«Велике гоніння» на християн
23 лютого 303 року римський імператор Діоклетіан видав наказ зруйнувати християнський храм в Нікомедії, конфіскувати його майно і спалити всі знайдені в ньому рукописи. Наступного дня був опублікований його едикт про знищення священних писань, літургійних книг і храмів по всій імперії. Це стало початком гонінь на християн, які тривали наступне десятиліття і привели до громадянської війни у Римській імперії.На обкладинці: Южен-Ромен Тіріон (1839-1910) «Тріумф віри — вбивство християн у римському амфітеатрі»
24035
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У перші роки свого існування християни розглядались як послідовники юдейської секти, релігійна практика яких була викликом традиційним римським звичаям — вони відмовлялись відмічати народні свята, не брали участь в культі імператора, публічно критикуючі давні звичаї. Це викликало у суспільстві ворожість та несприйняття, спорадичне переслідування місцевою владою і лише у 125 році імператор Адріан видав рескрипт, яким наказував у випадку причетності християн до злочинів тортурами домагатись відмови від віри, але застерігав від їх переслідування за релігійною ознакою.

На початку III століття, коли їх кількість сягнула 5-10%, серед християн з'явилось достатньо багато заможних і впливових громадян імперії, що призвело до зміни терпимої до них політики: спочатку у 202 році Септимій Север заборонив навернення римських громадян в християнство чи юдаїзм, а в 250 році Децій Траян запровадив державний контроль над релігійним життям країни — загроза страти за відмову продемонструвати лояльність державі поклонінням божествам, що її уособлювали, привела до масового зречення християн і страті багатьох представників її вищого духівництва. За правління Валеріана I переслідування поширились на знатних мирян, що перебували на державній службі, — їх страчували, позбавляли майна і засуджували до принизливих громадських робіт.

Гоніння, розпочаті Децієм, привели до розколу християнської церкви та падіння її авторитету і припинились на кілька років за імператора Галлієна, який у 260 році надав християнам свободу богослужіння. «Мир всіх церков» завершився з приходом до влади у 284 році прихильника традиційного римського культу Гая Аврелія Діоклетіана, який прагнув відродити давню релігію і звичаї. Він розпочав масову побудову храмів богів римського пантеону в усіх регіонах імперії, розглядаючи створену ним нову систему правління — тетрархію — як відновлення римських цінностей, що повернуть велич державі, а релігійні меншини — як перешкоди на шляху зміцнення імперії.
Римський мармуровий портрет імператора Діоклетіана у вінку з дубового листя. Археологічний музей у Стамбулі
Римський мармуровий портрет імператора Діоклетіана у вінку з дубового листя. Археологічний музей у Стамбулі

Першими постраждали маніхейці, ватажків яких у 302 році за наказом Діоклетіана було спалено живцем, більшість послідовників — страчено або засуджено, а їх майно — конфісковане на користь імператорської скарбниці. Гоніння на них були обгрунтовані в указі, де вчення Мані було оголошене новою релігією, яка на відміну від старих, не може користуватися божественним заступництвом. Такими ж сектантами вважались і християни, які самі традиційно протиставляли себе юдеям, — їх духовенство, що стало респектабельним суспільним інститутом, і державні мужі на високих постах в системі римської влади і армії стали розглядатись як загроза єдності імперії.

На початку лютого 303 року вогонь знищив частину імператорського палацу в Нікомедії. Співправитель Діоклетіана Галерій зумів переконати його, що паліями були християни, які вступили в змову з палацовими євнухами. Незважаючи на те, що винні так і не були знайдені, 23 лютого 303 року Діоклетіан видав наказ зруйнувати християнський храм, який височів на пагорбі навпроти його палацу, спалити знайдені в ньому рукописи і конфіскувати майно. Наступного дня був опублікований його едикт про знищення всіх християнських священних писань, літургійних книг та храмів по всій імперії, позбавлення сенаторів, вершників і декуріонів з числа християн своїх рангів, вільновідпущеників — свободи, і всіх християн — права звертатися до суду.

Влітку 303 року Діоклетіан видав другий едикт, яким наказувалось заарештовувати всіх єпископів та священиків і під страхом страти змусити їх принести жертвоприношення римським богам, а взимку 304 року наступний едикт зобов'язував це робити всіх громадян країни, незалежно від статі і віку. Після зречення Діоклетіана і його співправителя Максиміана у 305 році гоніня на християн продовжились і за правління їх спадкоємців Галерія та Костанція Хлора, які видали власні закони проти християн: церковна ієрархія була знищена, державний апарат і армія очищені, більшість християн, хоча й формально, але зреклися своєї віри.
Римська імперія часів тетрархії Діоклетіана
Римська імперія часів тетрархії Діоклетіана

Однак через суперечки з питань престолонаслідування у тетрархії гоніння на християн привели до громадянської війни — у 306 році і Костянтин, що успадкував північно-західну частину держави, і Максенцій, який захопив владу у південно-західній частині імперії, зупинили дію едиктів Діоклетіана та Галерія, запропонувавши християнам повне відшкодування втраченого в роки гонінь. Їх взаємна боротьба між собою і проти Галерія змусила останнього у 311 році видати т. зв. Нікомедійський едикт, яким дозволялось здійснення християнських обрядів за умови, що віруючі будуть молитись за благополуччя держави та імператора.

Після перемоги над Максенцієм, у 313 році Костянтин і його союзник імператор Сходу Валерій Ліциній видали Медіоланський едикт, яким зрівням у правах всі релігії і позбавляв традиційне римське язичництво статусу офіційної релігії. Крім того, на відміну від едикту Галерія, рішенням Костянтина і Ліцинія християнам і християнським громадам поверталась вся їх власність, втрачена під час гонінь, і передбачалась виплата компенсацій з державної казни у разі неможливості це зробити. У 319 році Костянтин звільнив церкви і клір від податків та громадських повинностей, у 321-у надав церквами право купувати нерухоме майно і володіти ним.

Після проголошення 18 версеня 324 року Костянтина єдиним правителем Римської імперії він почав будівництво нової столиці — Нового Риму, — який згодом став носити його ім'я, у 332 році видав едикт про руйнування язичницьких храмів і незадовго до своєї смерті у 337 році приняв християнство.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 18 серпня 2014. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 23 лютого

Вільгельм III Оранський — король Англії

1689
#ЦейДень

Все про 23 лютого

Події, факти, персоналії

Патент на дизельний двигун

1893

Депортація чеченців та інгушів

1944

Підняття прапора на Іводзімі

1945

Пам'ятник в Софії

2014