Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Розпуск ордену тамплієрів
Під тиском французького короля Філіпа IV Вродливого консисторія кардиналів під головуванням папи римського Климента V 22 березня 1312 року постановила розпустити орден Бідних Лицарів Христа і Храму Соломона, про що офіційно було повідомлено через два тижні на Вселенському соборі у В'єнні буллою «Vox in Excelso». Більша частина майна і грошових коштів тамплієрів, вилучених по всій Європі, була передана Ордену госпітальєрів.
На обкладинці: Восьмикутний хрест тамплієрів
26579
Релігія
Володимир Лук'янюк
Орден Бідних Лицарів Христа і Храму Соломона був заснований у 1119 році у церкві Гробу Господнього в Єрусалимі невеликою групоє лицарів — легенда стверджує, що їх було дев'ятеро, — на чолі з вихідцем із Шампані Гуго де Пейном, які дали клятву цнотливості і бідності і присяглись захищати прочан, що відвідували Святу землю. Тодішній правитель Єрусалимського королівства Болдуін II де Бур надав у розпорядження лицарів мечеть Аль-Акса, яка ототожнювалась з біблійним храмом царя Солмона, темплем, звідки пішла інша назва братства — тамплієри.
Мініатюра «Король Балдуін II передає Гуго де Пейну і Годфруа де Сент-Омеру храм Соломона» з «Історії священної війни християнських королів у Палестині та східних краях» Вільгельма Тірського, XII ст. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Король Балдуін II передає Гуго де Пейну і Годфруа де Сент-Омеру храм Соломона» з «Історії священної війни християнських королів у Палестині та східних краях» Вільгельма Тірського, XII ст. © Національна бібліотека Франції
У 1128 році на соборі в Труа орден тамплієрів отримав квазічернечий статут, укладений ігуменом-цистеріанцем Бернардом з Клерво, 1139 році від папи римського Інокентія II — широкі податкові пільги, право вільно перетинати будь-який кордон і офіційну форму білих або чорних тунік, прикрашених хрестом.
У 1140-х роках тамплієри вже діяли по всіх замках Святої Землі, стали самостійною воєнізованою організацією, що брала участь у кампаніях проти мусульман не лише на Близькому Сході, але й на Піренях. У 1148 році півсотні тамплієрів на чолі з таким собі Гілбертом врятувало від повного розгрому кількадесяттисячне військо Людовика VII Молодого, яке під час Другого хрестового походу втратило керованість при переході через Малу Азію, після чого братчики ще й надали дві тисячі марок сріблом у кредит французькому королю, який прибув на війну з величезним обозом і пишною свитою, щоб той зміг дістатись морем з Антальї до Святої землі.
Тамплієри були винахідниками векселя, цінного паперу, який видавався паломникам в обмін на внесену ними суму, — після прибуття до місця призначення подорожуючий отримував за ним від тамплієрів усі кошти в місцевій валюті. Обмін валют — ще один фінансовий інструмент, який інституціоналізували тамплієри
Переглянутий у 1165 року статут тамплієрів остаточно перетворив їх на членів військової організації, в основі якої були воєнний вишкіл, безумовний послух і жорстка дисципліна без права залишити поле бою за жодних обставин.
Битва біля гори Роги Хаттіна у Нижній Галілеї, де 4 липня 1187 року султан Єгипту і Сирії Салах ад-Дін розбив армію єрусалимського короля Гі де Лузіньяна, могла стати фатальною для тамплієрів — крім великої кількості полеглих у бою, у полон потрапило близько двох сотень братчиків. Всі вони були жорстоко страчені, окрім великого магістра Жерара де Рідфора, який наказав здати без бою великі фортеці у Газі. «Ніхто з тамплієрів не вижив» — повідомив Саладін багдадського халіфа. Однак вже за кілька років тамплієри відновили і свою кількість і військову репутацію, й, коли у Святу Землю прибув Річард Левове Серце, щоб очолити Третій хрестовий похід, вони були в авангарді переможної армії англійського короля. У нього тамплієри купили Кіпр, який згодом перепродали, і коли Річард інкогніто рушив через Європу на батьківщину, він, кажуть, був у саме у вбранні тамплієра.
Орден тамплієрів був серед активних учасників й наступних хрестових походів і як кредитор і як безпосередній учасник бойових дій, у 1220-30-х роках допоміг Хайме Арагонському завоювати Ібіцу і Майорку, у 1244 році — Валенсію. Коли через півстоліття християни були витіснені зі Святої Землі єгипетськими мамелюками, останні рубежі Акри захищали саме тамплієри, на чолі з полеглим 18 травня 1291 року Великим магістром Гійомом де Божу, який, за легендою, коли його виносили смертельно пораненого з поля бою, виправдовувався: «Я не втікаю, я помираю».
