Початок
Вісімдесятирічної війни
Битвою біля Остервеле поблизу Антверпена, в якій 13 березня 1567 року іспанські війська розбили загони повсталих кальвіністів, розпочалась війна Нижніх земель проти влади Габсбургів, яка привела до проголошення незалежної Республіка семи сполучених провінцій Нідерландів.
22297
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У 1548 році імператор Священної Римської імперії Карл V Габсбург виділив Бургундський округ, до котрого входили 17 нідерландських провінцій, в окрему нероздільну територіальну одиницю, яка отримала незалежність, зокрема, від імперського рейхстагу, рішення якого перестали бути для неї обов'язковими. Наступного року він видав едикт, за яким Нідерланди стали окремою державою під управлінням штатгальтера (намісника) і Генеральних штатів як вищого представницького органу та спадкоємною власністю Габсбургів.

У 1555 році Карл V зрікся своїх неавстрійських володінь на користь сина Філіпа, який наступного року став королем Іспанії. Прихильник централізації влади, Філіп II позбавив Арагон і Кастилію, Каталонію та Нідерланди багатьох привілеїв, що викликало в Нідерландах велике невдоволення, підсилилене відвертою нетерпимістю іспанського короля до протестантизму і активізацією ним заходів з Контрреформації. Початково мирні протести у квітні 1566 року вилились у т. зв. «Дворянську угоду», петицію нідерландської знаті до регента і штатгальтера Маргарити Пармської з проханням відмінити ряд ордонансів її зведеного брата Філіпа II, однак уже влітку переросли у насильницьке іконоборство по всій країні.

До весни наступного року частково поступками кальвіністам, частково силою місцевої знаті, релігійні заворушення вдалось придушити і після перемоги 13 березня 1567 року у битві біля Остервеле (нині Бельгія), де іспанські війська під командою Філіпа ван Ланноя розбили загони гезів Яна ван Марнікса і жорстоко розправились з уцілілими повстанцями, Маргарита Пармська повідомила іспанського короля про відновлення у Нідерландах порядку. Однак, доки звістка про це дійшла Мадрида, у похід для упокорення бунтівних провінцій з Італії вже виступила т. зв. Фландрська армія у складі 8 тисяч піхотинців і 1200 кавалеристів під командою Фернандо де Толедо, 3-го герцога Альба, яка 22 серпня 1567 року прибула до Брюсселя.

Битва біля Остервеле вважається першою битвою Вісімдесятирічної війни, саме у такій якості вона згадується у Мюнстерському мирному договорі 1648 року, що підвів підсумки боротьби нідерландських провінцій за свою незалежність. Деякими істориками такою називається битва при Гейлігерлеє, що відбулась 23 травня 1568 року, хоча опоненти закидають їм бажання «підігнати» події задля отримання «круглої» тривалості війни, традиційної для епохи Середньовіччя

Фактично усунута від прийняття рішень Маргарита Прованська подала у відставку і повернулася до Італії, й Альба був призначений намісником Нідерландів. Серед його перших заходів для упокорення провінції стало заснування 5 вересня у Міхелені Ради у справах заворушень, де головна роль у «бортьбі з єрессю» була відведена генеральному прокурору провінції Якобу Гессельсу. Допити, конфіскація майна і страта протягом трьох місяців майже 1800 представників усіх верств населення стали поштовхом до нової хвилі виступів проти іспанців, на чолі яких на цей раз стали ще до недавна лояльні королю Філіпу графи Вільгельм і Людвіг Оранські, змушені рятуватись втечею у свої німецькі родові володіння.

Весною 1568 року Людвіг Оранський разом зі своїм третім братом Адольфом, графом Нассау, зібрав 4-тисячну армію, з якою рушив у контрольовану іспанцями Фрісландію. 23 травня під Гейлігерлеє він розбив загін штатгальтера Жана де Ліня, проте взяти місто Гронінген не зміг, й відступив до Євгума у Східній Фрізії (нині Німеччина), де 21 липня був ущент розбитий армією герцога Альба. Тим часом військо Вільгельма Оранського було розбите 25 квітня під Маастріхтом і 18 липня під Артуа. Гнане іспанцями і не маючи підтримки місцевого населення, воно було змушене відступити у Францію, де було зрештою розпущене перед загрозою розгрому армією Карла IX Валуа, що саме вів війну з французькими гугенотами.

Чотири роки знадобилось Вільгельму Оранському, щоб зібрати нову армію, з якою він у середині літа 1572 року перейшов Рейн поблизу Дуйсбурга і 23 липня зайняв місто Рурмонд у провінції Лімбург. На цей раз його підтримали міські громади, які відкривали перед ним міські ворота, й до осені під владою Оранського опинилась більша частина Зеландії та Голландії.

Труднощі війни Іспанії проти Османської імперії змусили Філіпа II скоротити фінансування своєї армії у Нідерландах. Підняття Альбою податків налаштувало проти нього більшість нідерладських міст, а після того як наступного року іспанці розграбували Антверпен і знищили 8 тисяч його жителів, для спільної боротьби проти іспанців об'єднались і протестантські і католицькі провінції. Користуючись ситуацією, Вільгельм Оранський закликав зібрати у Генті збори знаті, які 8 листопада 1576 року уклали угоду, що мала б примирити кальвіністське дворянство і бюргерство півночі з католицьким і проіспанськи налаштованим населенням південних провінцій при загальному визнанні зверхності іспанської корони.

Однак мир у Нідерландах протримався недовго, і 6 січня 1579 року південні регіони — графство Ено, міста Артуа, Лілль, Дуе, Орши і архієпархія Камбре, — невдоволені агресивністю протестантського купецтва, підписали Арраську унію, висловивши безумовну лояльність Іспанії. У відповідь 25 січня Вільгельм Оранський об'єднав північні провінції — графства Голландія і Зеландія, сеньйорії Утрехт і Гронінген та герцогство Гельдерн — в Утрехтський союз, також цілком лояльний Мадриду. Однак після того, як у червні 1580 року королівським указом Вільгельм Оранський був оголошений заколотником, що стоїть на заваді миру в Іспанських Нідерландах, «найбільшим шкідником у всьому християнстві і ворогом людського роду», Генеральні штати північних провінцій 26 липня 1581 року прийняли «Акт про клятвеннне зречення», яким оголосили Філіпа II поза законом і проголосили створення Республіки Сполучених провінцій.

10 липня 1584 року Вільгельм I, принц Оранський, штатгальтер Голландії, Зеландії, Утрехта і Фрісландії, був застрелений бургундцем-католиком Бальтазаром Жераром в надії на нагороду 25 тисяч крон, оголошену королем Філіпом II за голову «ворога людського роду»

Це спонукало Іспанію надіслати нові війська, які до 1585 року окупували більшу частину Нідерландів. Країна виявилась фактично розділеною навпіл — католицький південь та протестантську північ. Остерігаючись посилення Іспанії та впливу Габсбургів у Франції, допомогу Нідерландам почала надавати Англія, завдяки чому в 1609 році було підписано перемир'я, яке протрималось 12 років.

Маючи потужний флот, Північні Нідерланди стали загрозою для колоніальних інтересів Іспанії і в 1622 році війна поновилась — іспанці спробували захопити місто Бреда, проте, зазнали невдачі і до 1632 року втратили ряд ключових міст; наступ протестантів на Брюссель та Антверпен також виявився невдалим.

Вісімдесятилітня війна закінчилась в 1648 році підписанням Мюнстерського договору, за яким Республіка сполучених провінцій Нідерландів здобула незалежність від Іспанії. Її тривалий плин і перемога Республіки Семи сполучених провінцій (територія якої приблизно відповідає нинішнім Нідерландам) привели до великого територіального розколу в Європі і появи прототипу сучасних національних держав, за що вона часто називається Нідерландською революцією.

Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 20 квітня 2013, востаннє оновлено 12 березня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 13 березня

Відкриття планети Уран

1781
#ЦейДень

Все про 13 березня

Події, факти, персоналії

Замах на Олександра ІІ

1881

Аншлюс Австрії

1938

Куренівська трагедія

1961