Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Помер Володимир Винниченко
6 березня 1951 року у Франції у містечку Мужен під Каннами на 71-му році життя помер український письменник, драматург, політичний та державний діяч Володимир Кирилович Винниченко.
На обкладинці: Володимир Винниченко
6652
Особистості
Марія Максимова
Майбутній основоположник української модерної драми, видатний публіцист та мемуарист, один з чільних діячів українського національно-державного відродження народився 28 (16) липня 1880 року у Єлисаветграді Херсонської губернії (нині — Кропивницький). Попри те, що родина була незаможною, його віддали на навчання до місцевої чоловічої класичної гімназії, з якої у 1899 році за участь в революційному русі він був відрахований. Наступного року Винниченко склав іспити на атестат зрілості у Златопільській чоловічій гімназії (з 1960 року Златопіль знаходиться у складі міста Новомиргород) і став студентом юридичного факультету Київського університету св. Володимира.
Винниченко відразу включився у активну громадсько-політичну діяльність: приєднався до Київської громади, став членом Революційної української партії (РУП), заснованої у 1900 році у Харкові, вів пропаганду серед селян Полтавщини та робітників Києва. Не дивно, що вже за два роки Винниченко був заарештований і, в результаті, з університету відрахований (втім, університетський диплом він таки здобув, склавши у 1905 році іспити екстерном).
"Неблагонадійного" Винниченка восени 1902 року призвали на військову службу, проте вже у лютому 1903 року він втік з 5-го київського саперного батальйону і виїхав за кордон. У Галичині він вів партійну роботу як член РУП, брав участь у виданні та доставці до Росії нелегальної літератури. Під час перетину кордону був затриманий і два роки провів у фортеці "Косий капонір" у Києві за дезертирство. Втретє був арештований за революційну роботу у вересні 1906 року і до квітня 1907 року утримувався у київській Лук'янівській в'язниці.
Володимир Винниченко, Женева, 1909 рік
Володимир Винниченко, Женева, 1909 рік
Після звільнення Винниченко знову виїхав за кордон, жив в Австрії, Швейцарії, Франції, періодично нелегально відвідував Росію. Почавши писати ще у гімназії, у 1906 році він видав свою першу збірку оповідань "Краса і сила", а вже у 1910-х роках набув широкої популярності як письменник європейського рівня, майстер соціальної і морально-психологічної драми.
У 1914 році Винниченко приїхав до Москви, де мешкав під чужим ім'ям. Весь цей час він не припиняв політичну діяльність: у 1905 році увійшов до складу керівного ядра Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), 1908 року приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців (ТУП), був ініціатором українського марксистського журналу "Дзвін", що виходив у Києві у 1913-14 роках. У Москві Винниченко співпрацював із московським літературно-науковим і загальнополітичним місячником "Украинская жизнь", у 1916 році долучився до видання журналу "Промінь"., в якому вперше опублікував свій роман "Записки кирпатого Мефістофеля" (1916-17 роки).
Після Лютневої революції 1917 року Винниченко повернувся до Києва, де став членом Української Центральної Ради (УЦР) та заступником її голови, керував роботою Українського національного конгресу, двох військових, селянського та робітничого всеукраїнських з'їздів, неодноразово вів переговори з Тимчасовим урядом. 28 (15) червня 1917 року Винниченко став на чолі першого українського уряду — Генерального секретаріату УЦР. Був автором та співавтором всіх головних законодавчих актів УЦР, в тому числі чотирьох Універсалів. У січні 1918 року через міжпартійні розбіжності він пішов у відставку з поста голови Ради народних міністрів Української народної республіки та на деякий час відійшов від державної діяльності.
За часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського Винниченко перебував у опозиції і відіграв провідну роль у підготовці антитигетьманського повстання. У листопаді 1918 — лютому 1919 стояв на чолі Директорії УНР, однак через незгоду із орієнтацією на Антанту покинув цей пост та виїхав за кордон, де оголосив про свій перехід на комуністичні позиції. Підсумок своєї політичної кар'єри Винниченко підвів у тритомній мемуарно-публіцистичній праці "Відродження нації", що побачила світ 1920 року. Цей рік у житті Винниченка був сповнений політичної метушні та невизначеності: налагодивши контакти з більшовицьким урядом України, Винниченко приїхав до Москви, де отримав пропозицію стати заступником голови Раднаркому і наркомом закордонних справ УСРР. Втім, дійти згоди з більшовиками йому не вийшло, і Винниченко знову виїхав за кордон, звідки до України вже не повертався.
Жив Володимир Винниченко спочатку у Німеччині, потім в Австрії та Франції, займався літературною працею, написав перший український науково-фантастичний утопічний роман "Сонячна машина" (1926). Друкувався за кордоном та в радянській Україні, де у 1920-х роках були навіть видані зібрання його творів у 21 та 23 томах. Після протестів Винниченка проти Голодомору 1932-1933 років його художні твори в СРСР були заборонені, їх перестали друкувати і вилучили з масових бібліотек.
У Мужені на Лазуровому березі Франції Винниченко разом із дружиною Розалією Ліфшиць мешкав з 1934 року, оселившись у садибі площею 1,7 га з мальовничою назвою "Закуток". Не маючи змоги одразу заплатити за неї 40 тисяч франків, Винниченки майже на половину цієї суми оформили іпотеку на 5 років, яку вчасно виплатити не вдалось. Подружжя зайнялось фермерством, але прибутків воно не приносило, як і картини, які писав Винниченко, котрі не користувались попитом. Щоб якось вижити, доводилось час від часу продавати невеликі ділянки землі, через що площа садиби з часом зменшилась до 40 соток. Попри це фактично до самої смерті Володимира Винниченка 6 березня 1951 року над ним тяжів борг. Похований він був на кладовищі у Мужені, де у 1959 році поруч з ним упокоїлась і його дружина.
Архів Володимира Винниченка зараз знаходиться на зберіганні в Українській вільній академії наук у США та Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Меморіальний кабінет Винниченка та його особисті речі, літературні твори, декілька художніх робіт, друкарська машинка у 1990-х роках передані з Мужену та представлені на постійно діючій виставці "Володимир Винниченко. Повернення" в обласному краєзнавчому музеї у Кропивницькому.
У 1993 році Кіровоградському державному педагогічному інституту (зараз — Центральноукраїнський державний педагогічний університет), що був створений Директорією УНР у січні 1919 року, присвоєно ім'я Володимира Кириловича Винниченка. У 2010 році поруч з ним було відкрито пам'ятник Володимиру Винниченку (скульптор Володимир Цісарик, архітектор Віталій Кривенко).
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 06 березня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Європа
Україна
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 6 березня

#ЦейДень
Все про 6 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left5 березня
7 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward