Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Друга битва при Сент-Олбансі
При спробі заблокувати дорогу на Лондон армії королеви Маргарити Анжуйської 17 лютого 1461 року військо Йорків зазнало важкої поразки під Сент-Олбансом, графство Гартфордшир. Це стало реваншем Ланкастерів за поразку у цьому ж місці шість років перед тим, однак перемога і звільнення з полону короля Генріха VI не дала їм можливості захопити столицю.
На обкладинці: Червона троянда — символ дому Ланкастерів
1800
Війни
Дмитро Копилов
Протистояння між оточенням психічно неповносправного Генріха VI Ланкастера і опозицією, очоленою його чотириюрідним братом Річардом Плантагенетом, 3-м герцогом Йоркським, привело до відкритої війни, відомої як Війна троянд. Після поразки 22 травня 1455 року у Першій битві при Сент-Олбансі парламент призначив Річарда Йоркського регентом узятого у полон короля, однак вже наступного року, коли після трирічної бездіяльності Генріх VI відновився ментально, він відправив Річарда Плантагенета намісником в Ірландію, подалі від Лондона.
І Йорки і Ланкастери були нащадками короля Едварда III Плантагенета: перші по лінії його третього сина Ліонела, герцога Кларенса, другі — його четвертого сина Джона Гонта. З точки зору когнатичного первородства (жінки не виключаються з лінії престолонаслідування, однак при інших рівних умовах чоловіки мають переважне право) Йорки мали перевагу над Ланкастерами , але втрачали її за агнатичною прімогенітурою (салічною, коли жінки повністю виключаються з лінії престолонаслідування)
Перемир'я між Ланкастерами і Йорками перевалось через п'ять років, коли проти короля виступив звинувачений у піратстві зять Річарда Йоркського Річард Невіл, 5-й граф Солсбері, і 10 липня 1460 року у битві при Нортгемптоні розбив королівську армію. На цей раз Річард Плантагенет вже не задовільнився роллю регента і удруге взятий у полон король був змушений визнати його не лише пожиттєвим лордом-протектором, але і своїм спадкоємцем на престолі Англії. Проте з цим не змирилась дружина Генріха VI королева-консорт Маргарита Анжуйська: дізнавшсь про позбавлення її сина Едварда прав престолонаслідування, вона зібрала на півночі Англії 15-тисячну армію, яка 30 грудня 1460 року біля міста Вейкфілд у Йоркширі завдала поразки війську Річарда Плантагенета і Річарда Невіла, чиї прикрашені паперовими коронами голови були виставлені на міських воротах Йорка.
Щоб вирвати короля з рук йоркістів і завадити з'єднанню їх сил з військом Едварда, графа Марша, сина Річарда Йоркського, що перебув у Вельсі, було вирішено негайно виступати на Лондон. З королевою йшов увесь цвіт ланкастерської аристократії: герцог Генрі Бофорт, герцог Сомерсет, Генрі Холланд, герцог Ексетерський, Томас Кортеней, граф Девонський, Генрі Персі, граф Нортумберленд, Джон Телбот, граф Шрусбері, Джон лорд де Кліффорд, Генрі лорд Фітцг'ю, Генрі лорд Грей-Коднорський, Ральф лорд Грейсток, Джон лорд Невілл, Томас лорд де Рос, Лайонел лорд Веллз і Річард Веллз лорд Віллуобі де Ерсбі. Позаду себе 30-тисячна армія залишала розграбовані і спалені містечка у вотчинах своїх ворогів — Грантем, Стемфорд, Пітерборо, Хантінгдон, Мелбурн, Ройстон.
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
На підступах до столиці ланкастеріанці дізнались, що 2 лютого 1461 року в Герефордширі граф Марш розбив їх прихильника Джаспера Тюдора, герцога Бедфорда, і наближається до Лондона.
Армією йоркістів у Лондоні, чисельністю за різними оцінками від 9 до 30 тисяч чоловік, командував Річард Невіл, 16-й граф Ворвік, син убитого під Вейкфілдом Річарда Невіла, 5-го графа Солсбері. Взявши з собою короля, він 12 лютого 1461 року рушив назустріч Маргариті Анжуйській і того ж вечора підійшов до Сент-Олбанса, графство Гартфордшир, на північ від якого розгорнув своє військо трьома групами аж до Номенслендської пустки, очікуючи підходу супротивника зі сходу. На полі Барнет-Хіт був розбитий основний табір, захищений "залізним часником", сітками з вплетеними шипами і . Річард Невіл очолив центр оборони, Джон VI Моубрей, 3-й герцог Норфолк, — правий фланг, брат Ворвіка Джон Невіл, лорд Монтегю, — лівий.
Дізнавшись заздалегідь про розташування військ йоркістів, на підході до Сент-Олбанса армія Маргарити Анжуйської різко відхилилась на захід і, вранці 17 лютого 1461 року завдала несподіваного удару по місту. Завдяки стрільцям, завбачливо розміщеним біля сторожової вежі, атака на центральні ворота Сент-Олбанса була відбита і ланкастеріанці з великими втратами відступили. Переправившись через ріку Вер, вони обійшли місто і вдарили по ньому з півдня й за кілька годин зайняли Сент-Олбанс. Діставшись північного кінця вулиці Святого Петра, що вивела їх у тил головної позиції йорків, ланкастеріанці розгорнулись фронтом і атакували фланг йоркістів під командуванням Джона Монтегю.
Незважаючи на чисельну перевагу супротивника, Воріку вдалось стабілізувати і вирівняти лінію оборони, коли раптово один з його прихильників, сер Генрі Лавлайс, королевою Маргаритою Анжуйською, перейшов разом зі своїм загоном на сторону ланкастеріанців. За ним послідували й деякі інші командири, що внесло сум'яття у військо йоркістів і вже у сутінках граф Ворік був змушений із залишками війська, десь біля 4 тисяч чоловік, почати відступ до Чиппінг-Нортона у графстві Орксфордшир.
На полі бою під Сент-Олбансом втрати з обох сторін склали від двох до чотирьох тисяч чоловік. З числа йоркістів полягли їх командири лорди Вільям Бонвіль і сер Томас Кайріел, а Джон Невілл, лорд Монтегю, лорд Бернерс і лорд Чарльтон потрапили в полон. Ланкастеріанцям вдалось звільнити короля Генріха, покинутого супротивником у сум'ятті відступу. Наступного дня він посвятив у лицарі свого сина Едварда Вестмінстерського, якому ще не виповнилося й восьми років, і ще близько тридцяти найсміливіших воїнів армії Маргарити Анжуйської, після чого почалась страта бранців, частину вироків яким виголосив і юний принц.
Ланкастеріанцям відкрився шлях на Лондон, але симпатії жителів столиці були на боці їх ворогів: вони затримали обоз з хлібом та іншої провізією, які мер і олдермени вислали в табір Ланкастерів, щоб умилостивити королеву, зупинилли загін сера Болдуіна Фулфорда, відправлений Маргаритою для встановлення контролю над Вестмінстерським абатством, і закрили міські ворота. Не маючи засобів для облоги, військо Маргарити Анжуйської було змушене відступити до Данстебла, звідки повернулось на північ до Йорка, втративши переваги, отримані після перемоги при Сент-Олбенсі, і стратегічну ініціативу.
Натомість 2 березня 1461 року Лондон радо вітав Едварда Марча, сина Річарда Йоркського, який за кілька днів проголосив себе королем Едвардом IV. Через три тижні він остаточно утвердився на престолі Англії, отримавши під Таутоном переконливу перемогу над переважаючими силами ланкастеріанців під командою Генріха Бофорта, герцога Сомерсета.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 20 лютого 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Війна троянд
Битви
Європа
Середньовіччя

Головні події 17 лютого

#ЦейДень
Все про 17 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left16 лютого
18 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward