Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Герцогство Буковина
Оприлюдненою 4 березня 1849 року конституцією Австрійської імперії округ Буковина, виведений зі складу Королівства Галичини і Лодомерії, був оголошений коронною землею зі статусом герцогства. Наступного року йому була «дарована конституція», що проголошувала рівність усіх народностей, що населяли герцогство, і право на формування місцевих представницьких і виконавчих органів влади.
На обкладинці: Прапор і герб герцогства Буковина
7401
Політика
Володимир Лук'янюк
Перша згадка про Буковину як назву краю міститься у грамоті молдовського господаря Романа І Мушата, виданій 30 березня 1392 року в Сочаві (нині — Сучава, Румунія). З часом вона поширилась на північніші землі, витіснивши найменування «Шипинська земля», яким означались колишні галицькі території у Дністровсько-Прутському межиріччі між Черемошем і Хотинською височиною. У 1513 році за правління Богдана III Сліпого Молдова, у складі якої була Буковина, визнала васальну залежність від Османської імперії, під зверхністю якої перебувала до осені 1769 року, коли була окупована Російською імперією.
Користуючись ослабленістю Туреччини, яка, програвши війну, була змушена укласти з Росією вкрай невигідний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, у липні 1774 року Австрія розпочала з нею переговори щодо Буковини, географічно близької до Королівства Галичини і Лодомерії, анексованого нею два роки перед тим у Речі Посполитої, й окупувала Буковину у січні наступного року, не чекаючи завершення перемовин. Остаточне розмежування австро-турецького кордону на півночі Молдови було скріплено підписаним 2 липня 1776 року у селі Паламутка (нині — село Баламутівка Чернівецької області) договором, за яким до володінь Габсбургів відійшла територія площею близько 10 тисяч кв. км. з 278 населеними пунктами, в яких проживало близько 75 тисяч чоловік.
У 1775 році в Чернівцях проживало 338 сімей, а загалом на Буковині, яка охоплювала територію сучасного Сучавського повіту Румунії і десь третину Чернівецької області, — близько 75 тисяч чоловік. У 1900 році населення герцогства Буковина склало 730 195 осіб
Радівецька єпархія, що об'єднувала православні парафії Буковини, була виведена з-під юрисдикції Молдавської митрополії з центром у Ясах 24 квітня 1781 року , а 12 грудня її єпископська кафедра була перенесена у Чернівці, де рівно через два місяці єпископ Досифей (Херескул) був інтронізований як єпископ Чернівецький і Буковинський. Певний час Чернівецько-Буковинська єпископія була самостійною, доки імператорським указом від 4 липня 1783 року не була підпорядкована Карловацькій митрополії (з 1848 року — Сербській патріархії).
У складі Королівства Галичини і Лодомерії округ Черновіц (згодом — округ Буковина) у 1804 році увійшов до щойно створеної Австрійської імперії, яка активно сприяла колонізації краю німецькими переселенцями, здебільшого з Франконії та Швабії, завдяки чому до традиційних мігрантів-фермерів з часом додались робітники шахт, рудників, лісогосподарст та ремісники. З кінця 1830-х років на Буковину почалась міграція юдеїв з царської Росії, які сформували у Садагурі (нині — Садгора, частина Чернівців) велику хасидську громаду.
Революційні потрясіння 1848 року підштовнули цісаря Франца Йосифа I до адміністративно-територіального реформування імперії на основі специфічно австрійської концепції «регіонів з історико-політичними особливостями», в яких на хвилі «Весни європейських народів» все голосніше лунали вимоги автономії. Статус таких регіонів було вирішено підвищити до рівня коронних земель, які не мали державного характеру, а перебували у безпосередньому володінні імператора, від імені якого управлялись штатгальтером, що головував би у місцевому управлінському апараті. Першою, кого торкнулись подібні зміни, була Буковина, виведена зі складу Королівства Галичини і Лодомерії і оприлюдненою 4 березня 1849 року конституцією наділена статусом герцогства. Того ж року герцогствами стали Зальцбург, Каринтія і Крайна.
Імперським патентом (указом) від 29 вересня 1850 року Буковині було надано власну конституцію, яка проголошувала, що «народності, які живуть на землі (Буковині — В.Л.), мають рівні права і кожна народність має незмінне право зберігати і підтримувати свою національність та мову», передбачала самостійність герцогства у вирішенні всіх питань, що не були у віданні центральних органів влади, серед яких — встановлення місцевих податків і зборів, формування і функціонування органів місцевого самоврядування, церковних та шкільних справ. Представницьким органом герцогства конституція визначала парламент з 25 чоловік: митрополит, семеро з числа найбільших платників податків (яких переобирали що три роки), а решта 17 (п'ятеро від міських, дванадцять — від сільських громад) — обраними на шість років прямими виборами з числа чоловіків, що досягли 30-річного віку, платять податки, останні принаймні 5 років постійно проживають на Буковині і не обтяжені у минулому кримінальними покараннями за злочини проти власності і суспільної моралі.
Герцогство Буковина © «Атлас світу Карла Сора і Гайндріха Бергауса», 1888 рік
Герцогство Буковина © «Атлас світу Карла Сора і Гайндріха Бергауса», 1888 рік
Однак після придушення революції в Угорщині і перемоги у війні в Італії цісар переглянув своє бачення устрою держави і 31 грудня 1851 року скасував крайові і загальнодержавну конституції. Вони були поновлені лише після поразки Австрії від Сардинського королівства, коли у пошуку суспільної підтримки в політично нестабільній імперії патентом 26 лютого 1861 році Франц Йосиф I поновив (з деякими змінами і обмеженнями) право регіонів на формування власних представницьких (ландтагу) і виконавчих (ландесаусшусу) органів влади. Вони були збережені і при трансформації країни у 1867 році в дуалістичну монархію Австрії та Угорщини. За виборчим законом 1907 року Буковина отримала право делегувати 14 депутатів до райхсрату (парламенту «австрійської» частини Австро-Угорщини).
У 1900 році населення герцогства Буковина склало 730 195 осіб, у 1910 — 800 198 чоловік. Серед них русинів було 38,88%, румунів — 34,38%, німців і євреїв — 21,24%, поляків — 4,55%, мадярів — 1,31%
Герцогство Буковина проіснувало до 6 листопада 1918 року, коли на тлі незворотності розпаду Австро-Угорщини губернатор Йозеф фон Ецдорф був змушений підписати акт про передачу влади Омеляну Поповичу і Аурелу Ончулу, що представляли Українську і Румунську національні ради, відповідно. Проте вони, як прихильники поділу Буковини за етнічною ознакою з подальшим приєднанням Північної і Південної частин до України і Румунії, відповідно, зазнали поразки, і після окупації краю румунськими військами самопроголошений Генеральний конгрес Буковини 28 листопада прийняв резолюцію про «безумовне та вічне приєднання Буковини ... до королівства Румунія».
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 24 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Європа
Україна
Нова історія

Головні події 4 березня

#ЦейДень
Все про 4 березня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left3 березня
5 березняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward