Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Угорська окупація Карпатської України
18 березня 1939 року угорські війська завершили окупацію Карпатської України, яка проіснувала як незалежна країна лише кілька днів. Ця подія ознаменувала початок Другої світової війни для українців.
На обкладинці: Танкетки CV-35 угорських окупаційних військ на вулицях міста Хуст, березень 1939 року
24357
Україна
Яна Примаченко
Укладення Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року поклало початок розчленуванню Чехословацької республіки, чим скористалися закарпатські українці аби почати розбудову автономії краю. Ще 4 вересня вони створили парамілітарну організацію — Українську національну оборону (УНО), — метою якої був захист державного майна і населення краю від нападів угорських та польських диверсантів, особиста охорона прем'єр-міністра та міністрів автономного уряду. Загальна кількість членів УНО складала близько тисячі чоловік, з яких було сформовано два боєздатних відділи, згодом зведені в 1-шу чоту під командуванням полковника Михайла Колодзінського (Гузара).
Реорганізація воєнізованих формувань Закарпаття була пов'язана з рішенням Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року, який передавав Угорщини близько 12% переважно рівнинної території краю з 175 тис. населення. В один момент Карпатська Україна втратила основні міські центри (Ужгород, Мукачеве, Берегове) та транспортне сполучення з рештою Чехословаччини і автономний уряд Закарпаття був змушений переїхати з Ужгорода до нової столиці — міста Хуст.
Автомобіль Українського Національного Об'єднання на вулиці міста Хуст, 1939 рік
Автомобіль Українського Національного Об'єднання на вулиці міста Хуст, 1939 рік
9 листопада 1938 року відбулися установчі збори Організації Народної оборони Карпатська Січ (ОНОКС). Наступного дня її статут було затверджено міністерством внутрішніх справ Підкарпатської Русі Юліаном Реваєм. Наприкінці січня 1939 року при МВС Карпатської України була створена референтура для справ Карпатської Січі, процес організаційного оформлення якої тривав до 19 лютого.
Найбільшою проблемою Карпатської Січі було озброєння — згідно чехословацького законодавства ОНОКС не потрапляла до категорії організацій, що мають право на носіння зброї. Але, оскільки січовики допомагали прикордонникам ловити диверсантів, то чехословацьке командування пішло назустріч і видало невелику кількість зброї, переважно пістолетів та гвинтівок австрійської системи Манліхера. Цього явно не вистачало аби укомплектувати весь особовий склад Карпатської Січі, а ідея її повноцінного озброєння викликала спротив у чехословацького військового командування.
12 березня 1939 року Угорщина одержала згоду Берліна на окупацію Закарпаття. Військовий штаб ОНОКС виступив з вимогою негайного озброєння січовиків. Підтримана головою уряду Августином Волошиним, ця ініціатива наштовхнувся на категоричний спротив представника центрального уряду в краї генерала Людвіг Прхали, який вимагав аби січовики повернули видану їм зброю. Після відмови це зробити в ніч з 13 на 14 березня у Хусті відбувся бій між Карпатською січчю та чеськими військами. Тільки повномасштабний наступ угорської армії, зупинив кровопролиття — о 5-й ранку 14 березня, ще до проголошення Словаччиною державної незалежності, яке відбулось цього ж дня під тиском Німеччини, вона перейшли демаркаційну лінію і просувалась у трьох напрямках: західному (Ужгород-Перечин-Великий Березний-Ужок), центральному (Мукачево-Чинадієво-Свалява-Іршава-Білки-Довге) та східному (Берегово-Севлюш-Хуст-Тячів-Солотвина-Рахів-Ясіня). Ужгородська група мала відрізати відступ уряду Карпатської України та січових стрільців до Словаччини, тоді як Берегівська — не допустити захоплення південних районів Закарпаття Румунією.
Керував угорською операцією командувач 8-го корпусу угорської армії генерал-лейтенант Ференц Сомбатхеї. Чеська армія чинила спротив, але вже о 17.30 того ж дня, дізнавшись про фактичне припинення існування Чехо-Словаччини, генерал Прхала оголосив наказ про "евакуацію чеських військових частин і державних службовців з Підкарпатської Русі". З цього моменту Карпаська Січ залишилася сам на сам з угорською армією.
Ввечері 14 березня 1939 року Августин Волошин проголосив незалежність Карпатської України, а наступного дня її затвердив Сейм. В терміновому порядку міністром військових справ призначили Степана Клочурака, який 15 березня видав наказ про "Формування штатів управління", котрим створювалися збройні сили нової української держави — Національна Оборона Карпатської України. Очолив їх колишній підполковник армії УНР Сергій Єфремов. Також було сформовано Генеральний військовий штаб, до складу якого увійшли одинадцять чоловік: полковник М. Колодзінський (Гузар), полковник В. Філонович, надпоручик О. Парчаній, надпоручик А. Гулянич, поручник А. Бабіля, підпоручник А. Івашкович, поручник М. Пуглик, підпоручник С. Вайда, поручник Г. Барабаш (Петро Чорний), поручник Р. Шухевич (Борис Щука) і командант ОНОКС І. Роман. Шефом штабу і начальником оперативного відділу Начальної Команди збройних сил Карпатської України став полковник Михайло Колодзінський.
Командувач збройних сил Карпатської України Сергій Федорович Єфремов (1893-1966) доводився племінником академіку ВУАН Сергію Олександровичу Єфремову (1876-1939), репресованому 1930 року за сфабрикованим радянською владою процесом Спілки визволення України
На заклик Начальної Команди до штабу Національної оборони долучилися старшини Карпатської Січі та ветерани армії УНР: поручик З. Коссак (Тарнавський), чотар Є. Врецьона (Волянський), сотники армії УНР Дорошенко, Яворський і Михайлов, поручики Б. Єфремов, Петрика і Капля, а також генерал-хорунжий В. Петрів. В лютому 1939 року особовий склад зареєстрованих членів КС становив 10-15 тисяч осіб., але реальний військовий вишкіл пройшли не більше 2 тисяч, які й склали військовий кістяк збройних сил Карпатської України.
Основні бої з мадярами пройшли 15-16 березня 1939 року. Визначальний бій відбувся на Красному полі — рівнині на правому березі Тиси поблизу Хуста. Відступаючи від Севлюша (нині — Виноградів) через Королево аж до Красного поля січовики стримували переважаючі сили противника і останню лінію оборони, що розтягнулася вздовж правого берега Тиси на 4 км, сформували вздовж залізничного шляху Рокосово — Веряця — Велика Копаня. Її організували районний командант Карпатської Січі — І. Ковач, поручик І. Чучка та Я. Голота. Регулярним частинам угорської армії протистояло кілька сотень вояків, озброєних легкими кулеметами, гвинтівками, ручними гранатами та пістолетами. Бій розпочався 16 березня о 10-й годині і тривав з півгодини: січовики були змушені відступити під сильним артилерійським обстрілом. О 12-й годині з Хусту підійшла сотня підкріплення, що дозволило січовикам перейти в контратаку. Бій на Красному полі затягувався, угорська армія задіяла літаки та легкі танкетки. Перевага супротивника у живій силі і озброєнні змусили карпатських оборонців відступати з боями до Хусту, в який угорські війська увійшли о 16-й годині.
Михайло Колодзінський (1902-1939), 1924 рік
Михайло Колодзінський (1902-1939), 1924 рік
В бою на Красному полі загинуло близько 230 січовиків, українських офіцерів чеської армії і добровольців, переважно семінаристів та пластунів. Крім того мадяри захопили в полон 450 січовиків, серед яких було багато галичан. Втрати угорців становили близько 160 убитими і 400 пораненими. Залишки вояків з Красного поля приєдналися до решти січовиків, які відступали до Великого Бичкова, щоб організувати там другу лінію оборони.
Станом на 18 березня Карпатська Україна була повністю окупована угорськими військами.
Обороняючи Закарпаття, у 22 великих боях і дрібних зіткненнях січовики втратили до 1,5 тисячі осіб убитими і зниклими безвісті. Серед них був і автор української воєнної доктрини Михайло Колодзінський, за однією з версій разом зі ще 15 січовиками 19 березня 1939 року розстріляний угорцями в Солотвино.
Яна Примаченко © спеціально для «Цей день в історії», 18 березня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Нобелівська премія
Інфографіка
Нобелівська премія
Україна
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 18 березня

#ЦейДень
Все про 18 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left17 березня
19 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward