Вільгельм III Оранський — король Англії
Після перемоги у Славній революції 13 (3) лютого 1689 року в лондонському Вайтхолі штатгальтер Нідерландів Вільгельм III Оранський і його дружина Марія Стюарт, дочка поваленого короля Якова II, проголошені королем і королевою Англії. Через три місяці як Вільям II і Марія II вони зійшли на престол Шотландії.На обкладинці: Вільям Візінг «Вільгельм III Оранський», бл. 1685 року © Національна портретна галерея, Лондон
22523
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Вільгельм, принц Оранський, народився у Гаазі 14 листопада 1450 року через два дні по смерті від віспи штатгальтера Вільгельма II. Його матір Марія доводилась дочкою англійському королю Карлу I, страченому в ході Англійської революції, й сестрою Карлу II, у рік сходження якого на престол також померла померла від віспи. Долею Вільгельма опікувалась його бабуся по батькові Амалія Сольмс-Браунфельська, владна жінка, яка спрямовувала виховання внука в дусі історичної місії Оранської династії із захисти лютеранської віри. Вільгельм отримав університетську освіту й завдяки підтримці прихильників свого батька у 1672 році 21-літнім був призначений довічним штатгальтером Нідерландів і головнокомандувачем армії, що вже який рік вела неперервні війни з Англією і Францією.

Оранська династія, гілка німецького герцогського роду Насау, своєю назвою завдячує бургундському феоду Оранж у Провансі, який перейшов у їх володіння в 1530 році. По жіночій лінії назву успадкував Вільгельм, князь Нассау, перший штатгальтер Голландії і Зеландії, лідер Нідерландської революції, дід Вільгельма III Оранського

Завдяки сильному характеру і неабияким здібностям політика Вільгельм III домігся миру з Англією, ознаменованому одруженням у 1677 році зі своєю двоюрідною сестрою Марією Стюарт, дочкою англійського короля Карла II, а ще через замиритився із Францією. Коли по смерті його тестя до влади в Англії і Шотландії прийшов затятий католик Яків II, який під гаслом «релігійної терпимості» почав переслідування протестантів й, розпустивши парламент, — вибудудовувати «суверенну владу монарха, вищу і абсолютну», Вільгельм III розпочав таємне листування з опозицією й влітку 1688 року охоче відгукнувся на т.зв. «Лист сімох», яким його закликали з військом прибути в Англію, де його підтримають «дев'ятнадцять з двадцяти дворян,.. незадоволених нинішнім урядом».

Це дало початок подіям, відомим як Славна революція: скориставшись тим, що у вересні король Франції Людовик XIV розпочав війну зі Священною Римською імперією за Пфальцське курфюрство, 15 листопада 1688 року Вільгельм Оранський із 40-тисячним військом виадився в Девонширі і, практично не зустрічаючи опору, 17 грудня з тріумфом увійшов у Лондон. Зраджений найближчим оточенням, Яків II наступного дня дістався Рочестера, звідки 23 грудня з дружиною і сином відправився до Франції.

Вільгельм III не приховував свого бажання стати королем Англії, хоча формально Яків II все ще залишався монархом, а у черговості престолонаслідування як нащадок Стюартів штатгальтер Нідерландів був лише третім у черзі (після своєї дружини Марії і її сестри Анни). Шантажуючи конвенцію парламентарів, скликану 22 січня 1689 року для вирішення долі країни, поверненням з військом до Нідерландів, що залишало протестанську більшість Англії під загрозою французької інтервенції, він домігся оголошення Якова II таким, що «самоусунувся від влади», і права разом з дружиною зійти на англійський престол за умови підтвердження ними окремим актом «прав і свобод» нації, які «на майбутнє» захистили б суспільство від їх сваволі.

13 (3) лютого 1689 року секретар Палати лордів зачитав «Декларацію про права», після чого голова конвенту Джордж Севіль, 1-й маркіз Галіфакс, запросив Вільгельма III Оранського і його дружину Марію прийняти трон Англії. «Ми приймаємо те, що ви нам запропонували» — відповів Вільгельм Оранський, після чого разом з дружиною і урочистою процесією прослідував до палацу Вайтхол, де гартер Ордену підв'язки Томас Джордж проголосив їх королем і королевою Англії, Франції та Ірландії. Церемонія завершилась проповіддю єпископа Лондона Генрі Комптона. Він же 11 квітня у Вестмінстерському абатстві коронував Вільгельма Оранського і його дружину Марію, оскільки архієпископ Кентерберійський Вільям Санкрофт відмовився визнати усунення від влади Якова II законним. Цього ж дня про позбавлення Якова II престолу заявила конвенція шотландських парламентарів і запросила англійського короля і його дружину очолити країну.

11 травня 1689 року Вільгельм Оранський як Вільям II і Марія Стюарт як Марія II зійшли на престол Шотландії.

Спільне правління Вільяма III і Марії II тривало до смерті королеви у 1694 році. До того часу було прийнято «Білль про права» (у Шотландії — «Закон про право»), що заклав основи конституційної монархії і знаменував завершення Славної революції й придушено католицький спротив в Ірландії. Успішна війна з Францією зрештою змусила її у 1697 році укласти з Англією мир і визнати Вільгельма Оранського її королем.

Проте надії поновити Якова II на престолі Людовик XIV не полишав і у 1701 році підтримав його єдиного сина-спадкомця Джеймса Френсіса Едварда, проголошеного прихильниками королем Яковом III (Яковом VIII у Шотландії). Його претензії на корону унеможливив прийнятий того ж року англійським парламентом «Акт про престолонаслідування», який позбавив права на престол католиків, осіб, одружених з католиками і їх нащадків, завдяки чому зі смертю в 1714 році бездітної королеви Анни (рідної сестри Марії II) королівська династія Стюартів обірвалась і на трон, на той час уже Великобританії, зійшов представник Ганноврської династії, однієї з гілок давнього німецького роду Вельфів.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 17 березня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 23 лютого

«Велике гоніння» на християн

303
#ЦейДень

Все про 23 лютого

Події, факти, персоналії

Патент на дизельний двигун

1893

Депортація чеченців та інгушів

1944

Підняття прапора на Іводзімі

1945

Пам'ятник в Софії

2014