сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Зречення імператора Миколи II
15 березня 1917 року у Пскові російський імператор Микола II на вимогу Тимчасового комітету Державної думи, яка підтримала Лютневу революцію, та вищого генералітету від свого імені та імені свого малолітнього сина Олексія зрікся престолу на користь свого брата великого князя Михайла Олександровича, чия відмова наступного дня прийняти владу привела до падіння самодержавства в Росії. Цього ж дня у Петрограді було утворено Тимчасовий уряд, який володів реальною владою у столиці поряд із Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів, більшість в якій мали меншовики і есери.
На обкладинці: Останній імператор Росії Микола II Романов, 1912 рік
8668
Політика
Володимир Лук'янюк
Лютнева революція в Росії почалась із страйку в одному з цехів Путиловського заводу 2 березня 1917 року, який через нестачу продовольства у Петрограді за кілька днів охопив весь завод, а 8 березня переріс у загальноміську забастовку, підтриману військами Петроградського гарнізону. Протягом наступних днів поодинокі сутички з поліцією переросли у відкрите протистояння, а на демонстраціях і мітингах стали лунати політичні вимоги.
Протестувальників підтримала Державна дума, яка 10 березня звернулась до царя Миколи II з вимогою призначити новий уряд. У відповідь наступного дня він розпустив парламент, в діях якого вбачав одну з причин заворушень, однак Дума відмовилась підкоритись, призначивши на 12 березня 1917 року своє чергове засідання. Зранку на бік протестувальників почали переходити солдати запасних батальйонів гвардійських полків, розташованих у Петрограді, які захопили Адміралтейство, де мав засідати царський уряд, Петропавлівську фортецю, з якої випустили на волю політичних в'язнів та заарештованих напередодні бунтівних солдат; було також розгромлено Охоронне відділення, пожежа в якому знищила архіви.
Близько полудня 12 березня голова царського уряду Микола Голіцин повідомив Думу про відставку свого уряду у повному складі, після чого рядом депутатів зі всіх фракцій, крім правомонархічних, був сформований Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з головою IV Державної думи Михайлом Родзянко. Того ж дня було утворено і Петроградську раду робітничих депутатів, на чолі виконкому якої став лідер соціал-демократичної фракції Думи Микола Чхеїдзе, а його заступником - «трудовик», а згодом соціаліст-революціонер, Олександр Керенський.
Михайло Володимирович Родзянко (1859—1924), лідер партії «Союз 17 жовтня», голова Державної думи третього і четвертого скликань і Тимчасової ради Державної думи, 1910 рік
Михайло Володимирович Родзянко (1859—1924), лідер партії «Союз 17 жовтня», голова Державної думи третього і четвертого скликань і Тимчасової ради Державної думи, 1910 рік
13 березня 1917 року о 15-й годині Микола II, який ще з 7 березня перебував за межами Петрограда, телеграмою воєнного міністра був повідомлений про повну поразку у столиці військ, лояльних уряду, після чого поїзд, в якому перебував цар, відправивився до Пскова, де знаходився штаб армій Північного фронту під командуванням генерала Миколи Рузського. Отримавши звістку про початок антиурядових повстаннь у Москві та Кронштадті і неможливість прибуття до Пскова Родзянка, генерал Рузський за підтримки начальника штабу Верховного Главнокомандуючого Михайла Алєксєєва розпочав переговори з Миколою II про необхідність створення нового уряду, відповідального перед Думою, а не перед монархом.
Генерал-ад'ютант Микола Володимирович Рузський (1854—1918), на момент Лютневої революції - командуючий Північним фронтом, 1917 рік
Генерал-ад'ютант Микола Володимирович Рузський (1854—1918), на момент Лютневої революції - командуючий Північним фронтом, 1917 рік
Переговори тривали до ранку 14 березня, коли Микола II погодився з трансформацією режиму в конституційну монархію. Однак у телефонній розмові, що відбулась у ніч на 15 березня 1917 року Родзянко повідомив Рузського, що цих поступок імператора для стабілізації ситуації в країні вже недостатньо. За ініціативою генерала Алєксєєва, який підтримував Родзянко і заручився підтримкою командуючих майже всіх фронтів і флотів, серед яких був і рідний дядько царя Микола Миколайович, о 10-45 Рузський повідомив Миколу II, що зречення престолу єдиний спосіб вберегти країну від анархії і поразки у війні проти Німеччини.
Рішення було прийняте коли до Пскова прибули представники Думи монархісти Василь Шульгін та Олександр Гучков і після кількох годин переговорів 15 березня 1917 року о 23-40 Микола II передав їм «Акт про зречення» від свого імені і від імені свого малолітнього сина Олексія на користь брата Михайла. Того ж дня Тимчасовий комітет Державної Думи за погодженням з Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів сформував Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим, для легімітизації якого Микола II вже після зречення заднім числом призначив прем'єр-міністром.
Факсиміле «Акту про зречення» Миколи II від престолу; час у ньому навмисно вказано неправильно, щоб не склалось враження, що зречення відбулось під тиском представників Державної думи і щоб призначення князя Львова головою Тимчасовго уряду символізувало спадкоємність влади
Факсиміле «Акту про зречення» Миколи II від престолу; час у ньому навмисно вказано неправильно, щоб не склалось враження, що зречення відбулось під тиском представників Державної думи і щоб призначення князя Львова головою Тимчасовго уряду символізувало спадкоємність влади
16 березня 1917 року великий князь Михайло Олександрович після розмови із представниками Думи, котрі йому прямо заявили, що в разі прийняття ним престолу в столиці вибухне нове повстання і Дума не може гарантувати йому безпеку, підписав маніфест, у якому попросив всіх громадян Росії підкоритися Тимчасовому уряду і оголосив, що прийме верховну владу лише в разі, якщо народ висловить на те свою волю шляхом всенародного голосування на виборах представників до Установчих зборів, яке повинно було вирішити питання про «спосіб правління» державою.
Однак, 21 березня 1917 року за рішенням виконавчого комітету Петроради і Михайло Олександрович і Микола II з родиною були заарештовані, а влітку - вислані зі столиці. Наступного року, вже після після падіння Тимчасового уряду в результаті Жовтневого перевороту і розгону більшовиками Установчих зборів, великий князь був розстріляний місцевими чекістами 13 червня 1918 року у Пермі, а останній імператор дому Романових разом із сім'єю - через місяць у Єкатеринбурзі.
Генерал Микола Рузський був заарештований більшовиками 11 вересня 1918 року в Єсентуках і через півтора місяця зарізаний після відмови очолити підрозділ Червоної армії. Генерал Алєксєєв, що вільно проживав у Петрограді, після Жовтневої революції був змушений рятуватись втечею на Дон, де разом із генералом Корніловим став організатором Добровольчої армії, разом з якою брав участь у ввійськових походах до жовтня 1918 року, коли у Катеринодарі (нині - Краснодар) помер від запалення легенів. Після падіння Тимчасового уряду Михайло Родзянко також виїхав на Дон, звідки у 1920 році емігрував у Сербію, де помер через чотири роки.
14 березня 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Особистості
Європа
Нова історія

Головні події 15 березня

#ЦейДень
Все про 15 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left14 березня
16 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward