Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Паризька комуна
18 березня 1871 року при спробі роззброїти Національну гвардію біднота Парижа і гвардійці підняли повстання проти уряду Адольфа Тьєра. Цього дня була захоплена міська ратуша, урядові війська вимушено залишили місто і влада в столиці перейшла до Центрального комітету Національної гвардії, більшість в якому складали соціалісти та анархісти. Делеговані міськими округами представники сформували міський уряд, Паризьку комуну, яка протрималась 72 дні і була розігнана урядовими військами
На обкладинці: Барикада комунарів на паризькій вулиці Вікторія біля театру де ля Вілль, весна 1871 року
16003
Політика
Володимир Лук'янюк
У липні 1870 року між імперією Наполеона III і німецькими державами на чолі з Прусією розпочалась війна, в ході якої Франція зазнала ряд невдач. 1 вересня біля фортеці Седан вона зазнала нищівної поразки і через три дні захоплений у полон імператор Франції був позбавлений влади паризькими депутатами, які створили Уряд національної оборони на чолі з генералом Луї Трюшо.
Попри дипломатичні зусилля, Третя Французька республіка не змогла заручитись підтримкою ні Британії, ні Австрії, ні Росії, і 28 січня 1871 року після чотиримісячної облоги був змушений капітулювати Париж. 17 лютого новообрана Асамблея (парламент) доручила формування уряду запеклому опоненту поваленого імператора, колишньому прем'єр-міністру часів Липневої монархії 74-річному Адольфу Тьєру, який 26 лютого підписав Попередній франко-прусськимй мирний договір.
Прем'єр-міністр і президент Франції Адольф Тьєр (1797-1877), бл. 1870 року
Прем'єр-міністр і президент Франції Адольф Тьєр (1797-1877), бл. 1870 року
Одним з перших декретів Тьєра, як виконавчого директора уряду, був направлений проти національної гвардії, сформованої під час війни з числа добровольців для захисту Парижа: майже 200 тисяч чоловік були позбавлені зарплати і матеріальної підтримки, а саму національну гвардію було вирішено роззброїти. Серед інших непопулярних заходів нової влади, підтриманих парламентом, був прийнятий 10 березня декрет про припинення дії мораторію на стягнення боргів і квартплати, запровадженого в дні війни у листопаді попереднього року. Цим кілька сотень тисяч робітників, ремісників та дрібних торговців, що не мали заощаджень і роботи, були віддані на милість своїм домовласникам і кредиторам, що ще більше розпалило радикально налаштованих парижан.
Спроба роззброїти нацгвардію вранці 18 березня 1871 року призвела до її відкритого протистояння з армією, першими жертвами якого стали розстріляні на Монмартрі своїми ж солдатами генерали Клод Леконт і Клемент Тома. Національні гвардійці створили вибірні комітети і фактично захопили владу в Парижі. Їх підтримали солдати армійських частин, і вірні Тьєру війська і поліція вимушено залишили Париж. Фактичним господарем столиці Франції став Центральний комітет Національної гвардії, який підняв прапор комуни: кожному міському округу пропонувалося на власний розсуд встановлювати свій політичний та соціальний устрій, а представництво загальнонаціональних інтересів планувалось покласти на конгрес делегатів окремих громад.
26 березня пройшли вибори до громадської Ради комуни, яка була одночасно і законодавчим і виконавчим органом. Сформованій нею Виконавчій комісії підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств.
В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, оскільки у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комуністи, прудоністи (анархісти) і якобинці (прихильники терору); доводилося рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка також була представлена в Раді. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни, її «Декларація до французького народу» від 19 квітня, проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму — повну автономію комун на всій території Франції. Було скасовано привілеї посадовців і введено їх виборність, церкву відокремили від держави, ввели робітничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо; старий суд замінили народним судом.
Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом Тьєра, який засідав у Версалі. Перша сутичка між ними відбулась 2 квітня. Через чотири дні Рада комуни видала декрет про заручників: кожна особа, обвинувачена у зносинах з Версальським урядом, негайно потрапляла у в'язницю, судилася присяжними і, якщо була визнана винною, ставала заручником паризького народу або розстрілювалась. У економічних і військових справах Комуни бракувало порядку — Парижу не вистачало озброєння і продовольства. Крім того, Рада комуни не мала ніякої підтримки в провінції, на яку покладала великі надії, — всі спроби встановлення комуналістичних законів у промислових містах були придушені.
Основну загрозу комунарам становило 130-тисячне військо, зібране, головним чином, із військовополонених, повернення яких на батьківщину було прискорене Німеччиною на прохання версальського уряду. 21 травня воно вступило в Париж і в місті почався «Кривавий тижень» вуличної різанини, нещадної з обох сторін. В останні три дні Комуни з кількох сотень заручників, утримуваних у в'язницях Парижа, комунари розстріляли 63 людини; страчувались також і мирні жителі, котрі відмовлялись підтримувати комунарів, спалювались цілі квартали, які не вдавалось захистити.
Зруйнований під час придушення Паризької комуни Отель-де-Вілль, в якому з 1357 розміщуються паризькі муніципальні органи влади, 1871 рік © Огюст Колар/Музей мистецтва Метрополітен
Зруйнований під час придушення Паризької комуни Отель-де-Вілль, в якому з 1357 розміщуються паризькі муніципальні органи влади, 1871 рік © Огюст Колар/Музей мистецтва Метрополітен
Однак 29 травня весь Париж був уже в руках урядових військ. Практично зразу почали роботу військові суди, через які пройшло понад 13000 чоловік, з яких 7500 було заслано, а 21 людина була розстріляна біля стін кладовища Пер-Лашез. У позасудових розправах було страчено за різними оцінками від 10 до 20 тисяч чоловік. З видатних діячів комуни в боях полягли генерал комуніст Гюстав Флуранс, комендант Парижу польськй революціонер Ярослав Домбровський; були страчені (без суду) соціаліст Ежен Варлен, що очолював управління з постачання Національної гвардії, і за вироком — відповідальний за позасудові страти комуніст-неоякобінець Теофіл Ферре, у заслання у Нову Каледонію були вислані ліво-радикальний журналіст Анрі Рошфор та завідувач фінансами Комуни Франсуа Журд. Ряд високопосадовців Комуни, які врятували квартали Парижа від знищення, були відпущені на свободу.
З боку уряду за 72 дні Паризької комуни загинуло 877 чоловік, 6 454 було поранено і 183 пропало біз вісті
31 серпня 1871 року Адольф Тьєр був обраний першим президентом Третьої республіки терміном на три роки, за які він вивів Францію з кризи і зумів відновити її міжнародний авторитет. Його смерть стала головною політичною подією країни 1877 року, під час якої похоронну процесію колишнього монархіста Адольфа Тьєра очолювали два його непримиримі у минулому опоненти республіканці Віктор Гюго і Леон Гамбетта.
У 1879 році засудженим паризьким комунарам була дарована часткова амністія, а в 1881 році — повна, й більшість з них повернулась на батьківщину.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 04 листопада 2016. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Миколи Хвильового
Правила життя
Правила життя Миколи Хвильового
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 18 березня

#ЦейДень
Все про 18 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left17 березня
19 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward