За підсумками Верденського договору 843 року з імперії Карла Великого було виокремлене Королівство східних франків, яке включало території на схід від Рейну і на північ від Альп. До середини X століття до нього була приєднана Лотарингія та Лангобардія, і в 962 році Оттон Великий, який захопив північ Італії під приводом захисту Святого престолу, уклав з папою Іоанном XII договір про гарантії недоторканості володінь Папської держави і в церкві святого Петра в Римі отримав з його рук імператорську корону.
Вважаючи себе наступниками імператорів Заходу, у подальшому правителі Священної Римської імперії з обранням на престол носили титул Короля римлян (Romanorum Rex), щоб підкреслити повноту влади над імперією і своє право на папське благословення. Після коронації в Палатинській каплиці в Аахені (нині — Аахенський кафедральний собор) архієпископом Кьольна (як це зазвичай було до 1562 року) вони відправлялись в Італію, де, як правило, спочатку коронувались Залізню короною Ломбардії, беручи титул Короля Італії (Rex Italiae), а вже потім — до Риму, де отримували регалії Імператора римлян (Romanorum Imperator), а з 982 року — Преподобного імператора римлян (Imperator Augustus Romanorum).
Оскільки королю практично ніколи не вдавалось відразу прибути до Риму, то могло пройти кілька років після його обрання перш, ніж він був проголошений імператором, а деякі королі в силу різних обставин так ними ніколи і не ставали. З часом, щоб забезпечити спадкоємність влади, імператори ще за свого життя намагались організовувати обрання римським королем свого спадкоєця (переважно — сина), який отримував імператорський титул вже по смерті батька.
Титул Короля римлян втратив своє функціональне значення в 1508 році, коли Максиміліан Габсбург через війну на Півночі Італії так і не зміг прибути до Риму, — 4 лютого на урочистій церемонії в Тренто папа Юлій II, якому Священна Римська імперія була потрібна для утворення коаліції проти Венеціанської республіки, наділив Максиміліана I титулом «обраний імператор римлян» (Electus Romanorum Imperator). У подальшому його спадкоємці вже не прагнули коронацій в Римі, а імперське право було закріплене відповідним законом, згідно з яким саме обрання короля і робило його імператором. Максиміліан I був також першим, хто став використовувати титул Король німців (Germaniae rex) чи Король в Німеччині (König in Germanien).
Ситуація змінилась зі сходженням на німецький та іспанський престоли Карла V Габсбурга — у 1521 році через протистояння з французьким королем Франциском I Валуа почалась Італійська війна, а по її завершенні через чотири роки — Війна Коньякської ліги, в якій проти Карла виступили Англія, Франція і практично всі (крім Генуї) держави Апеннінського півострова.
Зазнавши поразки, з антигабсбурзької коаліції спочатку вийшла Франція, а за нею — Папська держава. По прибуттю до Болоньї Карл V уклав з папою Климентом VII угоду, за якою в обмін на повернення Равенни і Червії в базиліці Сан-Петроніо 22 лютого 1530 року був коронований на престол Італії, а 24 лютого, у свій день народження, — як імператор Священної Римської імперії. Карл V Габсбург став і останнім імператором, який святкував тріумф у Римі.
Після зречення Карла V 27 серпня 1556 року жоден його спадкоємець не отримував благословення римських пап. Останнім римським імператором був Франц II Габсбург, після відмови якого у 1806 році від німецької корони Священна Римська імперія припинила своє існування.
Титул Король римлян був ненадовго відроджений Наполеоном Бонапартом 20 березня 1811 року — сам як король Італії з 1805 року він наділив ним свого єдиного сина Наполеона II у день його народження. Вони обоє втратили свої королівські титули 11 квітня 1814 року після позбавлення Наполеона I влади.
Коментарі
Дивіться також
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Римська імперія Оттона Великого, 962
• Династія Габсбургів, 1273
• Карл V — король Арагона, 1516
• Карл V — король Німеччини, 1520
• Кінець Священної Римської імперії, 1806