Популярна стаття
Куренівська трагедія
location_on
Київ, УРСР
Вранці 13 березня 1961 року дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження, і хвиля пульпи, що відкачувалась із розташованих поблизу київських цегельних заводів, ринула на Куренівку, в лічені хвилини заливши 30 гектарів промислової і житлової забудови. Тіла загиблих, за офіційними даними — 145 людей, витягували протягом місяця. Частину жертв, як припускається, так і не знайшли, вони залишилася у товщі затверділого мулу. На обкладинці: Затоплений будинок по вулиці Фрунзе (нині — Кирилівська), березень 1961 року
132755
Читати 10 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

По війні Бабин Яр, урочище на північно-західній околиці Києва, в рамках прийнятого у 1948 році плану відновлення міста мав стати парком неподалік нового житлового масиву. Для створення плаского рельєфу відроги урвищ, які подекуди сягали глибини півсотні метрів, було вирішено залити пульпою з кар'єрів двох розташованих поблизу Петровських цегельних заводів. 28 березня 1950 року Київський міськвиконком своєю постановою дав дозвіл на початок робіт, завдяки яким «можна буде між Лук'янівкою і Куренівкою налагодити зручне транспортне сполучення», і 24 жовтня вніс останні корективи у порядок виконання проекту.

З огляду на велику протяжність яру — 2,5 км, і чималий ухил рельєфу по його довжині роботи мали намір проводити у кілька етапів. Намив планувалося здійснювати з квітня по грудень в одну зміну на добу, щоб з врахуванням особливостей глинистого ложа місцевості була змога відфільтрувати і відвести зливові і талі води у Сирецький струмок. Однак, усупереч запланованому, роботи проводили надто інтенсивно — круглий рік, і майже завжди у дві зміни.

Два приярки заповнили досить швидко, і в грудні 1952 року взялись за намив на верхній, найбільшій, діляці яру від вулиці Табірної (нині Дорогожицька). До роботи взялись настільки завзято, що, не в змозі демонтувати півкілометра газогону до склотарного заводу, який заважав проведенню робіт, у листопаді 1954 року міськвиконком дав дозвіл залити його пульпою і зобов'язав Петровські цегельні заводи прокласти нову трасу газопроводу.

Більше того, коли почалось проектування житлового масиву площею 75 га на Сирці між вулицями Новоокружною (нині частина вулиці Олени Теліги), Дегтярівською і залізничним шляхопроводом, 12 квітня 1955 року «у зв'язку з необхідністю термінового облаштування продовження вул. Мельникова (нині Юрія Іллєнка) і вул. Оранжерейної» Київський міськвиконком постановив розпочати «замив верхів'я Бабиного Яру [...] до відміток поверхні землі близько верхів'я».

На початку 1957 року з'явились перші наслідки незадовільної дренажної системи проекту і помилок в неправильній оцінці геології території, через яку пролягали водоносні породи, — вода з піском стала підтоплювати прилеглі до яру території підприємств і організацій, розташований поблизу стадіон «Спартак». Наглядові служби рекомендували обладнати басейн-відстійник, з якого воду слід було випускати тільки чисту й робити це планомірно і невеликими порціями. Однак, попри попередження, додаткові заходи вжиті не були, і яр продовживали замивати як і раніше.

Станом на кінець 1960 року найнижчу ділянку Бабиного Яру підняли до висоти 145 метрів, середню — до 155 метрів, найвищу — до 165 метрів (в рівень земної поверхні).

Усі три тераси відділялись одна від одної земляними дамбами. На них для відстоювання і відведення води спорудили колодязі з трубоводами. На верхніх двох терасах з огляду на обсяг намитого ґрунту їх мало б бути по два, але обійшлися одним на кожній ділянці і трубами, хоча й більшого, але недостатнього діаметру.

Вже з наступного року роботи планували перенести до розташованого поруч Реп'яхового Яру. Та підготувати майданчик вчасно не вийшло, тому продовжили намивати Бабин Яр, попри те, що ще в грудні усі тераси були заповнені пульпою до проектних відміток. Піднявши у лютому 1961 року захисну дамбу верхньої ділянки до відмітки 166 метрів (на метр вище запланованого), спеціалізоване підприємство «Гідромеханізація» № 610 взялось до замивання озерця між нею і верхів'ям третього відрогу яру. У результаті ця ділянка фактично виявилось розділеною надвоє метрової висоти піщаною перемичкою.

Освітлену воду з озерця скидала розміщена на горі насосна станція. 7 березня її демонтували, щоб перенести до Реп'яхового Яру, де за тиждень мали розпочати роботи, але намив пульпи у Бабиному Яру не припинили. Як наслідок, в результаті прибуття талих вод рівень озерця піднявся до відмітки 90 см. О 6-45 13 березня 1961 року, коли під дією поривчастого вітру хвилі місцями розмили перемичку, через її край стала переливатись вода з озерця. Вручну лопатою робітнику, що чергував на відвалі, ліквідувати розмиття не вдалось, і зо 30 тисяч кубічних метрів води ринули у нижню частину третьої тераси, переповнили її колодязь і змили 8-метрової висоти та 20-метрової товщини дамбу, що відділяла її від другої тераси.

Завдяки великому перепаду висоти — понад 20 метрів — розріджена піщана маса швидко зруйнували другу дамбу, за нею — третю, найнижчу, і о 8-30 брудна вода покотила близько 650 тисяч кубометрів намивної маси хвилею, висотою 4 метри і шириною 20 метрів, далі вниз по вулиці Фрунзе (нині Кирилівська) у бік житлових забудов.

Зі швидкістю 3-5 м/с о 9-30 пульпа дісталася Куренівки.

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. За півгодини пульпа розлилась на 30 гектарах, практично повністю знищивши Копилівський цвинтар, трамвайне депо і дитячий садок, частково зруйнувавши міську і психіатричну лікарні, пологовий будинку, завод «Укрпромконструктор» і рейкозварювальний, стадіон «Спартак».

Перший секретар Київського обкому КПУ Петро Шелест, який невдовзі приїхав на місце катастрофи, занотував у своєму щоденнику: «Картина жахлива. Усе залито водою, мулом, піском на 2,5-3 м. Люди рятуються на дахах будинків, деревах».

Як повідомлялось у складеній того дня службовій довідці голови Урядової комісія з ліквідації наслідків аварії, під головуванням 2-го секретаря ЦК КПУ Івана Казанця, «внаслідок затоплення зруйновано 68 житлових і 13 адміністративно-виробничих будівель. Непридатними стали 298 житлових квартир, в тому числі 163 в приватних домоволодіннях, в яких проживало 353 сім'ї загальною кількістю 1228 чоловік. Виведено з ладу енергопостачання, газопостачання та частково порушено каналізацію прилеглого району».

За офіційними даними в результаті Куренівської трагедії загинуло 145 чоловік, за неофіційними — чи не втричі більше. Тіла загиблих витягували протягом місяця. Частина жертв, як припускається, так і залишилася похованою у товщі затверділого мулу.

Про трагедію на Куренівці міцеве радіо повідомило лише 16 березня, та й то, украй лаконічно. Причина означалась завуальовано — «сповзання ґрунту і проникнення вод з Сирецького яру», які привезвели до «затоплення і руйнування в районі Куренівки». У 54 загиблих мало хто повірив — КДБ через агентуру і довірених осіб ретельно відслідковував суспільні настрої і реакцію громадян на офіційні повідомлення, щодня інформуючи ЦК КПУ, — чимало людей були схильні вважати, що кількість жертв, якщо й не 5 тисяч, як про це ще у день події сповістив «Голос Америки», то зо 2-3 тисячі напевно. Поширенню чуток сприяв відключений телефонний зв'язок і повна відсутність будь-якої інформації в газетах, які не надрукували навіть скупої урядової інформації.

«...в результаті спілкування оперативного складу Управління КДБ при РМ УРСР по Київській області з громадянами, які оглядали місце події, виявлено ряд випадків, коли деякі особи в зв'язку з тим, що трапилося, висловлюють невдоволення на адресу голови міськради т. Давидова і вважають, що радянськими і партійними органами буде вжито заходів до звільнення його з посади голови міськради [...] окремі особи висловлювали нездорові і неправильні судження, припускаючи, що жертв більше [...] частина осіб єврейської національності продовжує висловлювати нездорові судження, пов'язуючи будівництво об'єкта в Бабиному Яру з жертвами, розстріляними німцями під час Великої Вітчизняної війни [...] особи з числа церковників пов'язують катастрофу із закриттям Києво-Печерської Лаври» — З довідок для ЦК КПУ голови КДБ при РМ УРСР В. Нікітченка, 13-22 березня 1961 року

До 22 березня, відзвітувала урядова комісія, усім потерпілим було надано тимчасове житло і зарезервовано постійне — загалом 406 квартир, загиблим і пораненим — виплачено грошові компенсації, силами здебільшого військових відновлено комунікації, розчищено вулицю Фрунзе, по якій поновили рух міського транспорту.

31 березня ЗМІ оприлюднили «Повідомлення Урядової комісії про закінчення розслідування причин аварії намитих земляних мас у Бабиному Яру і заходи по ліквідації наслідків затоплення і руйнувань в районі Куренівки м. Києва». Офіційно визнавались прорахунки проекту намиву і порушення технології виконання робіт, що призвели до великого насичення водою нижніх шарів пульпи і зосередження значної кількості води у верхів'ях яру. У результаті аварії, підсумовувала комісія, «зруйновано або серйозно пошкоджено 22 приватних одноповерхових дерев’яних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових дерев’яних будинків державного житлового фонду і два одноповерхових гуртожитки барачного типу». Загальна матеріальна шкода «від затоплення і руйнувань» оцінювалась у 3,7 млн рублів.

Прокуратура УРСР оперативно провела слідство, яке підтвердило висновок експертної і урядової комісій. Суд, що пройшов з 2 по 24 серпня, визнав винними у «зловживанні владою або службовим становищем, що призвели до тяжких наслідків» і притягнув до кримінальної відповідальності чотирьох посадових осіб з Києва — начальника спеціалізованого управління «Гідробудмеханізація» №610 Б.Цепенюка, головного інженера цього ж підприємства Д.Іванченка, начальника Петровської дільниці БУ-610 Є.Ратьковського та головного інженера тресту «Укргідроспецбуд» Міністерства будівництва УРСР Є.Ромаська, і за випуск неякісного технічного проекту двох з Москви — головного спеціаліста відділу гірничих та земляних робіт інституту «Проектгідромеханізація» К.Шепеленка та головного інженера проектної контори «Будгідромеханізація» І.Анікєєва.

Голова Київського виконавчого комітету Олексій Давидов, якого суспільна думка вважала головним винуватцем Куренівської трагедії, відбувся суворою доганою й керував містом до своєї смерті у жовтні 1963 року.

Що було потім

Через загрозу повторного сповзання намивного ґрунту урядова комісія дійшла категоричного висновку про необхідність закриття одного з двох цегельних заводів, проведення заходів по зміцненню будівель на прилеглих територіях і актуальність небезки нового сповзання ґрунту.

Але від забудови району міська влада не відмовились.

Частиною затверділої пульпи з вулиць Куренівки засипали Бабин Яр, для продовження намивних робіт збудували капітальну бетонну дамбу, проклали новий зливовий колектор. Територію перепланували, ліквідувавши цвинтар на вулиці Мельникова, єврейський цвинтар і частину Військового (колишнього Братського) кладовища, на якому збудували телевежу і телецентр, проклали нову транспортну магістраль – Новоокружну (зараз Олени Теліги), звели спорткомплекс.

Зарівняли і Реп'яховий яр, на якому розбили парк.

Масштабні відновлювально-будівельні заходи, які тривали понад десятиліття, дали можливість покласти під сукно питання меморіалізації жертв Бабиного Яру. Лише у 1976 році у верхній його частині було відкрито пам'ятник «радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру». Ще через 19 років, у 1995-у, поблизу прохідної трамвайного депо встановили меморіальний знак з іменами п'ятдесятьох загиблих співробітників.

Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 червня 2012, востаннє оновлено 12 березня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Правила життя Террі Пратчетта
Правила життя
Правила життя Террі Пратчетта

Головні події 13 березня

Початок Вісімдесятирічної війни

1567
#ЦейДень

Все про 13 березня

Події, факти, персоналії

Відкриття планети Уран

1781

Замах на Олександра ІІ

1881

Аншлюс Австрії

1938