Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Розорення
Києва Андрієм Боголюбським
9 березня 1169 року війська коаліції смоленських Ростиславичів і сіверських Ольговичів на чолі з володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським розпочали облогу Києва, яка тривала три дні, доки Мстислав Ізяславич, не в змозі його захистити, залишив місто. Київ зазнав небаченого на Русі спустошення, яке привело до його поступового занепаду.
528
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У 1125 році син Володимира Мономаха князь Юрій Долгорукий переніс свій стол з Ростова до Суждаля (нині Суздаль, РФ), міста всередині великого родючого опілля, навколо якого кілька десятиліть розбудовував свою отчину, яку мав намір передати молодшим синам, а самому бути у змозі сісти у Києві і розсадити у Русі своїх старших дітей. У боротьбі з синами Мстислава Володимировича Великого, своїми племінниками, він займав великокняжий стол тричі, щоразу ненадовго, популярністю в Києві не користувався настільки, що по його смерті (можливо від отруєння боярами) 15 травня 1157 року два його двори і двір його сина Василька були розграбовані, а по київських містах повбивали суздальців — і бояр і дружину.

Зрештою, закріпитись у Русі зі старших нащадків Долгорукого вдалось лише Глібу Юрійовичу переяславському, та й то завдяки його тестю Ізяславу Давидовичу, що вже 19 травня в'їхав у Київ: Бориса вигнали з Турова, Василька — з Поросся, Мстислава — з Новгорода.

Найстарший же Андрій на той час уже два роки як жив у Суздалі, куди перебрався з Вишгорода ще за життя батька і всупереч його волі, прихопивши з собою, за легендою, меч Бориса Володимировича, першого святого з Рюриковичів, та привезену з Візантії ікону Богородиці. Столицю отчини він переніс до Володимира-на-Клязьмі, міста невеликого і молодого — не більше ста років, без власних вічевих традицій, нелюбих йому з київських часів, але розбудовувати яке взявся на київський лад — з воротами за зразком Золотих, які і назвав так же, кам'яними церквами, закладеними вже 1158 року, й величним Успенським собором, що висотою перевершив Софіївські собори Києва і Новгорода.

Поблизу своєї нової столиці Андрій Юрієвич наказав звести білокам'яну резиденцію-замок, названий Боголюбним (нині Боголюбово під Владимиром у РФ), якій володимирський князь завдячує своїм історіографіним прізвиськом, котре поруч з його імнем з'явилось через кілька століть.

Не церемонився Андрій Боголюбський і з давніми традиціями та ріднею. З вигнаних з Русі братів лише Юрій отимав від нього невеликий уділ під Суздалем, решту трьох (Борис на той час вже помер) — Мстислава, Василька і Всеволода (згодом відомого як «Велике гніздо»), разом з їх матір'ю — своєю мачухою, і своїх племінників вислав до Візантії. За родиною настала черга батькових «передніх мужів», бояр, замість яких Боголюбський оперся на містян і особисто відданий йому військово-служивий люд.

На залежних від нього людей Андрій Боголюбський спирався і церковних справах. Так, у 1159 році, надумавши розділити єдину в Заліссі єпархію надвоє, щоб виділити з неї нову, Володимирську, він під надуманим приводом вигнав з ростовської кафедри грека Нестора і підняв ігуменів з місцевих — спочатку суздальського Леона (Леонтія), а потім, коли з'явилось бажання мати і власну, незалежну від Києва, митрополію, — ростовського Фе(о)дора, людину заможну, авантюрну і безпринципну.

Але отримати патріарше благословення не вдалось. Не допомогло ні віднайдення начебто чудотворних мощів, ні запровадження з цієї нагоди свята і написання «Житія», яке задавнило історію ростовської кафедри до часів хрещення Русі, ні візит Федора у Царгород, ні особисте листування з патріархом Лукою Хризовергом, який був незворушним і категоричним: князю пропонувалося «з радістю» прийняти Леона назад і «більше не просити [нічого]».

То ж коли близько 1168 року Боголюбському випала нагода силою зброї поквитатись з Києвом, де по смерті його двоюрідного брата Ростислава Мстиславича, знову розгорнулась боротьба за великокняжий стол, він відіслав «владику Федора» до київського митрополита Костянтина II, де того судили і жорстоко стратили.

На цей раз причиною міжусобиці стало запрошення киянами на велике княжіння Мстислава Ізяславича волинського, проти якого у боротьбі за уділи повстали смоленські Ростиславичі (Роман, Рюрик, Давид і Мстислав) та сіверські Ольговичі (Олег Святославич і Ігор Святославич), до яких приєднався Володимир Андрійович дорогобузький, син давнього союзника Юрія Долгорукого.

Старші в роду Мономаховичів — Святослав Ярославич чернігівський і Володимир Мстиславович трипільський, претензій до великого князя не мали, то ж коаліцію проти нього очолив, третій по старшинству — Андрій Боголюбський. Він відправив у похід на Київ своїх братів Гліба, Всеволода і внучатого племінника Мстислава Ростиславича (що саме вернулись з Візантії) з військом ростовців, володимирців і суздальців. «Держав весь наряд», що зібрався у Вишгороді, його старший (з живих на той час) син Мстислав Андрійович, якому мав допомагати суздальський воєвода Борис Жидиславич.

На початку березня 1169 року війська Боголюбського перебрались в урочище Дорогожичі й через тижень, 9 березня, у першу неділю Великого посту, «обступили увесь город Київ» — повідомляє місцевий літописець. — «І була битва завзята повсюди, і знемагав Мстислав [Ізяславич] у городі».

Союзні київському князю Ярослав Осмомисл галицький, син Святослав волинський, Іван Юрійович турівський і Гліб Всеволодович городненський підмоги не прислали. Зять його Михалко Юрійович (брат Боголюбського), відісланий з частиною київської дружини на підмогу сину Роману Мстиславичу (майбутньому Роману Великому) у Новгород, ще попереднього року Рюриком та Давидом Ростиславичами був перехоплений біля Мозиря і взятий у полон. То ж на третій день «стала дружина мовити: Чого ти, княже, стоїш? Поїдь із города. Нам їх не перемогти».

Мстислав Ізяславич з братом Ярославом луцьким, єдиним, хто прибув на допомогу, і його дружиною відступив до Василіва (нині Васильків Київської області). Але при переправі через Унаву зазнав великих втрат у битві з ковуями (з чорних клобуків), які підступно, намовлені Ростиславичами, вдарили з тилу, і «тоді пішли вони обидва до [Дорогобужа, а звідти до города] Володимира» на Волині.

12 березня військо Боголюбського увійшло у Київ, який піддало небаченому доти спустошенню: «І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в'язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина,— і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої богородиці оберіг його од такої біди».

«Такого не було ніколи» — підтверджує слова київського суздальський літописець. — «І була на всіх людях в Києві туга і скорбота невтішна».

Ніколи не було і такого, щоб переможець у війні за великокняжий стол не перебрався до Києва. Так робили і батько і дід Боголюбського. Але він вирішив залишитись у Володимирі-на Клязьмі, а у розореній великокняжій столиці посадив свого молодшого брата Гліба, тим самим уперше в історії Рюриковичів відділивши першість у роді від безпосереднього перебування на київському столі.

Однак тріумф Боголюбського був недовгим.

Проти нього збунтувались колишні союзники — смоленські Ростиславичі. Вже взимку 1170 року вони прийшли на допомогу Новгороду, під стінами якого розбили військо Мстислава Андрійовича, а коли взимку наступного року Гліб несподівано помер, імовірно, як і його батько, отруєний кимось з найближчого київського оточення, посадили у Києві спершу Володимира Мстиславича, старшого серед Мономаховичів, а по його наглій смерті й самі зайняли Київ.

Спроба Боголюбського у 1173 році силою усього наявного в нього війська взяти реванш зазнала повної поразки під стінами Вишгорода, колись кинутого ним заради Залісся. Це загострило тліючий вже кілька років конфлікт з його найближчим боярським оточенням, і 29 червня 1174 року Андрій Боголюбський був жорстоко убитий у своїй резиденції під Володимиром-на-Клязьмі, яку, як ведеться, кинувся грабувати місцевий люд.

Юрій, єдиний з живих на той час синів Боголюбського, навіть не намагався боротись за батькову спадщину, і жоден з нащадків Андрія Юрієвича більше не князював, ні у володимиро-суздальській землі, ні деінде.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 2 жовтня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Початок Російсько-української війни
Україна
Початок Російсько-української війни

Головні події 9 березня

#ЦейДень
Все про 9 березня
Події, факти, персоналії