сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Перша у світі ракета на рідкому паливі
16 березня 1926 року у містечку Оберн, штат Массачусетс, Роберт Годдард провів успішний запуск першої у світі ракети на рідкому паливі, яка під час 2,5-секундного польоту піднялась на висоту 41 фут і впала за кількадесят метрів від місця старту. Проводячи свої експерименти без державної допомоги, до 1942 року він здійснив ще 31 успішний запуск ракет, найвдалішим з яких був політ тривалістю 22,3 секунди з досягненням висоти близько 3 км.
На обкладинці: Роберт Годдард, 17 березня 1936 року © Bettmann
3170
Наука і техніка
Андрій Лук'янюк
Роберт Годдард народився у 1882 році і як ровесник епохи інтенсивної електрифікації з дитинства цікавився наукою, інтерес до якої підтримував батько, колишній фермер з містечка Вустер (штат Массачусетс). В 1904 році він вступив до місцевого політехнічного інституту, по закінченні якого отримав ступінь бакалавра з фізики, в 1909 році - ступінь магістра у місцевому університеті, через два роки - доктора і в 1912 році перейшов на роботу до Прінстонського університету, штат Нью-Джерсі.
Ще в 1907 році в науково-популярному журналі «Scientific American» була опублікована стаття Годдарда «Навігація у космічному просторі», в якій він запропонував метод автоматичної стабілізації літальних апаратів з допомогою гіроскопа, у публікації за 2 лютого 1909 року - в якості палива для ракет використовувати не суміш твердих речовин, а рідкий водень, окислюваний киснем. До цих ідей Годдард повернувся у 1913 році, коли провів розрахунки маси палива, необхідного для вертикального запуску ракети-носія, що виводила б у верхні шари атмосфери метеорологічний зонд.
У 1914 році через туберкульоз Годдард був змушений повернутись у Вустер, де підготував два патенти з описом багатоступеневих ракет на твердому і рідкому паливі й розпочав виготовлення їх перших прототипів, чому присвятив весь 1915 рік. Експериментуючи з пороховими зарядами і різними видами форсунок для прискорення газового потоку, у статичних випробуваннях він досягнув швидкості вихлопу 2134 м/с, що дало підстави вважати цілком реальним можливість виведення ракети у відкритий космос.
До 1916 року вартість досліджень Годдара перевищила його фінансові можливості і він звернувся до Смітсонівського інституту з листом, в якому описав свої експерименти, що на його думку підтверджували можливість створення ракети, здатної підняти вагу 1 фунт (0,45 кг) на висоту 232 милі (373 км) з початковою стартовою вагою всього 89,6 фунтів (40,64 кг). Отримавши в січні 1917 року 5-річний грант у сумі 5 тисяч доларів, Годдард продовжив свої експерименти в університеті Кларка в рідному Вустері, який для цих цілей виділив 3,5 тис доларів і фізичну лабораторію, та місцевому політехнічному інституті, котрий надав закинуте приміщення для практичних експериментів.
В роки Першої Світової війни роботи Годдарда фінансувалися і військовим відомством, для якого він запропонував «безвідкатну трубчату пускову установку». Однак виготовлення попередника сучасного гранатомета затягнулись і, хоча його випробування 6 листопада 1918 року на Абердинському полігоні справили на військових вражаючий ефект, через п'ять днів було підписано Комп'єнське перемир'я й подальше фінансування робіт у цьому напрямку було припинено.
Наприкінці 1919 року Смітсонівський інститут опублікував роботу Роберта Годдарда «Метод досягнення крайніх висот», в якій була описана математична теорія польотів ракет, експерименти з твердим паливом на основі бездимного пороху, використання паротурбінного сопла для ефективного перетворення енергії гарячих газів в поступальний рух і розрахунки параметрів ракети-носія, здатної подолати земне тяжіння. Наступного року Годдард висловив ідею про можливість запуску ракет до Місяця та планет Сонячної системи, використання спеціальних зондів для фотографування їх поверхні і сонячної енергії для підтримки роботи обладнання у космосі. Призначені для вузького кола спеціалістів, ці статті, тим не менш, стали відомі широкій публіці й ідеї Годдарда були висміяні в газетах, а він сам - звинувачений у незнанні елементарних законів фізики (за що 17 липня 1969 року, коли до Місяця полетів пілотований космічний корабель «Аполлон-11», газета «The New York Times» принесла публічні вибачення).
Відлюдькуватий за натурою, Годдард мало зважав на людські пересуди, більше турбуючись за секретність своїх робіт, і у листопаді 1923 року провів перші успішні випробування ракетного двигуна на рідкому паливі, використовуючи в якості окислювача водню суміш бензину і рідкого кисню. Не маючи жодної фінансової підтримки з боку уряду, військової та наукової спільноти, він був змушений відмотись від розробки поршневого насоса високого тиску, реалізувавши використовувану й сьогодні систему подачі палива, в якій високий тиск створюється інертним газом. Успішні стендові випробування ракети Годдард провів 6 грудня 1925 року у фізичній лабораторії університету Кларка й після ще двох тестів розпочав підготовку до її запуску в реальних умовах.
Роберт Годдард під час підготовки до пуску ракети з двигуном на рідкому бензиново-кисневому паливі. Оберн, штат Массачусетс, 8 березня 1926 року © Esther C. Goddard/NASA
Роберт Годдард під час підготовки до пуску ракети з двигуном на рідкому бензиново-кисневому паливі. Оберн, штат Массачусетс, 8 березня 1926 року © Esther C. Goddard/NASA
16 березня 1926 року на фермі ствоє тітки у містечку Оберн, штат Массачусетс, за присутності дружини і двох університетських колег Роберт Годдард провів успішний запуск першої у світі ракети вагою під 5 кілограмів на рідкому паливі, яка піднялась на висоту 41 фут (близько 13 м) і за дві з половиною секунди, доки вигоріла нижня частина сопла, впала за кількадесят метрів від місця старту.
Подальші експерименти Годдарда над удосконаленням конструкції ракети в 1929 році знову привернули до нього увагу газет, завдяки чому про них дізнався легендарний авіатор Чарльз Ліндберг. Після особистої зустрічі з Годдардом, вражений побаченим, він доклав чимало зусиль для пошуку фінансування, яке наступного року надав фонд родини Гуггенхаймів, погодившись виділити протягом наступних чотирьох років 100 000 доларів (близько 1,8 млн за сьогоднішніх цін). Переїхавши до Розуелла, штат Нью-Мексико, Годдард з командою помічників створили ракету, яка 28 березня 1935 року піднялась на висоту майже півтора кілометри, після чого вона змінила траєкторію на горизонтальну і пролетіла ще 4 км, розвинувши швидкість 880 км/год.
Першою книгою, що побувала на Місяці, була автобіографія Роберта Годдарда, доставлена туди у липні 1969 року астронавтом Юджином Олдріном
Окрилений успіхом, Годдард продовжив роботи над збільшенням маси ракети, однак його експерименти не були надто успішними - максимально досягнута висота становила лише 2,7 км (26 березня 1937 року).
Так і не зумівши зацікавити ракетами на рідкому паливі військових, які не бачили перспектив їх практичного застосування, в роки Другої Світової війни Годдард був залучений до розробки авіадвигунів змінної тяги. Весною 1945 року, за кілька місяців до своєї смерті, він почав роботу над системою управління рідинного ракетного двигуна, встановленого у подальшому на літаку Bell X-2, який у 1956 році першим у світі розвинув швидкість 3000 км/год і досягнув висоти 38,4 км.
11 березня 2018 © Андрій Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Наука і техніка
Авіація і космонавтика
Америка
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 16 березня 1926

#ЦейДень
Все про 16 березня 1926
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left15 березня
17 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward