604 року риксдаг у Норрчепінгу королем Швеції проголосив Карла, герцога Седерманландського, дядька усунутого ним зі шведського престолу польського короля Сигізмунда III Вази. Його правління знаменувало останній етап Реформації у Швеції і утвердження в країні лютеранства як державної релігії. На обкладинці: Портрет Карла IX невідомого художника © Національний музей образотворчого мистецтва Швеції
12161
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

По смерті 29 вересня 1560 року Густава Ерікссона з династії Ваза, під керівництвом якого Швеція домоглась незалежності, на престол зійшов його старший син Ерік. В ході війни за Лівонську спадщину він вступив у конфлікт зі своїм зведеним братом Юханом, герцогом Фінляндським, який у пошуках союзника 4 жовтня 1562 року у Вільно одружився з Катериною Ягеллонкою, сестрою короля польського Сигізмунда II Августа, котрому надав велику позику під заставу семи замків у Лівонії. Родичання з ворогом і без дозволу рікстагом (парламентом) було розцінено як зрада, й 12 серпня 1563 року Юхан з дружиною були захоплені у замку Або (нині Турку, Фінляндія) і наступні п'ять років провели в ув'язненні, доки Ерік XIV не був повалений невдоволеною його свавільним правлінням знаттю на чолі зі своїм третім братом Карлом, герцогом Седерманландським.

Юхан III коронувався на престол Швеції 30 вересня 1568 року. Його прокатолицька позиція і прагнення до централізації держави привели до суспільної напруги, яка особливо зросла зі сходженням 17 листопада 1592 року на престол Польщі його сина ревного католика Сигізмунда III. Щоб убезпечитись від зовнішніх релігійних впливів, за ініціативою герцога Карла у березні 1593 року в Уппсалі відбувся церковний синод, який затвердив лютеранську доктрину як єдино дозволену в Швеції, офіційно заборонивши католицизм, кальвінізм і цвінгліанство.

Сигізмунд III Ваза, що у вересні з дружиною прибув до Стокгольма на похорони батька, не зміг домогтись права на релігійну свободу для католиків і перед коронацією 19 лютого 1594 року дав урочисту клятву дотримуватись рішень Уппсальського синоду. У липні він повернувся до Польщі, залишивши Швецію під фактичним управлінням королівської ради (ріксроду) й заборонивши скликати парламент без його на те дозволу.

Проте герцог Карл заборону проігнорував і восени 1595 року таки скликав рікстаг в місті Седеркопінґ, на якому домігся призначення себе регентом на час відсутності короля й права управління Швецією разом з Таємною радою (урядом). Це рішення не було підтримане дворянством Фінляндії на чолі з губернатором Класом Флемінгом, й Карл інспірував проти нього масове селянське повстання. Хоча у лютому 1597 року воно було жорстоко придушене, несподівана смерть Флемінга через місяць дала привід для чуток про причетність до неї герцога Седерманландського.

Втрата надійного союзника й чи не єдиного пропольськи налаштованого шведського магната підштовхнула Сигізмунда III до відкритого виступу проти свого дядька, якого він повідомив про відмову визнати його регентом і передав усю повноту влади Таємній раді. Несподівано для себе на скликаному з цього приводу у місті Арбурга парламенті Карл підтримки не знайшов і з вірним йому військом захопив найбільші замки Швеції, включно із замком Або, який не зуміла захистити вдова Класа Флемінга. Сприйнявши це як відкритий виклик, у лютому 1598 року Сигізмунд зібрав 5-тисячне військо, головним чином угорських і німецьких найманців, й, розраховуючи на підтримку фінської й естонської знаті, а також Данії і Норвегії, розпочав проти Карла війну.

Лише у травні армія польського короля під командуванням лівонця Юргена Фаренсбаха висадилась на півдні Швеції поблизу Кальмара. Зі сходу в Уппландії її підтримала армія Арвіда Столарма, губернатора Нарви, призначеного Сигізмундом командувачем військ у Лівонії і Естляндії, якій вдалось зайняти Стокгольм.

