сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Переворот в Чехословаччині
Після кількох днів масових акцій на підтримку комуністів і під загрозою загальнодержавного страйку 25 лютого 1948 року президент Чехословаччини Едвард Бенеш був змушений доручити прем'єр-міністру Клементу Готвальду формування нового уряду, в якому комуністи отримали більшість. Завдяки подіям "Переможного лютого", як вони були у подальшому названі провладною пресою, у Чехословаччині встановилось єдиновладдя Комуністичної партії.
На обкладинці: Емблема Комуністичної партії Чехословаччини
5933
Політика
Віктор Крупина
На заключному етапі Другої Світової війни у Москві відбулась зустріч колишнього президента Чехословаччини Едварда Бенеша і керівника Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) Клемента Готвальда, на якій було погоджено створення Національного фронту чехів і словаків, об'єднання шістьох антифашистських партій, котре мало визначити долю повоєнного відновлення розділеної перед війною держави.
5 квітня 1945 року уряд Національного фронту на чолі з соціал-демократом Зденеком Ферлінгером прибув до Кошице і, фактично усунувши від участі лондонський Чехословацький уряд у вигнанні, оголосив про початок реалізації написаної у Москві програми, яка передбачала серед іншого націоналізацію великих земельних угідь, ключових промислових підприємств та енергетичних компаній, конфіскацію власності зрадників, якими були означені "німці, угорці та їх приспішники", боротьбу з "банківськими, промисловими і сільськогосподарськими баронами".
Народний ентузіазм, викликаний визначальною роллю СРСР у звільненні Чехословаччини, і розчарування Заходом, на який покладалась вина за знищення країни, сприяли значній популярності КПЧ, і 26 травня 1946 року на виборах до Установчих національних зборів, комуністи отримали 38% місць і уряд очолив Клемент Готвальд. Його прибічникам відійшло 9 з 26 міністерських місць, зокрема, контроль над силовим блоком, фінансами, освітою та ЗМІ. 19 червня 1946 року президентом був одноголосно обраний Едвард Бенеш, який у своїй діяльності намагався лавіювати між Сходом і Заходом, підтримуючи хитку багатопартійну урядову коаліцію за участі комуністів.
Другий і четвертий президент Чехословаччини (1935-38, 1945-48) Едвард Бенеш (1884-1948), бл. 1942 року
Другий і четвертий президент Чехословаччини (1935-38, 1945-48) Едвард Бенеш (1884-1948), бл. 1942 року
Розпочата після запровадження "плану Маршалла" боротьба за коло учасників цієї програми американської допомоги країнам Європи принесла успіх СРСР, який домігся відмови від участі в ній "країн народної демократії". Погіршення економічного становища у Чехословаччині через посуху та популістські гасла комуністів спричинили падіння їхнього авторитету, що загрожувало поразкою на виборах навесні 1948 року. Тим часом вплив СРСР зростав. Ніби компенсуючи втрачену вигоду, Радянський Союз поглиблював економічне співробітництво і наприкінці 1947 року були підписані радянсько-чехословацькі договори про торгівлю і судноплавство.
У січні 1948 року за дорученням міністра закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова для зустрічі з Бенешом, який після повідомлення про відмову від "плану Маршала" пережив третій інсульт, до Праги прибув генерал розвідник Павло Судоплатов та колишній резидент НКДБ СРСР у Чехословаччині Зубов, які схиляли президента Чехословаччини до передачі влади комуністам, шантажуючи його викриттям колишніх зв'язків з радянською розвідкою.
«Офіційні радянські представники і без того чинили на Бенеша досить сильний натиск, а тут ще і ми мали зробити свій внесок. Зубов і я провели в Празі цілий тиждень, і за цей час Зубову, який перед війною зустрічався з Бенешом у присутності нашого посла Алєксандровського, вдалося, використавши своє уміння і минулі зв'язки, на п'ятнадцять хвилин зустрітися з Бенешом в його резиденції, розташованій у самому центрі Праги. Смисл нашого послання він довів до президента, сказавши, що в країні відубуться кардинальні зміни незалежно від того, збережеться нинішнє керівництво чи ні, але, на його думку, Бенеш був єдиним, хто міг би забезпечити плавну і безкровну передачу влади. Згідно з інструкціями Зубов сказав Бенешу, що не очікує від нього відповіді, а всього лише передає йому неофіційне послання. Зі слів Зубова, Бенеш здавався зломленою, хворою людиною, яка постарається зробити все, що можливо, з тим, щоб уникнути вибуху насильства і безладдя в Чехословаччині» - З мемуарів Павла Судоплатова
Внутрішньополітична криза була прискорена рішенням міністра внутрішніх справ комуніста Вацлава Носека звільнити вісім офіцерів Корпусу безпеки. Після відмови міністра переглянути рішення, міністри від Національно-соціалістичної, Демократичної та Народної партій бойкотували засідання уряду, і, зрештою, 20 лютого 1948 року подали у відставку. Їх розрахунок полягав у ймовірності відставки усього кабінету міністрів, проте президент Бенеш прийняв відставку лише 12 "буржуазних" міністрів.
Користуючись моментом, комуністи організували масові мітинги на свою підтримку. Зокрема, 21 лютого у Празі на вулиці вийшло 100 тисяч осіб, що стало початком масових політичних акцій. 24 лютого в країні відбувся одногодинний загальний страйк, у котрому взяло участь 2,5 млн чоловік, а наступного дня на вулиці Праги були виведені озброєні загони комуністів, які взяли під контроль ключові об'єкти міста. Відмова міністерства інформації надати папір для друку видань демократичних партій суттєво послабила їхні позиції. Крім того в їхніх лавах також не було єдності - після палких дискусій Соціал-демократична, Націонал-соціалістична та Народна партія висловились на підтримку комуністів.
Перебуваючи під сильним тиском і загрозою загальнодержавного страйку, 25 лютого 1948 року Едвард Бенеш затвердив новий склад уряду Клемента Готвальда, в якому комуністи додатково отримали посади заступників прем'єр-міністра та міністрів зовнішньої торгівлі і юстиції. 27 лютого новий уряд був приведений до присяги. Завдяки подіям "Переможного лютого", як вони були у подальшому названі провладною пресою, за ширмою загальнодержавного Національного фронту встановилось єдиновладдя Комуністичної партії.
Генеральний секретар КПЧ (1929-45), п'ятий президент Чехословаччини (1948-53) Клемент Готвальд (1896-1953). Будапешт, серпень 1949 року © German Federal Archive
Генеральний секретар КПЧ (1929-45), п'ятий президент Чехословаччини (1948-53) Клемент Готвальд (1896-1953). Будапешт, серпень 1949 року © German Federal Archive
Подальше полівіння політичного ландшафту Чехословаччини відбувалося по сценарію комуністів: парламент провів націоналізацію промисловості, підготував нову Конституцію, в якій за мету визначалася "побудова соціалізму", у країні розпочалися "чистки" опонентів нового уряду. 10 березня міністр закордонних справ Ян Масарик, якого Бенеш бачив своїм наступником, наклав на себе руки, викинувшись із вікна службового кабінету. Відмовившись підписувати нову конституцію, 7 червня у відставку подав і сам Бенеш, чим забезпечив подальше посилення комуністів: вже за тиждень Клемента Готвальда було обрано новим президентом. Чехословачиина стала останньою із східноєвропейських країн з повністю окупованих СРСР, де комуністи захопили владу, що привело до її перетворення на тоталітарну державу.
Едвард Бенеш, який стояв біля витоків чехословацької державності і в 1935 році став її другим президентом, помер через три місяці після відставки. Він був похований у дворі свого обійстя в місті Сезімово-Усті, де проживав останні роки.
Клемент Готвальд очолював Чехословаччину до 1953 року - послідовний прихильник Сталіна, 11 березня він повернувся з Москви з його похорон і через три дні помер від розриву аорти у віці 56 років. За час його правління більше 100 тисяч чоловік були засуджені за політичними мотивами, десятки тисяч "антидержавних елементів" - відправлені до трудових таборів, 230 чоловік - страчено і серед них 11 найближчих соратників Готвальда по КПЧ. Його тіло було забальзамоване і поміщене для огляду в Празі у мавзолей, ліквідований на наступний рік після винесення тіла Сталіна із мавзолею в Москві.
25 лютого 2018 © Віктор Крупина спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 25 лютого

#ЦейДень
Все про 25 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left24 лютого
26 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward