сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Паризька комуна
18 березня 1871 року Національна гвардія та біднота Парижа підняли повстання проти політики уряду Адольфа Т'єра. Цього дня була захоплена міська ратуша, урядові війська вимушено залишили місто і влада в Парижі перейшла до Центрального комітету Національної гвардії, більшість в якому складали соціалісти та анархісти.
11672
Політика
Володимир Лук'янюк
У липні 1870 року між імперією Наполеона III і німецькими державами на чолі з Прусією розпочалась війна, в ході якої Франція зазнала ряд суттєвих поразок. Небезпека голоду і епідемій змусила тимчасовий уряд, зформований у вересні, укласти в лютому 1871 року попередній мирний договір, який був ратифікований Національними зборами Франції. Імператор Наполеон III втратив владу, і главою держави став прем'єр-міністр Адольф Тьєр. Одним з перших його декретів був направлений проти національної гвардії, яка була зформована під час війни з добровольців для захисту Парижа: майже 200 тисяч чоловік були позбавлені зарплати і матеріальної підтримки, а саму національну гвардію було вирішено роззброїти.
Для протидії уряду національні гвардійці створили вибірні комітети і на ранок 18 березня фактично захопили владу в Парижі; гвардійців підтримали солдати армійських частин, і вірні Т'єру війська вимушено залишили Париж. Фактичним господарем столиці Франції став Центральний комітет Національної гвардії, який підняв прапор комуни: кожному міському округу пропонувалося на власний розсуд встановлювати свій політичний та соціальний устрій, а представництво загальнонаціональних інтересів планувалось покласти на конгрес делегатів окремих громад.
26 березня пройшли вибори до громадської Ради комуни, яка була одночасно і законодавчим і виконавчим органом. Сформованій нею Виконавчій комісії підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств.
В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, оскільки у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комуністи, прудоністи і якобинці; доводилося також рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка також була представлена в Раді. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни, її «Декларація до французького народу» від 19 квітня, проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції. Було скасовано привілеї посадовців і введено їх виборність; церкву відокремили від держави, ввели робітничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо; старий суд замінили народним судом.
Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом Т'єра, який засідав у Версалі і перша сутичка між ними відбулась 2 квітня. 6 квітня Рада комуни видала декрет про заручників: кожна особа, обвинувачена у зносинах з Версальським урядом, негайно потрапляла у в'язницю, судилася присяжними і, якщо була визнана винною, ставала заручником паризького народу або розстрілювалась. Однак у економічних і військових справах Комуни не було порядку - місту не вистачало озброєння і продовольства. Крім того, Рада комуни не мала ніякої підтримки в провінції, на яку покладала великі надії, - всі спроби встановлення комуналістичних законів у промислових містах були придушені. Загрозу комунарам становило 130-тисячна військо, зібране, головним чином із військовополонених, повернення яких на батьківщину було прискорене Німеччиною, на прохання версальського уряду.
21 травня воно вступило в Париж і в місті почалась восьмиденна вулична різанина, нещадна з обох сторін. В останні 3 дні комуни з кількох сотень заручників, утримуваних у в'язницях Парижа, комунари розстріляли 63 людини; розстрілювались також мирні жителі, як відмовлялись їх підтримати, зпалювались цілі квартали, які не вдавалось захистити. Однак 29 травня весь Париж був уже в руках версальців. Почали свою роботу військові суди, які засудили понад 13000 чоловік, з них 7500 чоловік було заслано, а 21 розстріляні біля стін кладовища Пер-Лашез. Без суду було розстріляно за різними оцінками від 15 до 30 тисяч чоловік.
З видатних діячів комуни полягли в бою генерал комуніст Гюстав Флуранс, комендант Парижу Ярослав Домбровський, без суду розстріляний соціаліст Ежен Варлен, засуджений до страти комуніст Теофіл Ферре, заслані журналісти Анрі Рошфор та Франсуа Журд. Ряд високопосадовців Комуни, які врятували квартали Парижа від знищення, були відпущені на свободу.
31 серпня 1871 року Адольф Тьєр був обраний першим президентом Третьої республіки. У 1879 році засудженим комунарам була дарована часткова амністія, а в 1881 році - повна.
4 листопада 2016 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Битва при Ніневії
Сьогодні
Битва при Ніневії
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 18 березня

#ЦейДень
Все про 18 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left17 березня
19 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward