Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
«Бій
сторіччя» Мухаммеда Алі і Джо Фрейзера
8 березня 1971 року у Нью-Йорку відбувся бій між чинним чемпіоном світу з боксу у важкій категорії Джо Фрейзером і Мухаммедом Алі, позбавленим цього титулу три роки перед тим за відмову служити в армії. Поєдинок, що викликав чималий резонанс по всьому світу, виправдав сподівання публіки і завершився першою поразкою Алі у його професійній кар'єрі.На обкладинці: Джо Фрейзер (зліва) і Мухаммед Алі під час матчу за звання світу у важкій категорї, Нью-йорк, 8 березня 1971 року © Dan Farrell/NY Daily News Archive
30230
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У середині 1960-х Кассіус Клей був на вершині слави: олімпійське «золото» у двадцять, згодом перемога над Арчі Муром, що безпрецедентно довго — десять років, був кращим профі у напівважкій вазі, ще за рік — перемога над Сонні Лістоном, людиною, «що може завдати шкоди спорту, бо його неможливо побити». Клей зміг і у 22-а став наймолодшим боксером, який забрав титул у чинного чемпіона у важкій вазі. І зміг ще раз через рік, коли у матчі-реванші у першому ж раунді нокаутував «ведмедя, шкуру якого збирався подарувати зоопарку».

Касіус Клей любив цькувати своїх супротивників і був у числі перших, хто запровадив моду на передматчеві треш-токи — залякування і приниження задля підвищення власної медійності. Себе ж він безапеляційно і навіть без частки іронії став називати «найвеличнішим». І йшлося не лише про бокс. Змінив «ім'я раба» спочатку на Кассіус Ікс, щоб бути схожим на свого нового друга Малколма Ікса з «Нації ісламу», а потім став Мухаммедом Алі — Гідний-Похвали Найвеличніший, — що якнайкраще відповідало тому, як він себе подавав публіці: «Я — Америка. Чорний, впевнений у собі, нахабний. У мене свої цілі, ваші мене не цікавлять. Приймайте мене таким, як я є».

«Я казав, що найвеличніший, а не найрозумніший!» — прокоментував Алі у 1964 році повідомлення у пресі, що через «нестандартні навички у письмі і орфографії» призовна комісія понизила його кваліфікацію до «придатний до служби в час війни і надзвичайних ситуацій у країні». Але В'єтнамська війна, що саме почалась, набирала обертів, вимоги до потенційних призовників знизили і через два роки Мухаммеда Алі визнали «придатним до служби у війську без обмежень» й покликали віддати батьківщині свій громадянський обов'язок.

Хоча Алі заявив, що «війна суперечить Корану» і «в'єтконгівці не зробили йому нічого поганого», 28 квітня 1967 року все ж прибув на призовний пункт у Х'юстоні. Але тричі не вийшов з шеренги коли на плацу оголошували його ім'я. Не вийшов і вчетверте, після попередження офіцера, що це загрожує йому п'ятьма роками тюрми і 10 тисячами доларів штрафу. Алі негайно заарештували. Надвечір Атлетична комісія штату Нью-Йорк тимчасово зупинила його боксерську ліцензію і позбавила чемпіонського титулу. Протягом місяця її прикладу посдідувала й решта причетних до боксу організацій США.

20 червня присяжні визнали Мухаммеда Алі винним у порушені закону про військову службу. П'ятий апеляційний суд у Новому Орлеані обвинувальний вирок підтримав, але завдяки популярності Алі його залишили на волі, доки справа розглядатиметься Верховним судом. Це зайняло більше часу, ніж очікувалось — лише 28 червня 1971 року одностайним рішенням вирок Алі був скасований на підставі його права на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями.

Але ще у серпні попереднього року адвокати Алі через суд домоглись поновлення його боксерської ліцензії в Атланті, у вересні — в Нью-Йорку. До грудня він переміг у двох поєдинках і був допущений до бою за звання чемпіона світу у важкій категорії. Завдяки активній участі в різноманітних заходах протягом трьох проведених поза спортом років, він став помітною фігурою антивоєнного руху і символом протистояння з офіційним істеблішментом. Саме так, і не менше, прихильна до нього громадська думка сприймала його повернення на ринг. Як не дивно, але представником істеблішменту, «чемпіоном білих людей», з подачі Алі став Джо Фрейзер, такий же, як і він, чорний хлопець з Півдня, трохи молодший, у минулому теж олімпійський чемпіон, який п'ять років йшов до звання найсильнішого за версіями WBA і WBC.

У своїй традиційній манері Алі почав з образ, назвавши Фрейзера надто тупим і потворним, щоб бути чемпіоном. «Самозванцю», за якого вболівають «лише білі люди у костюмах, шерифи Алабами і члени Ку-клукс-клану» слід було дати бій. Бій був потрібен і Фрейзеру, щоб поставити на місце людину, яка «крала його славу, навіть не виходячи на ринг», — кваліфікувала ситуацію преса. «Я буду битись за просту людину з гетто» — традиційно пафосно означав свою місію Алі. «Звідки йому вбіса знати про гетто» — чи не єдиний коментар стриманого і аполітичного Фрейзера з цього приводу, та й той висловлений у вузькому колі тренерів.

Поєдинок, який без зайвих скромнощів було названо «Боєм століття», викликав небувалий ажіотаж.

Вражали гонорари боксерам — по 2,5 мільйона доларів кожному, рекордні ціни на двадцять з половиною тисяч квитків у нью-йоркський Медісон-сквер-гарден, продані за лічені дні. Права на пряму трансляцію за чималу суму викупили мережі кінотеатрів у США і Велокобританії, біля телекранів увечері 8 березня 1971 року зібрались нечувані доти 300 мільйонів чоловік у 50 країнах світу. Атмосфера безпосередньо біля рингу була наелектризована до краю. Схоже, тут були усі — від осіб з сумнівною репутацією у соболиних шубах і леопардових плащах до зірок шоу-бізу першої величини, як от Барбара Стрейзанд, Майлз Девіс, Дастін Гофман чи Вуді Ален. Берт Ланкастер підрядився асистентом коментатора для телебачення за передплатою (попередник кабельного ТБ), Френк Сінатра, який проґавив квиток, — взявся бути фотокором для журналу LIFE, аби лишень опинитись поближче до рингу.

Сподівання публіки виправдались у повній мірі.

Бій, що тривав усі 15 раундів, почався зі стрімких атак Фрейзера. Алі холоднокровно перечекав стартовий натиск і лише погойдав головою, граючи на публіку, коли отримав у щелепу лівий боковий, — перші два раунди залишились за ним. Але з наступного він втратив ініціативу, став усе частіше пропускати удари в голову.

Ближче до середини поєдинку вже було помітно, що три роки простою дали себе знати — від «метелика» і «жалячої оси», як любив нахваляти себе Алі, не залишилось і сліду. В 11 раунді він вчергове пропустив потужнний лівий свінг. Правда, встояв і на цей раз, але у стані гроґґі задкував зо хвилину по рингу, доки його не врятував звук гонґу. За перерву Алі встиг відновитись, проте здебільшого рятувався клінчами, лише зрідка намагаючись відповідати.

Якщо у когось ще залишались сумніви хто на ринзі сильніший, то вони розвіялись в останньому раунді, коли Фрейзер хуком відправив Алі у третій у його професійній кар'єрі нокдаун.

Судді одностайно визнали Джо Фрейзера переможцем. Він удруге захситив титул чемпіона у важкій вазі за версіями WBA та WBC і виграв вакантний титул журнал The Ring. Це йому вдавалось ще двічі, доки 22 січня 1973 року у Кінгстоні, Ямайка, нова зірка боксу на ім'я Джордж Форман не послав його у шість нокдаунів за два раунди і рефері достроково зупинив поєдинок.

Невдачі зазнав і Алі, якому 10 вересня того ж року Кен Нортон зламав щелепу в бою за титул Північноамериканської федерації боксу (NABF). Це знову звело його з Фрейзером. «Колишні чемпіони, обоє биті, кращі роки котрих позаду», як назвав їх оглядач АР, зійшлись 28 січня 1974 року у тому ж таки Медісон-сквер-гардені, де Алі взяв реванш за «несправедливе рішення білих людей» трилітньої давнини.

Перемога Мухаммеда Алі дала йому можливість зустрітись на ринзі з Джо Форманом, якого він сенсаційно здолав 30 жовтня 1974 року у Кіншасі, Заїр, і нарешті повернув звання абсолютного чемпіона світу.

Через рік, 1 жовтня 1975 року, Алі втретє бився з Джо Фрейзером у поєдинку, який вважається чи не найкращим і найжорстокішим за XX століття: «Трилер в Манілі», який дивились рекордні мільярд глядачів, зупинили у перерві перед останнім раундом, коли тренер не дав вийти на ринг Фрейзеру, що юшив ротом кров'ю і практично нічого не бачив на обидва запухлі від побоїв очі.

«Я ніколи не був настільки близько до смерті» — прокоментував бій Алі. Кажуть, він навіть вибачився перед Фрейзером за те, що називав його горилою і обіцяв убити.

Що було далі

За два наступні роки Алі виграв ще шість боїв, але вік брав своє — 15 лютого 1978 року 25-літній Леон Спінкс, «сосунок, який мав лягти не пізніше п'ятого раунду», у своєму лише восьмому професійному бою переміг по очках 34-літнього кумира публіки.

Через півроку Алі взяв реванш і став першим у світі професійним боксером, якому вдалось тричі повернути титул абсолютного чемпіона світу. На вершині слави він залишив спорт непереможеним, але через два роки попри зайву вагу, відбиті у майже 60 боях нирки, тремор в руках і заперечення лікарів, вирішив повернутись — потрібні були гроші. Камбек не вдався — 38-літній Алі два рази програв без жодних шансів на успіх.

І Мухаммед Алі і Джо Фрейзер залишили ринг у грудні 1981 року.

Коли невдовзі Фрейзера спитали що він думає про надану Алі честь запалити Олімпійський вогонь у Лос-Анжелесі, завжди стриманий, Джо скипів: «Краще б він сам себе запалив».

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 серпня 2012, востаннє оновлено 11 липня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі