Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Нова стаття
Лазар Каганович —
перший секретар ЦК КП(б) України
27 лютого 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) призначило першим секретарем ЦК КП(б) України Лазара Кагановича, який мав гарантувати виконавську дисципліну керівництва республіки в умовах голоду в українських селах. За 10 місяців на посту він забезпечив проведення посівної кампанії, добився виконання плану хлібозаготівель та продовжив боротьбу з «українським буржуазним націоналізмом».
На обкладинці: Лазар Каганович у почесній варті на похоронах Йосифа Сталіна, Москва, 6 березня 1953 року
1496
Особистості
Віктор Крупина
Після відставки з посади Генерального секретаря ЦК КП(б) України у 1928 році Лазар Каганович, уродженець Київщини, залишився впливовим сталінським соратником. Як секретар ЦК та член Політбюро ЦК ВКП(б) він очолював різноманітні комісії, з 1935 до 1944 року (з перервами) керував народними комісаріатами шляхів сполучення, важкої, нафтової, паливної промисловостей. Завдяки своєму рішучому характеру Каганович часто виконував функції спеціального посланця Йосифа Сталіна на «проблемних» ділянках, що оберталося там репресіями та «чистками».
Повоєнна Україна перебувала у складному становищі. Руйнівна хвиля фронту, що двічі прокотилася республікою, довго нагадувала про себе. Радість довгоочікуваної перемоги затьмарювалася новими амбітними планами СРСР, що прагнув конвертувати політичний престиж соціалістичної системи, яку він уособлював, у розширення сфери впливу. З цією метою він підтримував прорадянські режими у країнах центрально-східної Європи, для яких Україна стала джерелом продовольчої допомоги, попри те, що її сільське господарство було знекровлене. Хоча засіяні площі у 1946 року становили лише 77% довоєнного рівня, республіка отримала високі заготівельні плани, які виконала лише на 62%.
Після екстремально посушливого літа 1946 року на півдні республіки розпочався голод. На заклики надати продовольчу допомогу союзне керівництво реагувало з неохотою, а наполегливі прохання першого секретаря ЦК КП(б) України та голови Ради міністрів УРСР Микити Хрущова роздратувала Йосифа Сталіна. «М'якотілість! Вас обдурюють, навмисно розповідають про таке, щоб розжалобити і змусити використати резерви», — згадував очільник України про реакцію Генерального секретаря ЦК ВКП(б). Така «м'якотілість» могла коштувати Микиті Хрущову посади й життя. Зрештою, Україна отримала кошти на організацію харчування населення, фуражне зерно та сіно, однак допомога була украй недостатньою.
27 лютого 1947 року на Політбюро ЦК ВКП(б) розглядалися питання кадрів та організаційних змін у вищих органах влади. Суміщення Микитою Хрущовим посад першого секретаря ЦК КП(б) України та голови Ради міністрів УРСР, спричинене нібито «специфічними умовами військового часу», було визнане за недоцільне. Відтак, першим секретарем республіканської організації Політбюро затвердило заступника голови Ради міністрів СРСР і міністра промисловості будівельних матеріалів Лазара Кагановича, тоді як Микита Хрущов зберіг за собою посаду лише голови уряду. 3 березня пленум ЦК КП(б)У формально підтвердив призначення Лазара Кагановича першим секретарем Компартії України, а Миколи Патолічева — секретарем ЦК КП(б) України з сільського господарства і заготівель.
«Після Пленуму Сталін порушив питання про те, що треба буде надати допомогу Україні: "Слід підсилити Хрущова, допомогти йому. Україна розорена, а республіка величезна і має велике значення для країни". Куди він хилив? "Я вважаю, що слід надіслати туди, на допомогу Хрущову, Кагановича. Як ви на це дивитеся?" — запитав він, звертаючись до мене. Відповідаю: "Каганович був секретарем ЦК КП(б)У, знає Україну. Звісно, Україна — це така країна, що там вистачить роботи не лише для двох, а й на десяток людей". "Добре, направити туди Кагановича й Патолічева". Патолічев на той час був секретарем ЦК ВКП(б). Відповідаю: "Будь ласка, це буде добре". Так і записали. Сталін запропонував розділити посади Голови Радміну України і Першого секретаря ЦК КП(б)У. Свого часу їх об'єднали на його ж пропозицію, а я тоді доводив, що не слід цього робити. Так було зроблено в Україні і в Білорусії. Не знаю, чи було проведено це в інших республіках. Сталін запропонував: «Хрущов буде Головою Ради Міністрів України, а Каганович — Першим секретарем ЦК. Патолічев же буде секретарем ЦК по сільському господарству». Я знову кажу: "Добре"» - Зі спогадів Микити Хрущова про обставини призначення Лазара Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У 27 лютого 1947 року
Головним завданням нового першого секретаря стало забезпечення проведення посівної кампанії. Однак, пересвідчившись в обгрунтованості повідомлень про фізичну неспроможність багатьох селян працювати на полі, 10 травня Каганович разом з Хрущовим звернувся до Сталіна з проханням взяти на пайкове забезпечення додатково 636 тисяч осіб, виділити 300 тисяч продпайків для порятунку хворих на дистрофію та збільшити контингент дитячих будинків. 22 травня він просив Сталіна розбронювати з державних продовольчих резервів 185 тисяч тон зерна й борошна. Посівна дійсно перебувала під загрозою зриву, тож керівництво мусило просити допомоги аби виконати «першу заповідь» колгоспника, тобто приорітетне заповнення державних фондів. Рятуючи селян, фактично керівники рятували себе від гніву диктатора.
Продовжилася робота з відкриття мережі їдалень одноразового гарячого харчування, яка у квітні 1947 року могла обслужити 1 млн осіб. Цього було недостатньо, адже з 31 березня по 20 червня кількість хворих на дистрофію зросла майже удвічі до понад 1 млн 100 тис. осіб.
Діючи звичними адміністративно-силовими методами Каганович не зважав на трагедію українського селянства, яке шукало порятунок за межами сіл. Він заборонив керівникам установ, організацій та підприємств приймати на роботу селян без документів від правління колгоспу. Кримінального переслідування зазнавали голови колгоспів, які видавали збіжжя селянам до повного виконання державних завдань. Перші секретарі обкомів партії були попереджені Лазарем Кагановичем, що невиконання планів у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв «українського буржуазного націоналізму».
Лазар Каганович (зліва) і Микита Хрущов у президії мітингу залізничників у парку культури ім. Горького, Москва, літо 1935 року
Лазар Каганович (зліва) і Микита Хрущов у президії мітингу залізничників у парку культури ім. Горького, Москва, літо 1935 року
Виконавську дисципліну підтримували терор і масові ротації керівних кадрів, завдяки яким 10 жовтня 1947 року Лазар Каганович і Микита Хрущов змогли доповісти Йосифу Сталіну, що «колгоспи, радгоспи і селянські господарства Української РСР виконали план здачі хліба державі на 101,3%». Ціною такого результату стали кількасот тисяч жертв голоду 1946-47 років, понад мільйон хворих на дистрофію та сотні випадків канібалізму.
Другим напрямом підвищеної уваги Лазара Кагановича стала перманентна боротьба більшовиків з «українським буржуазним націоналізмом» — гіперболізованою загрозою українського патріотизму, яка особливо посилилась у повоєнний час. Цькування з вимогою каяття за «націоналістичні помилки» зазнав Максим Рильський, кількох письменників виключили зі Спілки радянських письменників України, сама Спілка була піддана критиці за терпимість до «ухилів націоналістичного характеру». Публікації з «буржуазно-націоналістичними перекрученнями, низькопоклонством перед західною буржуазною наукою» спричинили критику на адресу Академії наук УРСР: поза увагою Кагановича не залишились і «менделісти-вейсманісти-морганісти», за що постраждав директор Інституту зоології академік Дмитро Третьяков. Погром української інтелігенції, вочевидь, передбачався на пленумі з промовистим порядком денним — «Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У», проте він не відбувся.
Тим часом у жовтні із західних областей України на схід СРСР було виселено 77 808 членів УПА, ОУН та «інших бандпосібників» разом з їхніми сім’ями.
Місію свого перебування в Україні Лазар Каганович виконав. Республіка виконала план хлібозаготівель, «буржуазний націоналізм» зазнав серйозної критики, тривало репресивне упокорення західного регіону України. Тому 15 грудня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) звільнило Лазара Кагановича з посади першого секретаря ЦК КП(б) України та призначило головою новоствореного Державного комітету із забезпечення народного господарства та заступником глави уряду СРСР. Очільником української парторганізації було рекомендовано Микиту Хрущова, а главою уряду — Дем'яна Коротченка. 26 грудня того ж року пленум ЦК КП(б) України підтвердив рішення Політбюро. При цьому другим секретарем республіканської парторганізації став Леонід Мельников, який ще у липні на пропозицію Кагановича був обраний секретерем ЦК КП(б) України і начальником управління по перевірці партійних органів, а після відкликання у середині грудня 1949 року Микити Хрущова до Москви очолив Компартію України.
Віктор Крупина © спеціально для «Цей день в історії», 29 травня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Павло Скоропадський «Промова на засіданні Союзу гетьманців-державників»
Пряма Мова
Павло Скоропадський «Промова на засіданні Союзу гетьманців-державників»
Особистості
Україна
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 27 лютого

#ЦейДень
Все про 27 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left26 лютого
28 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward