Невдовзі після підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року, за якою Чехословаччина втратила велику частину своєї території (Судетську область) на кордоні з Німеччиною, Словаччина і Підкарпатська Русь заявили про свою автономію. У листопаді цього ж року було змінено назву краю на Підкарпатська Україна.
2 листопада 1938 року арбітраж у Відні, розглянувши територіальні претензії Угорщини до Чехословаччини, зобов'язав уряд у Празі передати мадярам третину території Словаччини (з містом Кошице) і південну частину Карпатської України (з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове). На хвилі слабкості Чехословацького уряду зросли націоналістичні настрої в Словаччині та Закарпатті, і 19 листопада парламентом у Празі Словаччині та Карпатській Україні було надано автономію, а назву країни змінено на Чехо-Словаччину.
13 березня 1939 року у Берліні на зустрічі Адольфа Гітлера лідера Словацької народної партії Йозефа Тисо останньому було недвозначно дано зрозуміти, що у випадку відмови від негайного проголошення незалежності Словаччини, Німеччина закриє очі на територіальні претензії Угорщини, яка на той час вже заявила про підтримку нацистської Німеччини. 14 березня Тисо поставив питання про проголошення незалежності на засіданні словацького парламенту, який одностайно схвалив цю ідею.
Після проголошення незалежності Словаччина 14 березня і захоплення нацистами Чехії 15 березня, Сойм Карпатської Русі також проголосив незалежність як Республіка Карпатська Україна і прийняв "Перший конституційний закон Карпатської України", у якому були задекларовані назва нової держави, форма політичного устрою (парламентська республіка), державна мова (українська), прапор (синьо-жовтий), герб (тризуб) і гімн («Ще не вмерла Україна»).
Проголошення незалежності Словаччиною і Карпатською Україною дало привід Угорщині вимагати виведення чехословацьких військ із Закарпаття. Натомість уряд Чехії віддав наказ атакувати угорські гарнізони в районі Мукачева. Чеська атака була відбита, і у ніч на 16 березня угорські війська перейшли у контрнаступ і до кінця 17 березня зайняти всю територію Карпатської України. У ніч на 17 березня останні чехословацькі війська залишили Хуст і відступили до румунського кордону. Разом з ними перебував і президент Волошин, який емігрував до Румунії, а потім до Праги. Останній опір захисників Карпатської України було подолано 18 березня.
У жовтні 1944 року радянські війська вийшли на кордон Чехословаччини зразка 1938 року. Делегація чехословацького уряду у вигнанні на чолі з міністром Франтішеком Немецом, прибула в Хуст для відновлення свого адміністративного управління, відповідно до радянсько-чехословацького договору, підписаного цього ж року. Однак Червона Армія і НКВД почали перешкоджати роботі делегації, а 26 листопада у Мукачеві був сформований маріонетковий прорадянський «національний комітет Закарпатської України», який проголосив "волю українського народу" відокремитися від Чехословаччини і приєднатися до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Після двох місяців конфліктів і марних переговорів 1 лютого 1945 року чехословацька урядова делегація залишила Хуст, фактично погодившись з радянським контролем над Карпатською Україною.
29 червня 1945 року під тиском СРСР був підписаний радянсько-чехословацький договір, за яким Чехословаччина офіційно визнавала Закарпаття як складову частину СРСР. У 1946 році Карпатська Україна увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки як Закарпатська область.
У Празі Августин Волошин працював в Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором. У травні 1945 був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ і вивезений до Москви, де помер 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця. 15 березня 2002 року Президент Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошинові посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
Коментарі
Дивіться також
• Угорська окупація Карпатської України, 1939
• Радянська окупація Польщі, 1939
• Перша Словацька республіка, 1939
• Декларація про возз'єднання Західної України і УРСР, 1939
• Приєднання Бессарабії і Буковини до СРСР, 1940
• Входження Закарпаття до складу УРСР, 1945