Кілька тижнів посланці з Бранденбурга, Пруссії та Мекленбурга марно намагалися замирити Карла і Сигізмунда. Тим часом активна антикатолицька пропаганда дозволила Карлу мобілізувати проти свого племінника багатьох шведських дворян, фермерів Аппландії і зібрати 7-тисячне військо, яке 18 вересня атакувало Сигізмунда біля замку Штегеборг. Незважаючи на майже удвічі більшу чисельність, воно було розбите і зазнало великих втрат, але несподівано для всіх Сигізмунд вирішив проявити великодушність і дав можливість Карлу з рештками армії відступити.

Це виявилось фатальною помилкою Сигізмунда — вже 4 жовтня 1598 року він був розбитий у бою біля Лінчепінга, де втратив чверть війська і, фактично взятий у полон, був змушений погодитись на розпуск своєї армії, видачу Карлу шведських дворян, що перейшли на його бік, і скликання ріксдага. У березні наступного року Карл звільнив Кальмар, який не врятував надісланий Сигізмундом флот, провів кампанію жорсткої помсти вищому дворянству, що виступило проти нього, домігшись від спеціально скликаних з цієї нагоди зборів станів страти основних своїх ворогів, включаючи канцлера Еріка Спарра. Після того як на польському сеймі Сигізмунд оголосив про намір приєднати до Речі Посполитої герцогство Естляндію, Карл, діючи на випередження, у серпні 1600 року сам зайняв Ревель і у жовтні з військом рушив у підпольську Лівонію, що стало початком Другої шведсько-польської війни.

Після чергової відмови Сигізмунда III виконати обіцянку і скликати шведський парламент, у липні 1599 року його скликав Карл і, як повновладний правитель Швеції, домігся від нього усунення з престолу польського короля, як такого, що одружився без згоди рікстагу, і затвердження себе регентом 10-літнього Юхана, сина його брата Юхана III. Наступного року парламент змінив порядок спадкоємництва престолу, затвердженого у 1590 році, повернувши принцип агнатичного старшинства в успадкуванні влади. Це рішення було підтверджене на риксдазі у Норрчепінгу 22 березя 1604 року, який проголосив Карла, герцога Седерманландського, королем Швеції, а спадкоємцем престолу — його племінника Юхана.

Майже вісім років правління Карла IX пройшли у неперервній війні з Річчю Посполитою, яка складалась для нього вкрай не вдало. Дивом врятувавшись у 1605 році після нищівної поразки під Кірхгольмом (нині Саласпілс, Латвія) у протистоянні із втричі меншим військом литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича, він втратив перспективи завоювати Лівонію. Повернувшись на батьківщину, 17 березня 1607 року він коронувався на престол в Кафедральному соборі Уппсали.

Карл IX був не дев'ятим шведським королем з іменем Карл, а третім. Попри хибність нумерації (як і шведських монархів з іменем Ерік, починаючи від Еріка XIV, який насправді був сьомим), що бере початок від псевдонаукової «Історії всіх готських і шведських королів» 1554 року останнього католицького архієпископа Швеції Йоганнеса Магнуса, вона зберігається й досі

Намірів розширити свої володіння Карл IX не полишив і в 1609 році виступив на підтримку московського царя Василя Шуйського в його протистоянні з Лжедмитрієм II, а через два роки втягнувся у Кальмарську війну з Данією за контроль над Балтійським морем.

Так і не зумівши у жодній зі своїх військових кампаній досягти вагомого успіху, 30 жовтня 1611 року Карл IX помер у Ничепінгу на 62 році життя і 21 квітня 1612 року був похований у лютеранському соборі міста Стренгнес у своїх родинних володіннях у Седерманландії.

Уряд Швеції очолив його племінник Юхан, який, втім, невдовзі відмовився від претензій на престол на користь свого двоюрідного брата Густава II Адольфа, 17-літнього сина Карла IX, за правління якого Швеція вийшла переможцем у Тридцятилітній війні, досягнувши висот імперської могутності.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 24 березня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 22 березня

Розпуск ордену тамплієрів

1312
#ЦейДень

Все про 22 березня

Події, факти, персоналії

Битва біля Боже

1421

Відставка останнього китайського імператора

1916

Хатиньська трагедія

1943