Разом із казною уцілілі тамплієри перебрались спочатку у Сідон (нині Сайда у Ливані), де Великим магістром було обрано Тібо Годена, а з падінням фортеці через два місяці — на Кіпр, який став новим прихистком і для єрусалимських королів.
Після несподіваної смерті Годена у квітні 1292 року Великим магістром ордену було обрано десь 50-літнього бургундського лицаря Жака де Моле. Він негайно відправився у Європу, де намагався заручитись підтримкою папи Боніфація VIII, англійського короля Едварда Плантагенета, арагонського Хайме Завойовника і неапольського Карла II Анжуйського, проте його заклики до нового хрестового походу почуті не були. Натомість папою було вперше піднято питання про злиття ордену тамплієрів з не менш войовничим орденом госпітальєрів (іоанітів). Моле намагався власними силами організувати коаліцію проти мамелюків, вів переговори з вірменським Кілікійським царством і монгольським Ільханатом, у 1302 році навіть зумів захопити острівець Руад, який мав стати плацдармом для завоювання великого портового міста Тартус, проте втримати його не зміг.
Невдача тамплієрів знову поставила на порядок денний питання про їх злиття з госпітальєрами, яке у 1305 році підняв щойно обраний папа Климент V, який знаходився під французького короля Філіпа IV Вродливого, настільки сильним, що навіть був змушений перенести папську столицю з Риму до Пуатьє. Звинувачення кількох вигнаних з Ордену лицарів у непристойній і богохульницькій церемонії ініціації тамплієрів, було негайно підхоплене недоброзичливцями, і Моле мусів виправдовуватись перед своїм чи не найбільшим боржником Філіпом IV. Після зустрічі з ним 24 червня 1307 року у Парижі Моле вирушив на аудієнцію до папи, звернувшись до нього з проханням провести ретельне розслідування, щоб очистити бездоганну репутацію лицарів Христа від будь-яких наклепів і домислів.
Портрет Філіпа IV Вродливого з «Компендіума королів Франції» Жана Тіллетського, сер. XVI ст. © Національна бібліотека Франції
Портрет Філіпа IV Вродливого з «Компендіума королів Франції» Жана Тіллетського, сер. XVI ст. © Національна бібліотека Франції
Інквізицією проти тамплієрів було висунуто п'ять звинувачень — відмова від хреста і плювання на нього під час посвячення в Орден, роздягання неофіта і цілування його наставником у пуп, задній прохід і рот, проповідь законності і природності хіті, освячення очкура, яким підперезувались тамплієри, на голові ідола у вигляді людської голови з великою бородою і відмова священників Ордену освячувати Святі Дари та спотворення ними формули меси. Згодом до цих звинувачень були додані ще кілька, як-то поклоніння коту, мужолозтво і скотолозтво.
Користуючись ситуацією і не чекаючи кінця розслідування, Філіп IV вирішив діяти — 14 вересня 1307 року королівська рада постановила арештувати всіх тамплієрів, що перебували на території Франції. Країною були розіслані секретні депеші, і на світанку 13 жовтня були схоплені Жак де Моле, який напередодні у Парижі ніс труну невістки французького короля Катерини Куртене, і зо шість сотень його братів по Ордену.
Одна зі сторінок протоколу допиту сенешаля Каркассона королівськими чиновниками і представником інквізиції, 13 листопада 1307 року © Національна бібліотека Франції
Одна зі сторінок протоколу допиту сенешаля Каркассона королівськими чиновниками і представником інквізиції, 13 листопада 1307 року © Національна бібліотека Франції
Під тортурами Моле зізнався, що ритуал посвяти тамплієрів включав «заперечення Христа і зневагу до хреста», написав листи до інших братчинків з проханням теж зізнатись у віровідступництві, й 24 чи 25 жовтня повторив свої зізнання перед теологами Паризького університету. Майже одночасно з ним винним визнав себе і генеральний візитатор (ревізор) Ордену Гуго де Пейро. Маючи їх зізнання, Філіп IV зажадав від папи негайних заходів проти тамплієрів, і 22 листопада 1307 року Климент V буллою «Pastoralis praeeminentiae» наказав усім християнським монархам заарештувати тамплієрів й конфіскувати їхнє майно. Однак у грудні папа все ж надіслав у Париж двох своїх легатів, за присутності яких Моле і Пейро відмовились від своїх попередніх свідчень. З огляду на це, на початку 1308 року Климент V зупинив інквізаційні процеси і лише через півроку, після кількаденної зустрічі з Філіпом Вродливим, який особисто прибув у Пуатьє, погодився продовжити розслідування діяльності тамплієрів, розділивши його на два, — папське стосовно діяльності Ордену загалом і єпископальні (територіальні) для визначення відповідальності кожного тамплієра зокрема.
Підсумки усіх розслідувань були підведені на Вселенському соборі, що зібрався у В'єнні у жовтні 1311 року у соборі св. Маврикія. У перерві між його сесіями під головуванням Климента V зібралась консисторія кардиналів, яка 22 березня 1312 року постановила розпустити, але на засуджувати, орден Бідних Лицарів Христа і Храму Соломона. Про це було урочисто повідомлено 3 квітня папською буллою «Vox in Excelso». Буллами від 2 і 16 травня більша частина майна тамплієрів «заради віри християнської і Святої землі» була передана ордену госпітальєрів, який на той час уже міцно утвердився на захопленому у візантійців острові Родос.
Крім анулювання 200 тисяч флоринів і півмільйона ліврів особистого боргу Філіпа IV і векселів його родини, від конфіскованих активів тамплієрів французькому королю перепало ще 200 тисяч ліврів готівки і 60 тисяч ліврів компенсації за ведення судових процесів
Більшість із понад шести сотень затриманих у Франції тамплієрів, які «визнали єресь» і «повернулись до таїнств і єдності Церкви», були звільнені від покарання наказом Філіпа IV 20 серпня 1308 року. Слідство стосовно інших тривало кілька наступних років, й більшість тамплієрів було засуджено до різних термінів ув'язнення, часом і довічного. 10–12 травня 1310 року у передмісті Парижа було спалено на вогнищі 54-х найбільш стійких братчика, які відмовились розкаятись і визнати інкриміновані їм гріхи, трохи пізніше ще 9 тамплієрів було спалено у Санлісі і троє — у Пон де Л'Арк.
Серед тих хто мав бути звільнений ще у 1308 році, були і Великий магістр Жак де Моле та генеральний візитатор Гуго де Пейро, однак Філіп IV відмовився виконувати папське розпорядження і вони разом з пріором Аквітанії Жоффруа де Гонневілем та пріором Нормандії Жоффруа де Шарне були віддані під суд. 18 березня 1314 року перед собором Паризької богоматері їм зачитали вирок — довічне ув'язнення. Моле і Шарне бурхливо обурились, відкинули звинувачення, наполягаючи, що і вони і орден «чисті перед Богом і людьми». Про їх демарш було негайно повідомлено королю, який зажадав нового суду над Моле і Шарне, що «повторно впали в єресь», і надвечір того ж дня вони були спалені на Єврейському острові посеред Сени.
Мініатюра «Страта Жака де Моле на вогнищі у 1314 році» з «Великих французьких хронік», після 1380 року © Британська бібліотека
Мініатюра «Страта Жака де Моле на вогнищі у 1314 році» з «Великих французьких хронік», після 1380 року © Британська бібліотека
Тамплієри були винищені лише у Франції. Англійський король Едвард II відправив лицарів Храму в монастирі, щоб вони спокутували свої гріхи. Шотландія навіть надала притулок тамплієрам з Англії і, можливо, Франції. Німецькі тамплієри після розпуску ордену у своїй більшості перейшли до Тевтонського ордена. У Португалії лицарі Храму Соломона були виправдані судом і в 1318 році лише змінили свою назву, ставши лицарями ордена Христа; під такою назвою орден зберігся протягом наступних століть і під його прапором вирушив до Індії Васко да Гама.
Зі смертю Великого магістра Жака де Моле людська фантазія пов'язала численні легенди, зокрема начебто виголошене ним у полум'ї прокляття папі і королю Франції, які померли через місяць і півроку, відповідно. Три сина Філіпа IV Вродливого відомі як «прокляті королі» — вони померли бездітними протягом наступних чотирнадцяти років і в 1328 році на зміну Капетингам на престол Франції зійшли Валуа, що дало поштовх до Столітньої війни з англійськими, за походженням — французькими, Плантагенетами.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 08 травня 2012. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Релігія
Європа
Середньовіччя

Головні події 22 березня

#ЦейДень
Все про 22 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left21 березня
23 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward